Методика 14.1.75 або "плоди отруйного дерева"

Рано чи пізно перед потерпілим постає необхідність проведення психологічного дослідження або судово-психологічної експертизи для обґрунтування розміру відшкодування/компенсації моральної шкоди. Результатами такої «експертизи» можуть бути невиправдано витрачені кошти та визнання судом висновку експерта недостовірним та/або неналежним доказом.

Як запобігти такому розвитку подій? Чи можна з цією метою використовувати Методику психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди? Це питання, на які бажано знати відповідь заздалегідь.

Не все те золото, що блищіть

Серед багатьох існуючих методик визначення розміру моральної шкоди є Методика психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди (далі – Методика), яка є «атестованою» та яку наполегливо рекомендують використовувати як психологам, так і судовим експертам при розрахунку шкоди. Отже, розберемося в тому, що з це таке і чи варто нею користуватися.

Означена методика 18 січня 2019 року внесена в Реєстр судових методик за №14.1.75 та схвалена Науково – методологічною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України, рекомендована до впровадження рішенням Вченої ради Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса (протокол №1 від 11 січня 2019 року).

Основою вказаної 14.1.75 є «модифікована» (за словами авторів) Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань О. М. Ерделевського з його формулою.

Разом з тим, 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О.М.Ерделевського була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Тому, стає зрозуміло, що розмір моральної шкоди визначений за вищевказаною методикою є недопустимим (на це вказують численні постанови Верховного Суду).

Однак, вказана Методика разом із формулою О.М.Ерделевського в її «доповненому» варіанті, увійшла у значне протиріччя з чинним законодавством України і більше відповідає нормам права РФ та інших країн, ніж України з огляду на наступне:

1) використання всіх методів психологічного дослідження, зазначених в Методиці припинено, як наслідок – Методика теж не може використовуватись;

2) в Методиці використано терміни «психічні страждання» та «презюмована моральна шкода», яких не містить законодавство України;

3) Методика не несе в собі конкретики та точності визначення;

4) в Методиці представлена «модифікована» таблиця та формула, які тотожна формулі О.М.Ерделевського;

5) в Методику входять питання, які належать до виключної компетенції органів досудового розслідування, суду: визначення протиправності поведінки як потерпілого, так і заподіювача шкоди;

6) Методика повністю суперечить ст.124 Конституції України. якою передбачено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається!

7) в 14.1.75 запропоновано надавати: п’ять варіантів ймовірних висновків…;

8) авторами Методики не надано порядок розрахунку коефіцієнтів «і» та «с», для яких представлено лише описові діапазони значень;

9) Методика не є судовою методикою, а лише дослідженням, враховуючи той факт, що Інструкцією №53/5 вилучено поняття «висновок експертного дослідження»;

10) в Методиці не врахована практика ЄСПЛ щодо додавання загальнодержавних податків до суми справедливої сатисфакції;

11) в Методиці фактично ототожнені цивільне правопорушення та кримінальний злочин, що є неприпустимим;

12) В Методиці застосовується виключно розмір мінімальної заробітної плати, який не враховує наступних факторів:

• основних соціальних і демографічних груп населення, до яких може належати потерпілий;
• наслідки фізичного ушкодження потерпілого та можливість його професійної самореалізації.

Крім того, Законом № 1774-VIII зазначено, що мінімальна зарплата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина

Детальний аналіз Методики 14.1.75

1. Пункт 8.3 Методики містить посилання на методи дослідження відповідно їх реєстраційних кодів в Реєстрі методик проведення судових експертиз. Разом з тим, рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України 28 січня 2021 року прийнято рішення про припинення застосування ВСІХ психологічних методик, зазначених у Методиці.

Згідно п. 1.4. Інструкції про призначення, проведення судових експертиз та експертних досліджень й Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз.

Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, методів дослідження) належить до компетенції експерта. Але…внаслідок припинення застосування психологічних методик експерту-психологу тепер обирати немає з чого. Адже застосування в практиці всіх методів в тому числі психологічного дослідження Міністерством юстиції України припинено. Залишається єдиний вихід – залучати фахівця у галузі психології – практичного психолога, який має право використовувати будь-які психологічні методики без обмежень у повному обсязі.

