Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2018 року

Київ

справа №822/456/16

адміністративне провадження №К/9901/11416/18, К/9901/11418/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімон Н.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 822/456/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами ДФС та ГУ ДФС

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Матущака В.В., суддів Польового О.Л., Шевчука О.П. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Ватаманюка Р.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю., -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 (далі - Порядок № 707);

- зобов'язати ДФС здійснити перерахунок (нарахування, розрахунок) та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності у відповідності до вимог частини шостої статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850), виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначив, що нараховуючи одноразову грошову допомогу відповідачі повинні були застосувати положення Закону № 565-XII в редакції від 13 лютого 2015, чинного на момент встановлення інвалідності, та призначити одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що після 12 березня 2015 року (набрання чинності Закон України від 13 лютого 2015 року № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» (далі - Закон №208-VIII) відповідачі повинні були застосувати чинний на момент звернення і прийняття рішення (06 листопада 2015 року) Закон № 565-XII у відповідній редакції та призначити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи.

14 вересня 2016 року ДФС та ГУ ДФС звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги мотивовані, зокрема, тим, що передумовою визнання права на отримання грошової допомоги, в тому числі за рішенням суду, є встановлення висновків, що захворювання та інвалідність пов'язані із проходженням служби у відповідних органах. Відтак, потребують дослідження посадові обов'язки працівника податкової міліції та фактично виконані ним повноваження, а також причино-наслідковий зв'язок між фактично виконаними функціями та погіршенням здоров'я яке призвело до інвалідності.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 15 вересня та 10 жовтня 2016 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами (ГУ ДФС та ДФС, відповідно) та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Суди встановили, що позивач проходив службу в ГУ ДФС.

Наказом ГУ ДФС від 23 жовтня 2015 року №286-0 позивач був звільнений з органів податкової міліції ГУ ДФС за станом здоров'я на підставі свідоцтва про хворобу від 16 жовтня 2015 року №358, виданого військово-лікарською комісією УМВС в Хмельницькій області.

27 жовтня 2015 року згідно висновку Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії, позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

06 листопада 2015 року ГУ ДФС прийняла рішення, виклавши його у Висновку про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника податкової міліції згідно із Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом № 565-ХІІ у порядку та на умовах, визначених Порядком № 707.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону № 565-XII та Законом України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною шостою статті 23 Закону № 565-XII (в редакції Закону №208-VIII) встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі - постанова КМУ № 850) затверджено Порядок № 850.

Пунктом 2 постанови КМУ № 850 установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Порядок № 850 набрав чинності 31 жовтня 2015 року. До цього часу діяв Порядок № 707, посилання на який є у зазначеному пункті урядової постанови від 21 жовтня 2015 року № 850.

Згідно з пунктом 1 Порядку №707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Отож, у період з 12 березня 2015 року (дата набрання чинності Закону № 280-VIII) до 31 жовтня 2015 року (дата набрання чинності Порядку № 850) механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону № 565-ХІІ визначав Порядок № 707.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 27 жовтня 2015 року, тобто після набрання чинності Законом № 280-VIII, про призначення одноразової грошової допомоги він звернувся 06 листопада 2015 року, тобто після набрання чинності Порядку № 850.

Таким чином, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом № 208-VIII, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі статтею 23 Закону № 565-XII (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) та відповідно до Порядку № 850.

За таких обставин, на думку колегії суддів, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог у цій справі.

Стосовно доводів скаржників про необхідність дослідження причино-наслідкового зв'язку між фактично-виконаними функціями в органах внутрішніх справ та погіршенням здоров'я, що призвело до інвалідності, то колегія суддів зазначає, що зазначений зв'язок встановлений у вказаному вище висновку МСЕК, та ця обставина досліджена судами першої та апеляційної інстанцій.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішень судів попередніх інстанцій і погоджується з їх висновками у справі.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі № 822/456/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду