Ефективний судовий захист у податкових справах: як скасувати податкові повідомлення-рішення

Останні роки судова практика Верховного Суду у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень про донарахування податків дуже різноманітна. Наразі, суди не часто стають на бік платників податків у справах про скасування податкових повідомлень-рішень по донарахуванню податків винесених через фіктивність господарських операцій із контрагентами. Проте, при повному та уважному збиранні доказів, в тому числі із залученням до цього процесу контрагентів, подання їх у встановлений КАС України строк та спосіб, за допомогою судового механізму витребування доказів у податкових органів, де перебувають на обліку контрагенти вашого платника податків, судове оскарження податкових повідомлень-рішень стає успішним.

Читайте статтю: Судовий захист прав суб’єктів господарювання під час зупинення або відмови у реєстрації податкової накладної

Так, основною для платника податків завжди є Конституція України та закони України, зокрема, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та інші.

Основне, що треба пам’ятати платнику податків під час захисту своїх прав у суді, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, що закріплено у ч.2 ст. 61 Конституції України. Це означає, що платник податку повинен відповідати лише за свої дії або бездіяльність, проте, за свого контрагента платник податків не несе відповідальності. Хоча податкові органи регулярно в актах перевірки ставлять у провину платнику податків недоліки його контрагентів, забуваючи про індивідуальний характер юридичної відповідальності в Україні.

Верховний Суд у даному питанні стає на бік платників податків, зокрема, у своїй постанові від 24.04.2018 р. у справі №806/4408/13-а Верховний Суд зазначив, що можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій, за результатами здійснення яких позивач сформував витрати та податковий кредит.

У постановах від 30.08.2019 р. у справі №804/17176/14 та від 05.02.2020 р. у справі № 823/1519/16 Верховний Суд приходить до висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Як правило, в актах перевіки податківці встановлюють нібито неможливість підтвердження фактів придбання платником податків товарів/послуг у контрагентів, нібито здійснення лише документального оформлення придбаних товарів/послуг без реального здійснення господарської та іншої економічної діяльності та нібито не підтвердження податкових накладних первинними документами. Але такі твердження податківців у багатьох випадках не підтверджуються належними та допустимими доказами у розумінні процесуального Закону.

Так, Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїх постановах: від 13 березня 2018 року у справі №814/3520/13-а, від 31 липня 2018 року у справі №815/3725/13-а, від 03 квітня 2018 року справі №804/1963/17, від 27 березня 2018 у справі №816/809/17, від 27 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17, від 17 січня 2018 року у справі №804/8943/13-а, від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/13-а, від 15 травня 2018 року у справі №815/423/17, від 26 червня 2018 року у справі №808/2360/17, від 26 червня 2018 року у справі №826/5522/14, від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17, від 23 липня 2019 року у справі №2а/0370/307/11, від 30 серпня 2019 р. у справі №804/17176/14, від 21 січня 2020 року у справі №814/2335/14, від 05 лютого 2020 року у справі №823/1519/16, від 20 лютого 2020 року у справі №802/1255/17-а, висловлює правову позицію, що у ході дослідження господарських операцій необхідно звертати увагу на:

• реальність здійснення оподатковуваних операцій, які повинні мати ділову мету та економічну вигоду;
• документальне підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які супроводжують операції певного виду;
• наявність у покупця належним чином складеної податкової накладної;
• наявність розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Верховний Суд у своїх постановах критично ставиться до висновків податкового органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у платника податків документів які б свідчили про транспортування придбаного товару, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У даному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Читайте статтю: Безоплатно отримані товари, роботи, послуги: податкові наслідки

До того ж, товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором, та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів оформлених у відповідності до положень діючого законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів.

Необґрунтовані доводи податкового органу щодо відсутності сертифікатів якості придбаного товару, оскільки такі документи не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а лише свідчать про якість товару та не є обов`язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов`язань, податкового кредиту з податку на додану вартість. Відсутність таких документів не позбавляє позивача права на формування витрат та податкового кредиту за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої покупцю продавцем товару та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Верховний Суд у своїх постановах дотримується такої правової позиції, що наявність або відсутність окремих документів або ж помилки у їх оформленні не є підставою для переконання про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Якщо господарські операції між платником податків та його контрагентами містять усі необхідні властивості для підтвердження реального здійснення правочинів, усі договори містять належним чином оформленні первинні документи, всі вони були спрямовані на реальне настання наслідків для платника податків, відображають зміни у майновому стані платника податків, контрагенти належним чином оформили податкові накладні та зареєстровали їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, то довести реальність товарність господарських операцій (правочинів) буде не складно.

При цьому, із будь-якою залежністю від правильності (своєчасності, правомірності) декларування податкових зобов'язань та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплатою податкових зобов'язань підприємствами-контрагентами платника податків, законодавець не пов'язує. За умови не встановлення податковим органом замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його контрагентів по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічної правової позиції дотримується і Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» в пункті 23 Суд зазначив, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов’язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак, це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» в пункті 38 Суд зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Звежинський проти Польщі» у пункті 73 Суд зазначив що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Практика Європейського суду з прав людини узгоджується з положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що на податковий орган розповсюджується принцип імперативності права: «дозволено все, що закріплено у законі». Натомість, на платників податків розповсюджується протилежний принцип – диспозитивності права: «дозволено все, що не заборонено у законі». Тобто податківці повинні чітко слідувати букві закону, хоча численні судові процеси говорять про протилежне.

Саме в силу принципу імперативності права податківці повинні користуватися повноваженнями, наданими їм, зокрема, Податковим кодексом України. Проте, не зважаючи на відсутність повноважень передбачених у кодексі, дуже часто податкові органи у своїх актах перевірки визнають фіктивними господарські операції (правочини) платника податків з його контрагентами.

Так, згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Читайте статтю: Податківці не виконують рішення суду про скасування ППР

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України презумується правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсними можуть бути визнані правочини з підстав не додержання вимог ст. 203 Цивільного кодексу України в момент їх укладення (оспорюваний правочин). Проте, визнати правочин недійсним може тільки суд. Отже, з аналізу норм Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України виходить, що податкові органи не мають повноважень на визнання будь-яких правочинів недійсними через їх фіктивність або на інших підставах, визначених законом.

Таким чином, якщо в акті перевірки міститься висновок податкового органу про донарахування, наприклад, податку на прибуток підприємства та/або зняття податкового кредиту з ПДВ саме через визнання фіктивними господарський операцій (правочинів) платника податків, що перевіряється і його контрагентів, ви одразу повинні розуміти, що податковий орган перевищує свої повноваження.

Проте, платник податків також повинен пам’ятати, що юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є реальність господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту. Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичне надання послуг, здійснення поставки товарів (надання послуг, виконання робіт) та їх отримання іншою стороною, а також документи, які підтверджують використання вказаних товарів/послуг у власній господарській діяльності.

Згідно з правовими висновками Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду (постанова від 26.06.2018 року № 826/5522/14), господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та його капіталу. Підприємство має підтвердити понесені ним витрати у зв’язку з придбанням певних товарів, робіт або послуг (платіжні доручення з відміткою банку, банківська виписка по рахунку, які підтверджують перерахування коштів). Платник податків, якщо можливо, має підтвердити подальше використання придбаних у контрагента товарів, послуг, має надати докази такого використання, наприклад продажу, монтажу, встановлення, що доводить реальність придбання та використання товару у власній господарській діяльності.

Читайте статтю: Недопуск посадових осіб органів ДФС до податкових перевірок - аспекти за наслідком висновків викладених в постановах ВС

Так, на прикладі адміністративної справи №420/3522/19 (рішення першої інстанції на користь платника податків набрало законної сиди 13.02.2020 року) вбачається, що доведення суду правомірність включення відповідних сум по взаємовідносинам із контрагентами до витрат з податку на прибуток підприємства та до податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, платнику податків, що перевірявся, довелось зібрати всі первинні документи по кожному договору та подати їх до суду. Такими документами по договору поставки є: договір, рахунок-фактура, видаткова накладна, витяг з журналу довіреностей, доповідні записки, платіжне доручення, податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, тощо. По договору з проведення ремонтних робіт: договір, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, підсумкова відомість ресурсів, договірна ціна, дефектний акт, локальний кошторис, загальна відомість ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат, акт виконаних робіт, платіжні доручення, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, тощо. Також платник податків довів суду, що товари/послуги, які він придбав у контрагентів використовувались ним у його господарський діяльності та призвели до фактичного руху активів та змін у власному капіталі платника податків, зокрема, такими документами були: виписка з ЄДРЮОФОПГФ із зазначенням основного виду діяльності підприємства, наявність ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності, наявність права користування ввіреними об’єктами, які потребували оновлення, аналітичні бухгалтерські довідки, Баланс (Звіт про фінансовий стан) форма №1 за відповідний період, з якого вбачається збільшення вартості основних засобів підприємства, розрахунок собівартості послуг, який підтверджує збільшення собівартість послуг у зв’язку з ремонтом/модернізацією обладнання, оборотна-сальдова відомість по рахунку 631 за відповідний період.

До того ж, для доведення своєї правової позиції, платник податків залучив до збору доказів своїх контрагентів. Так, звернувшись із відповідними запитами, платник податків отримав від контрагентів декларації з ПДВ, з розшифровкою податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5) за відповідний період, із квитанцією про прийняття пакету, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ) за відповідний період, із квитанцією про прийняття пакету. А також платник податків скористався процесуальним правом на витребування доказів судом від податкових органів, на обліку яких знаходяться контрагенти платника податків, що перевірявся.

Всі ці різноманітні процесуальні заходи по збору доказової бази були спрямовані на доведення необґрунтованості та незаконності висновків податкової перевірки та, як наслідок, незаконності податкових повідомлень-рішень, та доведення правомірності включення платником податків, що перевірявся, сум по взаємовідносинам із контрагентами до складу витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідний період.

Нагадаю, що податок на прибуток підприємств – це прямий податок. З аналізу ст.ст. 134, 135 Податкового кодексу України виходить, що базою оподаткування податком на прибуток підприємств є грошове вираження, яке полягає у різниці між прибутком підприємства, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до НП(С)БО та витратами на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об’єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, амортизації основних засобів або нематеріальних активів, тощо. Право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов'язань (п. 6, 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16).

Податок на додану вартість – це не прямий податок, його вартість сплачує кожен споживач товару/послуги, проте, платник податку який є зареєстрованим платником ПДВ має право на податковий кредит для зменшення податкового зобов’язання з ПДВ. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг. Крім того, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними (ст. 198 Податкового кодексу України).

Повнота, належність та допустимість всіх зібраних позивачем, або судом за ініціативою позивача, доказів у справі №420/3522/19, дала можливість платнику податків довести правомірність своїх дій і спростувати висновки податківців в акті перевірки про нібито фіктивність (нікчемність) господарських операції з контрагентами.

Досить часто, в актах податкових перевірок можна знайти твердження податківців про фіктивність (недійсність) господарських операцій платника податків із контрагентами, яке ґрунтується на аналізі податківцями інформаційних баз даних ДФС України. Такий аналіз податківці сприймають як доказ наявності того чи іншого порушення податкового законодавства з боку платника податків.

Читайте статтю: Cправи про ухилення від сплати податків - правові висновки Касаційного кримінального суду

Проте, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.03.2018 року у справі №804/939/16 дійшов висновку, що податкова інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача стосовно ланцюгів постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, має виключно інформативний характер та не вважається належним доказом у розумінні процесуального Закону.

У своїй постанові від 05.02.2020 р. по справі № 823/1519/16 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду критично віднісся до посилань контролюючого органу на аналіз податкової інформації, отриманої відносно контрагентів позивача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів тощо. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Також критично Верховний Суд відноситься до висновків податківців щодо фіктивності господарських операцій через відсутність управлінського та технічного персоналу у контрагента платника податків, що перевіряється. Так, у постановах від 11.09.2018 р. у справі №804/4787/16 та від 30.08.2019 р. у справі №804/17176/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що відсутність ресурсів у контрагентів позивача не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу...

Отже, платник податків не повинен перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента, під час поставки товару/надання послуг. Контрагент самостійно обирає модель ведення підприємницької діяльності та самостійно буде вирішувати, чи достатньо працюючих осіб для поставлення товару/надання відповідних послуг покупцю/замовнику, чи потрібно залучати інших осіб, які також можуть працювати за цивільно-правовими договорами, або іншими видами договорів, які не заборонені чинним законодавством.

ДАЙДЖЕСТ: Правові висновки ВС щодо оскарження дій органів ДФС під час призначення податкових перевірок

Також необхідно пам’ятати, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звернув увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок. Численна судова практика не зупиняє податківців у їх прагненні видавати бажане за дійсне. Органи податкової служби дійсно зможуть стати «помічниками» для підприємств реального сектору економіки, тільки коли стануть взірцем дотримання норм чинного законодавства, коректної та послідовної позиції. А поки цього не сталося, лише вірно обрана правова позиція, правильно і ретельно зібрані докази, участь у судових засіданнях досвідченого адвоката з податкових спорів, зможуть у судовому порядку відновити порушені права платника податків та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Автор статті: адвокат Тодорич Ірина Вікторівна