Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 120/12054/23

адміністративне провадження № К/990/8935/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури

на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.12.2023 (головуючий суддя - Жданкіна Н.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 (головуючий суддя - Драчук Т.О., судді - Полотнянко Ю.П., Смілянець Е.С.)

у справі № 120/12054/23

за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружба - 2»,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Гайсинської міської ради,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружба - 2», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Гайсинської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно невжиття заходів щодо приведення у готовність до використання захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 00527, розташованого по вул. Братів Котенків, буд. 1, м. Гайсин Вінницької області;

- зобов`язати відповідача вжити заходів щодо приведення у готовність до використання захисної споруди цивільного захисту № 00527 по вул. Братів Котенків, буд. 1, м. Гайсин Вінницької області згідно Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».

2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що Гайсинською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, установлено факти порушень вимог законодавства та інтересів держави у сфері цивільного захисту населення, що призвело до надання захисній споруді цивільного захисту населення статусу неготової до експлуатації, а відповідно і до неможливості використання її за функціональним призначенням для збереження життя та здоров`я людей. Зокрема, установлено, що Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дружба - 2», незважаючи на збройну агресію російської федерації проти України, не вжито заходів, спрямованих на приведення протирадіаційного укриття № 00527, яке перебуває на балансі відповідача, у стан, придатний для використанням за призначенням для захисту населення. Прокурор наголошує, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у сфері цивільного захисту населення порушено інтереси держави та територіальної громади, що є підставою для звернення із цим позовом прокурором. Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду як самостійний позивач прокурор указує на відсутність органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.12.2023 позовну заяву Керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружба - 2», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Гайсинської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

4. При постановленні ухвали суд першої інстанції виходив з того, що відсутність органу, уповноваженого на звернення до суду, в даному випадку зумовлено виключно обраним прокурором способом захисту у вигляді спонукання до вжиття заходів щодо приведення у готовність до використання захисної споруди цивільного захисту. Суд першої інстанції зауважив, що саме на Державну службу України з надзвичайних ситуацій покладено завдання з реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, а також здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту і такі повноваження можуть бути реалізовані саме у спосіб, передбачений положеннями Кодексу цивільного захисту України. Місцевий суд виснував, що відсутність у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на звернення до суду саме із обраним прокурором способом захисту інтересів держави не може бути підставою для звернення прокурора до суду як самостійного позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді стало підставою для застосування судом першої інстанції процесуальних наслідків, визначених пунктом 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

5. Сьомий апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення адміністративного позову прокурора без розгляду та постановою від 06.02.2024 апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Вінницькою обласною прокуратурою подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

7. На обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник зазначає, що звертаючись до суду із позовною заявою, прокурором обґрунтовано підстави звернення у якості самостійного позивача, зокрема вказано у чому полягають порушення інтересів держави, на захист яких він звертається, а також зазначено про те, що у спеціально уповноваженого державного органу (Державної служби України з надзвичайних ситуацій), на якого покладено обов`язок здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням, відсутні повноваження для звернення до суду з вимогами приведення захисної споруди у стан готовності до використання. Наголошує, що у позові прокурора зазначено, що захисту підлягають інтереси держави у сфері цивільного захисту населення, так як бездіяльність відповідача призвела до надання захисній споруді цивільного захисту населення статусу неготової до експлуатації, а відповідно до неможливості використання її за функціональним призначенням для збереження життя та здоров`я людей. Підкреслює, що у зв`язку з відсутністю органу, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутність у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій права на звернення до суду з вимогами зобов`язального характеру щодо приведення захисної споруди у стан готовий для придатності, прокурор звертається до суду як самостійний позивач, з метою необхідності захисту інтересів держави, внаслідок допущеної відповідачем бездіяльності та порушення передбаченого законодавством порядку використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту (захисних споруд), що призводить до порушення державних інтересів та встановлених державою гарантій по забезпеченню конституційних прав громадян на захист життя та здоров`я.

Позиція інших учасників справи

8. Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Губської О.А., суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е. від 01.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури.

10. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 № 1377/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 120/12054/23 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А.

11. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М. для розгляду судової справи № 120/12054/23.

12. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

13. Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 02.09.2025 № 1030/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 120/12054/23 у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., яка входить до складу постійної колегії суддів.

14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Жука А.В., Єресько Л.О. для розгляду судової справи № 120/12054/23.

Оцінка Верховного Суду

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

16. Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є наявність/відсутність у Керівника Гайсинської окружної прокуратури права на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

17. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

18. За визначенням, що міститься у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

19. Право суб`єкта владних повноважень звернутися до суду та способи судового захисту визначені частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

20. У постанові від 13.03.2025 у справі № 990/17/25 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи, зокрема, приписи частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, зробила висновок, що суб`єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що законодавство встановлює обмеження щодо можливості звернення до суду саме суб`єктами владних повноважень.

21. Участь у судовому процесі прокурора в інтересах інших осіб, як спеціального суб`єкта звернення до суду, передбачена статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.

22. Відповідно до частини третьої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

23. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України).

24. Частиною п`ятою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

25. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

26. За правилами статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

27. Абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

28. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци перший, другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

29. Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

30. При цьому указаною нормою закону законодавець зобов`язав прокурора навести обґрунтування щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді. А суд, у свою чергу, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

31. За усталеною позицією Верховного Суду, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17, від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22, від 14.11.2024 у справі № 160/14510/22).

32. За обставинами цієї справи, прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач і визначив відповідачем Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружба - 2» (балансоутримувач захисної споруди). Своє звернення до суду прокуратура обґрунтувала відсутністю у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на звернення до суду з такими позовними вимогами, і відсутністю державного органу, якій уповноважений здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах.

33. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності визначає Кодекс цивільного захисту України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

34. Розділом ІІІ Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження суб`єктів забезпечення цивільного захисту, зокрема, Кабінету Міністрів України; центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту; Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

35. Отже, приписами Кодексу цивільного захисту України визначено значну кількість суб`єктів, уповноважених діяти у сфері цивільного захисту населення, а в частині утримання захисних споруд цивільного захисту контролюючим органом визначено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Таким чином, доводи заявника касаційної скарги щодо відсутності органу, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не відповідають законодавчим приписам.

36. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, (далі - Положення № 1052, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

37. За приписами пункту 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

38. За змістом пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

39. Відповідно до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

40. Указаними положеннями закріплено повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо звернення до адміністративного суду лише з питань застосування заходів реагування.

41. Верховний Суд у постанові від 02.07.2025 у справі № 120/17511/23, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, аналізуючи законодавчі положення щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, констатував, що надання органам Державної служби України з надзвичайних ситуацій права звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу, що за своєю суттю є заходом реалізації застосування санкції, передбаченої приписами статті 68 Кодексу цивільного захисту України.

42. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що можливість самостійного звернення до суду органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій з позовними вимогами зобов`язального характеру до відповідальних суб`єктів в якості заходу контролю не встановлена. Питання повноважень органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертатися до суду в якості позивача вирішено законодавцем через наділення указаного суб`єкта владних повноважень контролюючими функціями у вигляді здійснення державного нагляду (контролю), які реалізуються шляхом застосування відповідних заходів реагування до суб`єктів господарювання.

43. У постанові від 02.07.2025 у справі № 120/17511/23 Верховний Суд зазначив, що саме у такий спосіб законодавець вирішив питання визначення суб`єкта державно-правового примусу у правовідносинах, пов`язаних з утриманням захисних споруд.

44. У означеній постанові Верховний Суд також наголосив, що приписи частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України наділяють суб`єктів владних повноважень правом звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Тому відсутність у органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій права звернутися до суду з саме з позовом зобов`язального характеру не означає, що наразі відсутній орган, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах.

45. Отже, Верховний Суд поділяє думку судів попередніх інстанцій, що прокурором не доведено наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом. 46. Також, Верховний Суд зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України у статті 4 чітко визначає сторони адміністративного процесу.

47. Так, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України);

відповідач - це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

48. Тобто, відповідачем у адміністративних справах здебільшого є суб`єкти владних повноважень, і лише у чітко окреслених процесуальним законом випадках - інші суб`єкти (фізичні чи юридичні особи).

49. Частиною п`ятою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

50. У цій справі відповідачем визначено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень та не визначена у переліку частини п`ятої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, що вказує на помилковість визначеного прокурором і кола учасників процесу у цій справі.

51. Враховуючи викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позовної заяви Керівника Гайсинської окружної прокуратури Керівника Гайсинської окружної прокуратури без розгляду.

52. Застосування судом першої інстанції процесуальних наслідків, визначених статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

54. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07.12.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 120/12054/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Л.О. Єресько