Станом на сьогоднішній день Методика психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди, не може використовуватися судовими експертами внаслідок припинення застосування методів дослідження у вигляді методик, які мали застосовуватися у Методиці як спеціальні методи дослідження.

2 Методиці використано термін «психічні страждання». Це термін, якого не містить законодавство України. Разом з тим, зазначений термін міститься в КК РФ та США. Саме тому, на нашу думку, некоректно використовувати в методиці або формулі розрахунку таку термінологію.

Така сама ситуація з зазначеною в Методиці «презюмованою моральною шкодою». Чинне законодавство України, на відміну від законодавства РФ, не містить поняття «презюмована моральна шкода».

Справа в тому, що не жодна психотравмуюча ситуація апріорі завдає моральних страждань певній особі, оскільки в силу своєї значущості або індивідуальних особливостей особистості людина або просто не помітить, що щось сталося або дуже швидко про це забуде, або отримає сильний стрес (та / або постстресовий розлад). Існує дуже багато факторів, які необхідно оцінити, щоб дізнатися про адекватний мінімум моральної шкоди для кожного окремо взятого піддослідного.

Звертаючись до поняття юридичної презумпції стає зрозумілим семантика самого поняття.

Правова (юридична) презумпція – це передбачене законом правило (нетиповий нормативний припис), за яким на підставі встановлення певного факту чи фактичного складу виключається необхідність доказування та вважається таким, що існує інший факт (фактичний склад).

Поняття презумпції моральної шкоди суперечать одному з принципів цивільного процесу, оскільки позивач має доводити обґрунтованість заявлених позовних вимог. Крім цього, метою законодавства в сфері цивільного процесу є забезпечення справедливого вирішення справи судом. Адже право на компенсацію моральної шкоди виникає не автоматично при вчиненні заподіювачем шкоди будь-яких неправомірних діянь, а за умови доведення потерпілим, в чому саме полягають моральні страждання і які втрати немайнового характеру вони спричинили.

Оскільки презумпція наявності моральної шкоди не передбачена чинним законодавством України, то наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Адже, така презумпція має визначатися лише законом. Відтак, діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов’язок компенсації. Зазначене право на відшкодування — це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Разом з тим, ВС в постанові №818/607/17 зробив такий висновок: «Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди».

ЕСПЛ встановлює презумпцію заподіяння державою моральної шкоди стягувачу при надмірно тривалому невиконанні рішення суду без обов’язкового встановлення складу цивільного правопорушення (ВГСУ у справі № 903/486/16 від 15 лютого 2017р.).

3. В Методиці зазначено, що «висновок психологічного дослідження за цією Методикою має орієнтовний (ймовірний) характер». Це означає, що означена Методика не несе в собі конкретики і точності визначення. Разом з тим, суд не може спиратися на припущення!

Припущення – ніщо інше як судження, для якого не було знайдено доказу.

Саме тому Методика і не може мати ймовірний характер.

Висновки експерта-психолога (у відповідності до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Наказ Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5), можуть бути: категоричними (позитивними або негативними), ймовірними та такими, що вказують на неможливість розв’язання питання.

Якщо експерт дає ймовірний висновок або висновок про неможливість вирішення питання, то в дослідницькій частині він зобов’язаний викласти причини, з яких не виявилося можливим вирішити питання в категоричній формі або довелося відмовитися від розв’язання питання.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.

На експерта у процесі експертизи в кримінальному процесі покладаються обов’язки: використовувати всі наявні в його розпорядженні науково-технічні методи, засоби і свої знання для правильного і науково-обґрунтованого розв’язання поставлених перед ним питань, отримання достовірних висновків; провести повне і всебічне дослідження, дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз’яснення щодо даного ним висновку.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів заподіяння моральної шкоди та розміру відшкодування, суд враховує і вказує на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п 11. Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Цивільне процесуальне законодавство України занормувало, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Так само, відповідно до ст. 104 ГПК та ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Проте, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов`язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди входить до предмета доказування. Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, можуть бути різними, законодавець допускає відшкодування такої шкоди грішми, майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК України).

Відтак, означена Методика мала б розроблятися і впроваджуватися з метою чіткого обґрунтування й унеможливлення припущень як Сторін по справі, так і суду щодо заподіяння особі моральної шкоди (страждань) й конкретного розміру відшкодування, який би не припускав безпідставне збагачення потерпілого. Про останнє наголошує й ВП/ВС у справі №752/17832/14–ц від 15 грудня 2020 року: «Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення». В розпорядженні суду мають бути однозначні письмові докази розміру відшкодування для прийняття вмотивованого рішення по справі, дотримання принципів змагальності Сторін та диспозитивності судочинства. Саме для цього й необхідно чітке і однозначне обґрунтування розміру відшкодування.

4. В Методиці представлена дещо «удосконалена й модифікована» таблиця А.1 фактично повністю переписана з методики О.М.Ерделевського із зазначенням в формулі розрахунку протиправних діянь які «встановлюються органом досудового розслідування, слідчим суддею, судом». Якщо мова йде про адаптацію (удосконалення) методики О.М. Ерделевського (за текстом «використання «модифікованої» та «відкоригованої» формули»), то дії авторів так само вступають у протиріччя із Законом України «Про авторські та суміжні права».

Адже, за даними бюлетеню №53 «Авторське та суміжне право», виданому Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності», 19 квітня 2019 року за № 87905 було зареєстровано авторське право на літературний письмовий твір наукового характеру за авторами: Покотило Ігор Миколайович, Траверсе Тетяна Михайлівна, Данилюк Іван Васильович, Скілков Володимир Васильович, Ерделевський Олександр Маркович. Назва твору: «Науковий твір «Методика визначення розміру моральної (немайнової) шкоди, що підлягає відшкодуванню».

Тобто, авторське право на свою формулу Ерделевський О.М. зареєстрував в нашій Державі. При цьому методика №14.1.75, яка містить його формулу (із зазначенням іншого авторства) зареєстрована Міністерством юстиції Україні та внесена до реєстру судових методик…

З цього можна зробити висновок про…недопустимість доказів (висновку експерта / судово-психологічної експертизи), який зроблено за методикою 14.1.75, яка (внаслідок використання формули іншого автора О.М.Ерделевського), на нашу думку, по своїй суті є плагіатом (якщо дозвіл О. Ерделевського на удосконалення/модифікацію методики є відсутнім), який порушує Закон України «Про авторські та суміжні права» і до якого може бути застосована судом доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree). Отже, такий доказ не може бути прийнятий судом як допустимий та врахований при вирішенні справи по суті. В іншому випадку (при наявності дозволу О.Ерделевського зазначена Методика не є плагіатом).

Згідно ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Аналогічні статті містить й ЦПК України.

У зв’язку із змістом таблиці А.1 також виникає логічне запитання: якщо протиправні діяння встановлюються судом або органами досудового розслідування, тоді на яких правових підставах судовий експерт може надавати грошовий еквівалент тому чи іншому протиправному діянню, протиправність якого ще не встановлено судом (апелюємо до логіки означеної Методики).

При вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, варто говорити про психотравмуючу подію, її вплив (або його відсутність) на особу, моральні страждання та грошовий еквівалент розміру відшкодування/компенсації за їх заподіяння (наслідки), а не еквівалент протиправних діянь та розмір компенсації презюмованої моральної шкоди.

Судовий експерт-психолог так само, як і фахівець у галузі психології не може виходити за межі своїх професійних повноважень. У відповідності до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз й експертних досліджень і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень від 08 жовтня 1998 року № 53/5 із змінами, судовому експерту забороняється: вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта, а також для з’ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Судовий експерт не має права: замінювати собою органи досудового розслідування, суд; визначати ступінь вини заподіювача шкоди або потерпілого; встановлювати грошовий еквівалент протиправності діяння заподіювача шкоди та / або потерпілого / позивача.

Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими

5. Правопорушення в Методиці прив’язані до низки протиправних дій, яким надано вираз у грошових еквівалентах для середньо статистичної людини. Ми не можемо погодитись з авторами методики виходячи з наступного.

Спільне заподіяння моральної (немайнової) шкоди може бути результатом неузгоджених спільних дій, вчинених без наміру, а іноді навіть і без провини заподіювачів цієї шкоди.

Моральна шкода виникає внаслідок впливу не протиправного діяння, а психотравмуючої ситуації для потерпілого / позивача. Тобто, психотравмуюча ситуація для піддослідного може виникнути, а може й – ні, та є похідною від протиправної поведінки.

Питання протиправності поведінки вирішують органи досудового розслідування й суду. Відтак, вказані питання не можуть входити у формулу розрахунку моральної шкоди.

У кожної особистості існує суб’єктивна реакція на психотравмуючу подію, яку треба досліджувати індивідуально. Ось чому використання поняття «середньостатистичної людини» є неприпустимим. В іншому випадку немає сенсу говорити про будь-яку методику визначення та розрахунку моральної шкоди, оскільки вона буде мати ймовірний характер.

Передбачення всього переліку психотравмуючих подій вбачається неможливим. В кожній індивідуальній ситуації при врахуванні обставин справи та індивідуальних особливостей потерпілого буде своя індивідуальна психотравмуюча подія, її суб’єктивне сприйняття. Крім того, людина отримує стан дістресу лише внаслідок власних індивідуальних особливостей і наявності психотравмуючої події. В цьому випадку ступінь вини заподіювача шкоди жодним чином не корелює з рівнем моральних страждань потерпілого.

Таким чином, користування таблицею А.1 Методики, в якій вказано види протиправних діянь (питання по яким вирішує суд) та грошовий еквівалент компенсації моральної шкоди представляється ймовірним припущенням, на яке не може покладатися суд, а використання Методики в такому вигляді є більше ніж некоректним.

6. У «вдосконаленій формулі» коефіцієнт fv перефразовано, а по своїй суті (за змістом) він віддзеркалює ступінь вини заподіювача шкоди так само, як в формулі О. М. Ерделевського. Разом з тим, право на компенсацію моральної шкоди виникає не автоматично при вчиненні заподіювачем шкоди будь-яких неправомірних діянь, а за умови доведення потерпілим, в чому саме полягають моральні страждання та які втрати немайнового характеру вони спричинили.

В своїй методиці О.М. Ерделевський вводить показник «fv» (від англ. fault — «провина», violator — «те, що заподіяло шкоду») – ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, 0 ≤ fv ≤ 1; автор рекомендує для простої необережності приймати значення fv = 0,25, для грубої необережності fv = 0,5, для непрямого наміру fv = 0,75, і для прямого наміру відповідно fv = 1,0.

У авторів Методики [32] вбачається та сама суть з більш розгалуженою та розписаною іншими словами шкалою оцінки 0 ≤ fv ≤ 1 і називається вже «коефіцієнт ступеня ініціативи (впливу, воєвиявлення) та характеру діяльності спричинювача шкоди у виникненні та динаміці ситуації, що досліджується за справою».

Таким самим чином можна перефразувати будь–який вислів, надаючи йому видимої більшої наукової вагомості та завуальовуючи його первинний зміст (який, до речі, нікуди не зникає). Намагання деяких авторів «адаптувати» формулу О.М. Ерделевського до законодавства України через переписування останньої, нагадує товчення води в ступі або, висловлюючись науковою мовою: «Вирішення підвищення дрібнодисперсійності оксиду двоатомного водню механічним шляхом». Від зміни місць доданків сума не змінюється.

Об’єктом дослідження є потерпілий, а не заподіювач шкоди. Рівень вини заподіювача шкоди або «ступінь його ініціативи (впливу)…» жодним чином не може вплинути на глибину та інтенсивність моральних страждань потерпілого.

У відповідності до ст.23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення втілює в собі презумпцію невинуватості – демократичний принцип правосуддя.

Варто зауважити, що вказана конституційна презумпція невинуватості діє виключно при розгляді судом кримінального провадження і ніяким чином не застосовується при цивільному або адміністративному розгляді справи (що дуже часто ігнорують суди першої інстанції). Зазначено цілком співвідноситься із судовою практикою (ВП ВС: Презумпція невинуватості застосовується лише у кримінальному праві. У дисциплінарному провадженні такої презумпції нема (ВС у справі № 11-238сап20 від 08.04.2021)).

Методика 14.1.75 повністю суперечить статті 124 Конституції України, якою передбачено, що делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається!

Проте цивільне законодавство України ґрунтується на презумпції протиправності поведінки, яка призвела до шкоди, виходячи з принципу генерального делікту: спричинення шкоди особі або майну слід розглядати як протиправне, якщо законом не встановлено інше.

Вина є суб’єктивним елементом. Тут діє презумпція вини заподіювача шкоди (за аналогією майнової шкоди). Ця презумпція полягає не у звільненні позивача від доведення вини заподіювача шкоди, а лише розподіляє обов’язки з доказування. Тому позивач може це доводити, але не зобов’язаний. Відсутність вини повинен довести відповідач. Згідно зі ст.1167 ЦК України заподіювач моральної шкоди відповідає за свої дії (бездіяльність) при наявності його вини, за винятком випадків, коли вина відповідно до вимог закону не є необхідною умовою відповідальності за завдану шкоду.

Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі досудового розслідування і судового розгляду справи. Експерт-психолог або фахівець у галузі психології/права не може своїм висновком замінити суд і встановити ступінь вини заподіювача шкоди.

7. Складова формули Методики так само, як і формула О.Ердельського містить коефіцієнт «fs». В його формулі зазначений показник називається так само, як і в Методиці від англ. fault — «провина», survivor — «потерпілий») – ступінь вини постраждалого.

О.М. Ерделевським не встановлено чіткої градації чисельних показників даного коефіцієнту залежно від ступеня провини. Авторами Методики була розроблена власна класифікація фактичної винності потерпілого, або, як вказано в Методиці «коефіцієнт ступеня ініціативи (впливу, воєвиявлення) та характеру діяльності позивача (потерпілого) у виникненні та динаміці ситуації, що досліджується за справою». За своєю суттю є одним й тим самим і поняттям вини потерпілого.

Вбачається цілком справедливим і логічним, що за нормами ч. ч.1–4 ст. 1193 ЦК України, шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу не відшкодовується (але це питання вирішує виключно суд, і аж ніяк не судовий експерт-психолог).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

! Із норм ст. 1193 ЦК України видно, що встановлення вини потерпілого так само, як і заподіювача шкоди та його майнового стану, є виключною компетенцією суду (встановлення та дослідження судом обставин справи та винесення вмотивованого рішення).

Саме тому означені величини не можуть входити до формули розрахунку моральної шкоди, яка використовується у висновку судово-психологічної експертизи та/або висновку практичного психолога.

У протилежному випадку такі дії експерта – психолога та/або фахівця у галузі психології, практичного психолога будуть виходити за межі професійних повноважень та порушувати ЗУ «Про судову експертизу».

З урахуванням вище вказаного, в Методиці, яку ми досліджували, запропоновано надавати: п’ять варіантів ймовірних висновків щодо орієнтовного розміру компенсації моральних страждань потерпілому/позивачу в тому разі, коли протиправності дій/бездіяльності заподіювача шкоди не надано остаточної правової оцінки. А далі – на вибір суду…

Разом з тим, у розділі 9.3 Методики зазначено, що за результатами комплексного оцінювання піддослідного формуються категорично позитивні, категорично негативні та ймовірні висновки.

Тобто… психолог-експерт, застосовуючи вказану Методику, бере на себе повноваження і відповідальність надавати хоч і ймовірну, але проміжну правову оцінку як діям заподіювача шкоди та/або бездіяльності останнього, так і діям потерпілого. Такий підхід є неприпустимим.

