"Камера не працювала": чому реформі мобілізації бракує саме доказів

Ситуація, яка за останні два роки стала майже типовою. Людина скаржиться на дії співробітника ТЦК під час вручення повістки чи затримання. У відповідь — офіційна версія: "нагрудна камера була несправна", "стався технічний збій", "запис не зберігся". І все. Перевірити, що сталося насправді, вже неможливо.

У своїй практиці я регулярно стикаюся саме з цією проблемою. Найпарадоксальніше в ній те, що камери в Україні вже є. Проблема не в їх відсутності — проблема в тому, що вони не включені у потрібний момент, що запис із них може просто зникнути.

Реформа мобілізації і питання довіри

Останні роки мобілізаційне законодавство змінюється майже безперервно: уточнюються підстави для розшуку, запроваджуються електронні кабінети платника і сервіси на кшталт "Резерв+", переглядається порядок роботи ВЛК. Але значна частина цих змін стосується процедур на папері чи в реєстрах, тоді як найконфліктніший момент — безпосередній контакт людини з представником ТЦК на вулиці, в приміщенні чи під час зупинки — залишається зоною, де все як і раніше залежить від того, чиїй версії подій повірять.

Саме тут реформа мобілізації буксує найбільше. Можна скільки завгодно вдосконалювати процедури оскарження, строки розгляду скарг чи підстави для зняття з розшуку — але якщо в основі спору лежать два взаємовиключні пояснення без жодного об'єктивного підтвердження, будь-яка процедура працює наосліп. Довіра до мобілізаційних органів і готовність людей визнавати законність їхніх рішень напряму залежать від того, чи можна перевірити, що саме відбувалося під час контакту.

Ідея, яку варто обговорити на державному рівні, — Єдина державна система відеофіксації службових дій. Не черговий пілотний проєкт із закупівлею камер, а інфраструктура навколо вже наявного відеозапису, яка гарантує: він не може просто "не зберегтися". Для сфери мобілізації це не побічний технічний сюжет, а один із найбільш дієвих елементів, яких реформі бракує.

Технічний збій як зручна відповідь

На практиці правоохоронні органи та інші суб'єкти владних повноважень, включно з ТЦК, нерідко пояснюють відсутність відеозаписів технічними збоями, несправністю нагрудних камер, втратою інформації або іншими технічними причинами. За таких умов перевірка законності дій посадових осіб суттєво ускладнюється, а громадянин втрачає, по суті, єдиний спосіб об'єктивно підтвердити свою версію подій.

Річ у тім, що коли запис зберігається локально на самій камері або передається "вручну", в системі завжди залишається вікно, у якому файл можна не завантажити, видалити або й просто "загубити". І формально це виглядає як технічна проблема, а не як приховування доказів — хоча наслідок для людини однаковий. У контексті мобілізації, де кожна зупинка, вручення повістки чи доставлення до ТЦК може стати предметом судового оскарження, ця "технічна проблема" фактично блокує доступ до правосуддя.

В чому саме має бути "єдина" система

Мова не про нову камеру і не про новий обов'язок фіксувати службові дії — таких камер і так вистачає. Мова про інфраструктуру навколо запису, яка робить його зникнення технічно неможливим:

Автоматичне завантаження запису з камери одразу до захищеного державного хмарного сховища — без проміжного етапу, на якому файлом хтось міг би "розпорядитися".

Технічна неможливість видалити, змінити чи приховати запис користувачем системи, включно з тим, хто його зробив.

Автоматична фіксація будь-якого збою — переривання запису, втрати зв'язку, апаратної несправності — з формуванням електронного журналу події. Тобто "камера не працювала" саме по собі стає задокументованим фактом, а не поясненням постфактум.

Автоматичне повідомлення керівництва та підрозділу внутрішнього контролю про кожен випадок, коли обов'язковий запис відсутній.

Автоматичне відкриття службової перевірки, якщо запису службової дії немає, — без потреби, щоб хтось окремо на це зважився чи звернув увагу.

Автоматичне інформування самого громадянина про факт збереження запису після завершення службової дії — щоб людина знала: відео існує, і вона може на нього посилатися, зокрема при оскарженні дій ТЦК чи в межах справи про розшук.

Захищений електронний доступ до запису для громадянина або його захисника, якщо вони є учасниками відповідної службової чи процесуальної дії.

Інтеграція з державними електронними сервісами для прозорості зберігання доказів і можливості цифрового аудиту.

Логіка проста: якщо жодна дія із файлом — від видалення до банального "не встиг завантажити" — не залишається непоміченою, зникнення запису перестає бути зручним поясненням саме в тих справах, де сьогодні воно трапляється найчастіше.

Це не про недовіру до бодікамер — це про недовіру до "ручного" етапу

Міжнародний досвід підтверджує ту саму логіку. У США тисячі поліцейських підрозділів працюють із централізованими платформами на кшталт Axon Evidence, де офіцер після зміни фактично не бере участі в обробці запису — файл сам вивантажується у захищене сховище, а кожна операція з ним логується. У деяких штатах відсутність запису, який мав існувати за внутрішніми правилами, може враховуватися судом не на користь посадової особи.

У Великій Британії й Німеччині акцент зроблено на чіткому регламенті — коли камера має бути увімкнена, як довго зберігається матеріал, хто і на яких умовах має до нього доступ. Тобто питання завжди не в самій камері, а в тому, що відбувається із записом після того, як кнопку "стоп" натиснуто.

Технологія WORM (Write Once Read Many) — коли файл можна прочитати необмежену кількість разів, але неможливо змінити чи видалити навіть адміністратору системи до завершення строку зберігання — саме про це. Разом із криптографічним хешем, який миттєво покаже, якщо у файл хтось втрутився, вона перетворює запис із "чогось, що десь є" на доказ, цілісність якого можна довести технічно, а не на слово.

Кому це вигідно — не лише мобілізованим

Важливо розуміти: така система однаково захищає й добросовісних працівників ТЦК та інших правоохоронних органів від безпідставних звинувачень. Повний і незмінний запис — це доказ в обидва боки. Якщо посадова особа діяла законно під час вручення повістки чи затримання, саме такий запис і підтвердить це найкраще — без необхідності доводити свою правоту на словах роками в судах. Для реформи мобілізації, метою якої декларується баланс між обороноздатністю держави й правами людини, це саме той елемент, що робить баланс перевірюваним, а не декларативним.

Що потрібно для реалізації

Технічний фундамент для такої системи в Україні частково вже існує: є "Дія", є система міжвідомчого обміну "Трембіта", є розвинена практика державних реєстрів, з якими вже інтегровані мобілізаційні сервіси. Питання не в тому, чи можлива така інтеграція технічно, а в політичній волі та в якісному правовому регулюванні — хто, коли і на яких умовах отримує доступ до записів, скільки вони зберігаються і як використовуються як докази в суді під час оскарження дій ТЦК чи ВЛК.

Логічним наступним кроком виглядає створення міжвідомчої робочої групи за участю державних органів, правозахисних організацій, експертного середовища та ІТ-фахівців, яка могла б опрацювати концепцію системи та підготувати необхідні законодавчі й технічні рішення — як окремий, але невіддільний елемент подальшої реформи мобілізації.

Бодікамери в Україні вже є. Тепер справа за системою, яка не дасть запису з них зникнути тоді, коли він найбільше потрібен — а разом із тим за тим, щоб реформа мобілізації спиралася не лише на нові процедури, а й на докази, яким можна довіряти.

Автор новини: Сергій Острик, Адвокат