Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.12.2025 року у справі №560/7/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 560/7/23

провадження № К/990/17278/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.

розглянув у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Польового О. Л., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Сапальової Т. В., суддів: Капустинського М. М., Ватаманюка Р. В.

І. Суть спору

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - ГУ ДСНС у Хмельницькій області), в якому просить:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 14 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100);

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 14 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку № 100.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18 вересня 2018 року його було звільнено з ГУ ДСНС у Хмельницькій області у відставку за станом здоров`я.

Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошове забезпечення у належному розмірі.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі 560/6696/22 відповідачем фактично здійснено остаточний розрахунок 15 грудня 2022 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошові кошти у сумі 83455,64 грн.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки грошове забезпечення позивачу не виплачено у день його звільнення.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов`язання ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу у ГУ ДСНС у Хмельницькій області.

4. Відповідно до наказу ГУ ДСНС у Хмельницькій області від 18 вересня 2018 року № 508 у зв`язку зі звільненням зі служби у відставку (зі зняттям з військового обліку) за пунктами 173, 176 підпункту 3 (за станом здоров`я) керівника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника управління організації реагування на надзвичайні ситуації та цивільного захисту ГУ ДСНС у Хмельницькій області достроково розірвано контракт та виключено з ДСНС з правом носіння форменого одягу з 18 вересня 2018 року.

5. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 560/6696/22 ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувало позивачу 83455,64 грн індексації грошового забезпечення та виплатила вказану суму 15 грудня 2022 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позов задоволено частково.

6.1. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Хмельницькій області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 14 грудня 2022 року.

6.2. Стягнуто з ГУ ДСНС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 14 грудня 2022 року в розмірі 8345,56 грн з урахуванням обов`язкових платежів та виплат.

6.3. В решті позову - відмовлено.

9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Разом з цим суд першої інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку (виплату коштів, день виконання рішення суду) - 14 грудня 2022 року включно, враховував принципи співмірності, розумності, справедливості та пропорційності, визначивши сума виплати середнього заробітку за період з 19 вересня 2018 року по 14 грудня 2022 року за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 8345,56 грн

10. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 березня 2025 року змінив абзац третій рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року виклавши його у такій редакції.

"Стягнути з ГУ ДСНС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 19 березня 2019 року в розмірі 84169,54 грн, з урахуванням обов`язкових платежів та виплат."

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року - залишено без змін.

11. Таке своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що спірним періодом є 19 вересня 2020 року - 14 грудня 2022 року, а відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав про необхідність виходити з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, тобто враховувати обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку № 100.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 28 грудня 2022 року, тобто уже після внесення змін у статтю 117 КЗпП України, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 19 березня 2019 року (182 дні) в розмірі становить 84169,54 грн (462,47 х182).

IV. Касаційне оскарження

12. Представник позивача подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував статтю 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 у подібних правовідносинах.

Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій мали враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, як до так і після 19 липня 2022 року, а при розрахунку суми середнього заробітку, період затримки розрахунку при звільненні поділити на 2 частини, тобто до та після 19 липня 2022 року, а саме:

період з 19 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року та висновків Верховного Суду, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

період з 19 липня 2022 року по 14 грудня 2022 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

При цьому автор скарги наголошує, що постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, яку автор просить застосувати до спірних правовідносин, зазначено, що до періоду з 19 липня 2022, який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

14. Верховний Суд ухвалою від 13 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року з підстави, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

18. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

19. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

20. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

21. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

22. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

24. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в ГУ ДСНС у Хмельницькій області.

26. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, наказом ГУ ДСНС у Хмельницькій області від 18 вересня 2018 року № 508 у зв`язку зі звільненням зі служби у відставку (зі зняттям з військового обліку) за пунктами 173, 176 підпункту 3 (за станом здоров`я) керівника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника управління організації реагування на надзвичайні ситуації та цивільного захисту ГУ ДСНС у Хмельницькій області достроково розірвано контракт та виключено з ДСНС з правом носіння форменого одягу з 18 вересня 2018 року.

27. Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.

28. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 560/6696/22 ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувало позивачу 83455,64 грн індексації грошового забезпечення та виплатила вказану суму 15 грудня 2022 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

29. Отже, виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем служби при його звільненні проведено не було.

30. Таким чином, між позивачем та ГУ ДСНС у Хмельницькій області виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.

31. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

32. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

33. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

34. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

35. Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

36. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

37. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції під час вирішення цього спору керувався приписами статті 117 КЗпП України у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV та, застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, визначили суму, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 8345,56 грн.

38. Своєю чергою апеляційний суд врахував, що на дату виплати позивачу індексації грошового забезпечення та на дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обмеження виплати шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

39. Водночас за позицією автора касаційної скарги суди попередніх інстанцій, зокрема, мали при розрахунку суми середнього заробітку, період затримки розрахунку при звільненні поділити на дві частини, тобто до та після 19 липня 2022 року.

40. Ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується перевірки правильності застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

41. Після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої КАС України підстави касаційного оскарження.

42. За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

43. Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

44. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

45. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

46. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

47. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

48. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

49. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

50. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).

51. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

52. Вирішуючи спір, суд першої інстанції загалом слушно вказав на наявність підстав для зменшення середнього заробітку позивача пропорційно до розміру невиплачених сум, водночас здійснив це послуговуючись у власних розрахунках без застосування формули, визначеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

53. Своєю чергою суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, а саме весь час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежив шістьма місяцями та без застосування принципу співмірності.

54. Отже, здійснені судами обчислення не відповідають висновкам Великої Палатою Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, а також Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

55. Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.

56. У доводах касаційної скарги автор слушно вказує на розмежування періодів застосування статті 117 КЗпП України.

57. При цьому варто зауважити, що у межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року щодо періоду з 19 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 14 грудня 2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/10380/23.

58. Водночас здійснені судами попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають таким висновкам.

59. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає індексація грошового забезпечення військовослужбовця у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

60. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

61. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

62. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованих судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

63. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. Судові витрати

64. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзундзи Юрія Романовича задовольнити.

2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року скасувати, а справу № 560/7/23 направити на новий судовий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

С. А. Уханенко