Правова оцінка є виключною прерогативою суду так само, як і визначення суті понять коефіцієнтів «fv» і «fs», які в формулі розміру розрахунку моральної шкоди є недоречними, й такими, що виводять фахівця в області психології, судового експерта за межі професійних повноважень!

8. В означеній Методиці так само, як і у О. Ерделевського не надано порядок розрахунку коефіцієнтів «і» та «с», для яких представлено лише описові діапазони значень. Та, як зазначалося нами вище, суд не може покладатися на припущення.

9. Вказана Методика є виключно «методикою психологічного дослідження», а не «судово-психологічної експертизи».

Проте, за нормами Інструкції №53/5, вилучено поняття «висновок експертного дослідження» та, наразі, залишено лише поняття «висновок експерта».

Таким чином, Методика 14.1.75 не є методикою, призначеною для судово-психологічної експертизи щодо визначення наявності /відсутності моральних страждань та визначенні розміру відшкодування.

10. В Методиці не враховано практика ЄСПЛ (щодо обов’язкового додавання загальнодержавних податків до суми справедливої сатисфакції) та норми Податкового кодексу України. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), яким визначено види доходів, отриманих фізичними особами, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

11. Застосовуючи як фундамент при визначенні розміру моральної шкоди кримінальні санкції за скоєння злочинів, автори Методики фактично ототожнюють цивільне правопорушення та кримінальний злочин, що є недопустимим у зв’язку з їх різним характером (суспільна небезпечність та суспільна шкідливість змішуються).

Такий підхід обмежує випадки виникнення права у потерпілої особи на відшкодування моральної шкоди лише закріпленими у Кримінальному кодексі видами злочинних діянь.

12. В Методиці застосовується виключно розмір мінімальної заробітної плати, який не враховує наступних факторів:

• основних соціальних і демографічних груп населення, до яких може належати потерпілий;
• наслідки фізичного ушкодження потерпілого та можливість його професійної самореалізації. Якщо у музиканта внаслідок правопорушення виникла страта слуху чи руки, або у артиста балету – ушкодження ніг, то це практично сто відсоткова неможливість в подальшому продовжувати професійну діяльність.

Щодо вищенаведених фактів виникає цілком логічне запитання: «Яким чином вказана методика потрапила до Реєстру судових методик?!»

Державна реєстрація методик проводиться Мін'юстом, який є держателем Реєстру методик проведення судових експертиз (далі –Реєстр) і визначає організаційні та методологічні принципи його ведення.

При цьому варто зазначити, що внесення в Реєстр будь-якої Методики має певну процесуальну процедуру та доволі довгий шлях.

Відповідно до чинного Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз, затвердженого Постановою КМУ від 02 липня 2008 року №595 (із змінами), у разі прийняття науковою радою Міністерства юстиції України рішення про рекомендацію до впровадження методики в експертну практику – вона подається для державної реєстрації.

До цього Методиці необхідно пройти через атестацію. Атестація методик полягає в оцінці звіту про наукову роботу, виконану з метою розроблення методики, шляхом проведення його рецензування та апробації методики.

У разі потреби до атестації методик залучаються провідні фахівці з відповідних галузей знань за їх згодою.

Рецензування звіту про наукову роботу проводиться фахівцями з відповідних галузей знань, які не брали участь у розробленні методики, з метою визначення актуальності та новизни з урахуванням сучасних досягнень науки і техніки, а також можливості використання методик в експертній практиці. За результатами розгляду звіту складається письмова рецензія.

Апробація методик проводиться фахівцями спеціалізованих установ, які не брали участь у їх розробленні, з метою перевірки обґрунтованості методик, а також оцінки їх ефективності та результативності для виконання експертних завдань. За результатами апробації складається довідка.

Результати атестації методик розглядаються науковими радами спеціалізованих установ, які діють відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі – наукові ради).

Таким чином, щодо реєстрації зазначеної методики в Реєстрі судових методик та рекомендацій Міністерства юстиції України з приводу застосовування методики 14.1.75, як єдиної методики у справах щодо компенсації моральної шкоди, залишається більше запитань, ніж відповідей.

Автор статті: Пилипенко Людмила Вікторівна