Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №803/3923/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №803/3923/15

адміністративне провадження №К/9901/8875/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 803/3923/15

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, ГУНП в Волинській області, УМВС України в Волинській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Ксензюка А. Я., суддів Валюха В. М., Ковальчука В. Д. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Обрізко І. М., суддів Носа С. П., Сапіги В. П. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УМВС України у Волинській області) щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 30
240 грн. та зобов'язання МВС України, Головне управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ Національної поліції у Волинській області) здійснити перерахунок (нарахування, розрахунок) та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із травмою, заподіяною під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності у відповідності до вимог частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію", виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 30 240 грн. відповідно до Закону України "Про міліцію" в редакції від 20 грудня 1990 року. Однак, позивач вважає, що нараховуючи йому одноразову грошову допомогу відповідачі повинні були застосувати положення Закону України "Про міліцію" в редакції від 13 лютого 2015 року, чинного на момент нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, а також встановлення йому групи інвалідності, та призначити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 30 240 грн. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України та Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області здійснити нарахування (розрахунок) та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із травмою, заподіяною під час виконання ним службових обов'язків, що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності у відповідності до вимог частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію", виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з урахуванням проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що вимоги до ГУ Національної поліції у Волинській області передчасні, оскільки не ліквідовано УМВСУ у Волинській області. Однак, в іншій частині позов є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 10 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 803/3923/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 10 травня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 803/3923/15 та призначив її до розгляду ухвалою від 28 листопада 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 листопада 2019 року.

Разом з касаційною скаргою подано клопотання про участь представника в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 27 лютого 2015 року військово-лікарняна комісія УМВС України у Волинській області, за розпорядженням начальника УКЗ УМВС України у Волинській області здійснила медичний огляд ОСОБА_1, та встановила, що отриманні порання та захворювання пов'язанні з виконанням службових обов'язків та проходженням служби в органах внутрішніх справ, про що видано свідоцтво про хворобу № 39.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 25 березня 2015 року серії 12 ААА № 137926, довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 25 березня 2015 року АГ № 0001627, акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 6 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 видано посвідчення інваліда ІІ групи. Інвалідність встановлено до 1 квітня 2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що заява про проведення виплати одноразової грошової допомоги позивачем була подана 29 жовтня 2015 року.

3 листопада 2015 року МВС України прийнято висновок про призначення грошової допомоги працівнику міліції ОСОБА_1 в разі поранення або встановлення інвалідності згідно із Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", відповідно до якого призначена одноразова грошова допомога складає 30
240 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, частково задоволено позовні вимоги. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що законодавець прив'язує момент виникнення права на розрахунок та виплату одноразової допомоги саме до моменту встановлення інвалідності; оскільки позивач отримав травму, пов'язану із виконанням службових обов'язків 29 серпня 2014 року, Закон України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, який був прийнятий 13 лютого 2015 року, не може застосовуватись до позивача.

08 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких він зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції, який був прийнятий 13 лютого 2015 року, і на день встановлення інвалідності вже був опублікований в офіційному виданні "Голос України" від 11 березня 2015 року №43) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок №707).

Пунктом 5 Порядку №707 визначено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера.

Отже, для того щоб отримати грошову допомогу, працівник міліції повинен звернутися із заявою до відповідного органу внутрішніх справ про виплату грошової допомоги та одночасно надати певний пакет документів, перелік яких встановлений пунктом 5 Порядку № 707, зокрема, довідку медико-соціальної експертної комісії щодо установлення групи інвалідності. Тобто, така довідка про встановлення інвалідності є одним із необхідних документів без яких неможливе звернення за виплатою грошової допомоги.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено після прийняття та опублікування ~law19~, а про призначення одноразової грошової допомоги він звернувся 29 жовтня 2015 року, тобто до набрання чинності Порядку № 850.

Таким чином, на думку колегії суддів, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі ~law20~ (в редакції від 12 лютого 2015 року) та виплачуватися відповідно до Порядку № 707.

Аналогічна правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 822/456/16, від 19 вересня у справі № 822/910/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/395/18, від 31 січня 2019 року у справі № 822/2143/16 та від 31 жовтня 2019 року у справі №820/1596/16.

Таким чином, із моменту встановлення особі інвалідності в неї виникає право на звернення до відповідного органу із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, а враховуючи те, що інвалідність позивачу була встановлена після прийняття та опублікування Закону України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 13 лютого 2015 року, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам, викладеним в запереченнях на позовну заяву, так і поданій відповідачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (Spacek, s. r. o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9 № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v.

Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко