ПОСТАНОВА

Іменем України

23 липня 2019 року

Київ

справа №2а/0370/307/11

адміністративне провадження №К/9901/2893/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившева Л.І., Шипуліна Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 (суддя Плахтій Н.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014 (головуючий суддя Пліш М.А., судді: Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькавтодор-Транс" до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Луцькавтодор-Транс» звернулося до суду з позовом до Луцької ОДПІ, в якому просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010 №0000702302/0, від 29.10.2010 №0000702302/1, від 24.11.2010 №0000702302/2.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Луцька ОДПІ звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач зазначає, що проведеною перевіркою встановлено заниження позивачем податку на додану вартість та завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Основними доводами касаційної скарги вказано обставини, встановлені у актах перевірки. Зокрема, що постачальник олії ПП «Агро Полюс» є платником високого ризику, для перевірки не надано підтверджуючих документів транспортування та документів щодо якості та походження товару, податковим органом поставлено під сумнів факт здійснення господарських операцій позивача з ПП «Агро Полюс» та зроблено висновок, що укладені з постачальником олії соняшникової ТОВ «Шторм» для ПП «Агро Полюс» угоди мають ознаки нікчемності. З урахуванням того, що за наслідками перевірки укладені договори між покупцями ПП «Агро полюс» і ТОВ «Шторм» на придбання і реалізацію олії соняшникової визнано нікчемними, податковий орган дійшов висновку, що укладений ТОВ «Луцькавтодор-Транс» з ПП «Агро-Полюс» договір від також є нікчемним. Крім того, у додаткових поясненнях до касаційної скарги, відповідач повідомляє, що судами неповно встановлено фактичні обставини справи, вказує на пояснення директора ПП «Агро Полюс». Як зазначає відповідач, директор ПП «Агро Полюс» пояснив, що фактично фінансово-господарську діяльність у періоді, який підлягав перевірці не здійснював, відношення до документообігу не має. Відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що висновки, викладені в них не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання договору, укладеного між позивачем та контрагентами, яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами, договір між сторонами не містить ознак фіктивності, нікчемності, не визнаний у судовому порядку недійсним. Позивач звертає увагу на те, що нібито неможливість дослідження наявності у контрагента трудових ресурсів та наявності основних фондів не може слугувати доказом відсутності у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності та факту постачання товару. Крім того, позивач вказує, законодавство не містить норм щодо відповідальності за дії контрагентів, у тому числі за порушення третіми особами податкового законодавства. Відтак, ТОВ «Луцькавтодор-Транс» вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі № 2а/0370/307/11.

Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2019 попередній розгляд справи призначено на 23.07.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанови суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Луцькавтодор-Транс» у зв`язку з поданням декларації з від`ємним значенням ПДВ, яке становить більше 100000грн. за квітень, травень, червень 2010 року, та залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту травня, червня, липня 2010 року, Луцькою ОДПІ складено акт від 16.09.2010 №6080/23-3/31011672.

Вказаним актом встановлено порушення товариством частини першої, п`ятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв`язку з чим ТОВ «Луцькавтодор-Транс» завищено податковий кредит на суму 209600,00грн. по декларації з ПДВ за квітень 2010 року та суму від`ємного значення по декларації з ПДВ за квітень 2010 року в розмірі 209600,00 грн. Відповідно завищено суму залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з ПДВ за травень 2010 року на загальну суму 209600,00 грн. У результаті в порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» товариством занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету у травні 2010 року на суму 1927,00грн., у червні 2010 року на суму 66275,00грн.

На підставі акту перевірки та з врахуванням адміністративного оскарження Луцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 29.09.2010 №0000702302/0, №0000702302/1, від 24.11.2010 №0000702302/2 про визначення податкового зобов`язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в загальній сумі 88855,30грн., у тому числі: 68202,00грн. - основного платежу та 20653,30грн. - штрафних санкцій.

Крім того, за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Луцькавтодор-Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 Луцькою ОДПІ складено акт від 19.01.2011 №201/23-2/31011672.

Даним актом встановлено порушення товариством частини першої статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України, пункту 1.31 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачу донараховано податок на прибуток за 4 квартал 2009 року в сумі 1568,00грн. та зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування всього в сумі 2467728,00грн., у тому числі: за 4 квартал 2009 року - 1419728,00грн., за 1 півріччя 2010 року - 1048000,00грн.;

частини першої статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України, пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв`язку з чим позивачу донараховано ПДВ на загальну суму 328836,00грн., у тому числі: за жовтень 2009 року - 187448,00грн., за липень 2010 року - 141398,00грн., та зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування за жовтень 2009 року в сумі 97752,00грн.

На підставі акту планової перевірки Луцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.01.2011:

№0000012301/0 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2467728,00грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 616932,00грн.;

№0000242301/0 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1960,00 грн., у тому числі: 1568,00грн. за основним платежем та 392,00грн. за штрафними санкціями;

№0000252301/0 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 97752,00грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24438,00грн.;

№0000212301/0 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 411045,00грн., у тому числі: 328836,00грн. основного платежу та 82209,00грн. штрафних санкцій.

Відповідач дійшов висновків, які відображені у актах перевірки, що ТОВ «Луцькавтодор-Транс» неправомірно включено до валових витрат та до податкового кредиту суми коштів, сплачених по операціях з придбання товарів у ПП «Агро Полюс», матеріали перевірки якого свідчать про порушення даним підприємством своїх податкових зобов`язань, приписів господарського та цивільного законодавства. Зокрема, вказується, що ПП «Агро Полюс» здійснює оптову торгівлю олією соняшниковою, однак власні складські приміщення для зберігання олії у підприємства відсутні, відсутні виробничі потужності, трудові ресурси. Основним постачальником даного підприємства є ТОВ «Шторм», діяльність якого має ознаки фіктивності. Луцька ОДПІ вважає, що угоди, укладені ПП «Агро Полюс» із зазначеним контрагентом, мають протиправний характер та є нікчемними. Відтак, подальша реалізація вказаним підприємством олії соняшникової ТОВ «Луцькавтодор-Транс» також має протиправний характер, а вчинені правочини є нікчемними.

Не погодившись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та ПП «Агро Полюс», претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар, в акті перевірки не зауважено, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання між позивачем та ПП «Агро Полюс» вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що згідно договорів від 30.10.2009 №30/10-3 та від 24.03.2010 №24/03-2 ТОВ «Луцькавтодор-Транс» придбало у ПП «Агро Полюс» товар олію соняшникову нерафіновану на суму відповідно 1711200,00грн та 1257600,00грн. Факт придбання товару та розрахунку за нього підтверджується податковими та видатковими накладними, актом звіряння розрахунків.

Згідно умов вищевказаних договорів товар постачається на умовах поставки: EXW-ТзОВ «Херсонес» м.Херсон. Товар приймає вантажоотримувач ПП «Торговий дім «Люксойлгрупп». Актами прийомки товарів по якості та кількості від 30.10.2009 та від 14.04.2010) підтверджується факт отримання вантажоотримувачем ПП «Торговий дім «Люксойлгрупп» олії соняшникової нерафінованої.

Згідно договорів комісії від 30.10.2009 №30/10-3К та від 24.03.2010 №24/03-2К, укладених між ТОВ «Луцькавтодор-Транс» (комітент) та ПП «Торговий дім «Люксойлгрупп» (комісіонер), останній зобов`язувався від свого імені та за рахунок комітента здійснити одну чи декілька зовнішньоекономічних угод по реалізації олії соняшникової нерафінованої.

На виконання вказаних договорів ПП «Торговий дім «Люксойлгрупп» екпортувало олію соняшникову нерафіновану згідно контрактів, укладених із компанією «W.J.Grain Trade A.G.» (Швейцарія) від 30.11.2009 №К114/2049-09 та від 25.03.2010 №AG114/102-10, що в свою чергу підтверджується вантажно-митними деклараціями, інвойсами, сертифікатами якості товару.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами вказано, що як зазначено в акті перевірки перевіркою постачальника олії - ПП «Агро Полюс» встановлено, що ПП «Агро полюс» є платником високого ризику та має ознаки нікчемності (відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби), для перевірки не надано підтверджуючих документів щодо переміщення товару (олії) на всіх етапах його руху від постачальника до покупця, його транспортування та документів щодо якості та походження товару (сертифікатів якості та відповідності), відсутні витрати по зберіганню олії. Згідно аналізу електронного журналу автоматизованого співставленні податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДДА України, за квітень, травень 2010 року та додатку 5 до податкової декларації з ПДВ встановлено, що постачальником олії соняшникової для ПП «Агро Полюс» у квітні 2010 є ТОВ «Шторм». Відповідач посилався на повідомлення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області про неможливість проведення перевірки ТОВ «Шторм» у зв`язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням (акт від 30.07.2010 №1701/23/31657105). Податкові декларації з ПДВ за квітень,травень, червень 2010 року та декларація з податку на прибуток за І квартал 2010 ТзОВ «Шторм» до податкового органу не надані. У ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, податковий орган поставив під сумнів факт здійснення суб`єктом господарювання господарських операцій з ПП «Агро Полюс» та зроблено висновок, що укладені ТзОВ «Шторм» угоди з контрагентами-покупцями, постачальниками мають ознаки нікчемності.

Податковий орган дійшов висновку, що за наслідками перевірки ПП «Агро Полюс» згідно наданих документів, з урахуванням оперативності проведення операцій із придбання і реалізації олії та віддаленості контрагентів один від одного, зроблено висновок про неможливість здійснення таких операцій, такі операції мали не реальний товарний характер товар не перевозився і не зберігався. З метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту ПП «Агро Полюс» безпідставно виписано податкові накладні на податкові зобов`язання з продажу товарів на адресу 8 контрагентів - покупців, у тому числі ТзОВ «Луцькавтодор -Транс» та визнано, що укладені ПП «Агро Полюс» угоди з контрагентами-покупцями, постачальниками згідно з положеннями ЦК України мають ознаки нікчемності.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, підставою недійсності правочину у відповідності до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частина перша статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до вимог статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання відповідача на положення частин першої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України, оскільки зазначені норми можуть застосовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб`єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. В окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як з`ясовано судами, недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку. Судами констатовано, що обставини, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статтей 203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Матеріали справи свідчать про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Агро Полюс» виконані обома сторонами. Претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар, в акті перевірки не зауважено.

Разом з тим, ПП «Агро Полюс» на запит позивача надало копії видаткових та податкових накладних, які свідчать про наявність інших постачальників (крім ПП «Шторм») олії соняшникової нерафінованої вказаному контрагенту позивача. Зазначена обставина підтверджується також актом позапланової документальної виїзної перевірки ПП «Агро Полюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 20.12.2010, у якому податковий орган, крім іншого, не встановив порушень вимог чинного законодавства, зокрема, по господарських операціях із ТОВ «Луцькавтодор-Транс».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання вказаного договору підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій документи, копії яких містяться у матеріалах справи, суди дійшли правомірного висновку, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судами правомірно відхилено твердження податкового органу щодо відсутності доказів транспортування товару, оскільки відповідно до договорів від 01.07.2009 №1-ХР та від 04.01.2010 №3-ХР, укладених між ПП «Агро Полюс» та ТОВ «Херсонес», останнє виконувало на замовлення ПП «Агро Полюс» комплекс організаційно-управлінських та інших робіт, які полягають в прийманні, лабораторному дослідженні, зберіганні олії соняшникової нерафінованої в ємкостях терміналу ТОВ «Херсонес». Вказана обставина також спростовує висновки податкового органу щодо відсутності у ПП «Агро Полюс» складських приміщень та виробничих потужностей та, як наслідок, неможливості здійснення оптової торгівлі олією соняшноковою нерафінованою. Актами прийомки товарів по якості та кількості від 30.10.2009 та від 14.04.2010 підтверджується факт отримання вантажоотримувачем ПП «Торговий дім «Люксойлгрупп» олії соняшникової нерафінованої, при підписанні актів приймання-передачі товару сторони засвідчили, що товар по якості відповідає вимогам ДСТУ.

Щодо посилань контролюючого органу у акті перевірки та касаційній скарзі на пояснення директора ПП «Агро Полюс», який, як вказує відповідач, пояснив, що фактично фінансово-господарську діяльність у періоді, який підлягав перевірці не здійснював, відношення до документообігу не має, суд зазначає.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом в ході проведення перевірки відібрано пояснення директора ПП «Агро Плюс» ОСОБА_1 . Зміст акту перевірки свідчить, що ОСОБА_1 у своїх поясненнях від 30.07.2010 вказав, що працює директором ПП «Агро Плюс» з моменту реєстрації товариства, є його засновником, основним видом діяльності підприємства являється гуртова торгівля рослинною олією. З моменту реєстрації товариства і по даний час торгівельною діяльністю і веденням бухгалтерського обліку товариства займається менеджер підприємства ОСОБА_2 , який прийнятий на роботу з моменту реєстрації юридичної особи. ОСОБА_1 зазначив, що всі документи підписував особисто до 10.10.2009. Після вказаного періоду директором ОСОБА_1 була оформлена довіреність, засвідчена нотаріально, на представництво інтересів товариства Кубою Ю.М. Зазначені дії ОСОБА_1 пояснив зайнятістю іншою трудовою діяльністю.

Пояснення директора ОСОБА_1 , на які посилається відповідач, як на підтвердження недійсності правочинів, суд не може вважати об`єктивними та обґрунтованими. Директор не заперечує своє відношення до господарської діяльності підприємства. Право підпису документів, що використовуються при здійсненні фінансових операцій нотаріально посвідченою довіреністю уповноважено іншу особу.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом, не наведено обґрунтованих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. зміст господарських зобов`язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об`єкт і базу оподаткування ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Крім того, порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з поставки товару (робіт та послуг) на адресу позивача, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об`єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду