Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 Київ К/9901/12949/18 818/3916/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

у грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області (далі - ТУ ДСА), в якому просила:

визнати неправомірними дії ТУ ДСА щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати з 28 березня 2015 року по день винесення судом постанови відповідно до частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

зобов'язати ТУ ДСА здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 28 березня 2015 року по день ухвалення судом постанови відповідно до частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити її в повному обсязі з урахуванням всіх надбавок, премій та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з листопада 2008 року працює помічником судді у Конотопському міськрайонному суді Сумської області та має шостий ранг державного службовця. Вважає, що розмір її посадового окладу мав би обчислюватися і виплачуватися у розмірі, встановленому у статті 147 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) у редакції Закону України від 12 грудня 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII). Позаяк відповідач як орган, який здійснює соціальне забезпечення, зокрема, працівників апарату місцевих судів, у період з 28 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року нараховував і виплачував позивачці заробітну плату у меншому розмірі, ніж передбачено Законом № 2453-VI, вона звернулася з цим позовом до суду.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 12 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

При прийнятті такого рішення цей суд виходив з того, що згідно з пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (чинний з 1 січня 2015 року) норми і положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому з 1 січня 2015 року у відповідача не було підстав здійснювати оплату праці ОСОБА_1 у розмірі, визначеному частиною першою статті 144 Закону № 2453-VI (зі змінами, внесеними згідно з підпунктом 59 розділу XII Прикінцеві положення Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру»; далі - Закон №1697-VII).

Реалізація положень частини першої статті 147 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, який набрав чинності з 29 березня 2015 року, також є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова № 268) та Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII). Таких змін, з незалежних від відповідача причин, внесено не було. Суд першої інстанції зазначив, що ТУ ДСА уповноважене здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділене правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів місцевих загальних судів Сумської області, зокрема ОСОБА_1

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 3 березня 2016 року скасував постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року і прийняв нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав неправомірними дії ТУ ДСА щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VI.

Зобов'язав ТУ ДСА здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати з 28 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VI та виплатити їй різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 1697-VII. Водночас у Державному бюджеті України не було коштів на фінансування посадових окладів у таких розмірах, а правові акти, видані на виконання Державного бюджету України (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо), не передбачали фінансового механізму реалізації зазначеного права. Апеляційний суд, з посиланням на принцип законності (пріоритету закону на підзаконними актами), вказав, що правові акти, які прийняті на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і суперечать Закону № 2453-VI, застосуванню не підлягають. Взявши на себе обов'язок виплачувати посадові оклади у підвищених розмірах без внесення необхідних змін до закону про Держаний бюджет, держава допустила недобросовісність. Оскільки обов'язок щодо виплати заробітної плати працівникам апаратів місцевих судів держава реалізує через органи Державної судової адміністрації, то саме вони повинні нести відповідальність за неналежне його виконання.

Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, ТУ ДСА оскаржило його в касаційному порядку.

В обґрунтування касаційної скарги ТУ ДСА зазначило, що за відсутності змін до Постанови № 268, юридично обґрунтованих підстав нараховувати та виплачувати посадові оклади у розмірах, інших, ніж це передбачено Додатком 47 Постанови № 268, не було.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС).

ТУ ДСА не погодилося з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подало заяву про його перегляд з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС.

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2015 року, від 17 листопада 2015 року, від 26 липня 2016 року (№№К/800/18353/15, К/800/22940/15, К/800/11180/16). Крім того, як стверджує заявник, висновки касаційного суду, викладені у рішенні, про перегляд якого подано цю заяву, не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 13 липня 2016 року у справі № 21-1488а16, від 13 липня 2016 року у справі № 21-1888а16, від 12 липня 2016 року у справі № 21-1726а16.

У своїй заяві ТУ ДСА просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду від 22 березня 2016 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2016 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Згідно з ухвалою від 22 березня 2016 року, про перегляд якої подано цю заяву, Вищий адміністративний суд України, відмовивши у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТУ ДСА, погодився з висновком апеляційного суду про те, що з огляду на пріоритет закону над підзаконними актами, з 26 жовтня 2014 року заробітна плата працівникам апарату суду повинна виплачуватися виходячи із окладу, встановленого статтею 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII, а з 29 березня по 9 вересня 2015 року - згідно зі статтею 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ.

Натомість в ухвалах від 15 грудня 2015 року, від 17 листопада 2015 року, від 26 липня 2016 року (№К/800/18353/15, №К/800/22940/15, №К/800/11180/16) Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати у розмірі іншому, ніж передбачено Постановою № 268, оскільки законодавчого механізму реалізації права працівника апарату суду на отримання встановленого Законом № 2453-VІ окладу немає через невнесення до зазначеної урядової постанови необхідних змін.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ з урахуванням положень пункту 59 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону №1697-VII, частини першої статті 147 цього Закону у редакції Закону № 192-VІІІ та положень Постанови № 268.

Окрім того, є підстави погодитися з доводами заявника про те, що судове рішення Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року, про перегляд якого подано цю заяву, не відповідає висновкам Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 13 липня 2016 року (у справі №21-1488а16), від 13 липня 2016 року (у справі №21-1888а16), від 12 липня 2016 року (у справі №21-1726а16).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вищезгаданих норм матеріального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон №1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону №80-VIII визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України не вніс змін до Постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, ТУ ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановив Кабінет Міністрів України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про правомірність дій ТУ ДСА при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_1 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року, якою залишено без змін судове рішення апеляційного суду, не відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, неодноразово висловленому у постановах від 13 липня 2016 року (справа №21-1488а16), від 13 липня 2016 року (справа №21-1888а16), від 12 липня 2016 року (справа №21-1726а16), такі судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, за правилами частини другої статті 243 КАС, підлягають скасуванню, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

Заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 січня 2016 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець