Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця у спільному сумісному майні подружжя (ВС КЦС справа №570/997/19 від 16.06.2021 р.)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Рішення, що розглядається, стане у нагоді при обранні ефективного способу захисту (та при формулюванні правильних позовних вимог), у випадках, коли спадкоємці не можуть прийняти у спадщину частку у спільному сумісному майні подружжя, обидва з якого померли. Так, ВС вказав на неможливість визначити права власності на частку спільного майна подружжя за померлими особами, натомість це не позбавляє спадкоємця можливості зазначити в позові та вимагати “визнання за ним права власності” на частку такого спадкодавця, що був одним із подружжя.

Фабула судового акту: Мати спадкодавця подала позов у зв’язку із відмовою нотаріуса, включити до спадкової маси будинок і земельну ділянку, які були придбані померлим сином у шлюбі. Позов мотивований тим, що при купівлі-продажу та оформленні права власності на землю та збудований будинок, державна реєстрація була проведена на дружину сина (тобто документи і записи в реєстрі оформлені на невістку).

На жаль, невістки також не стало після смерті сина – втім вона встигла прийняти за ним спадщину. Тож позивач вважала, що вона, як мати – будучі однією із трьох спадкоємців (а фактично спадкоємцями були: вона, її онук та невістка) – має право на третину із ½ частини сина у спільному сумісному майні подружжя (сина і невістки), у складі якого були - якраз цей - будинок і земля, що не увійшли до спадкового майна після сина, бо були оформлені на невістку. Тобто мати (позивач) претендувала на 1/6 частину будинку і 1/6 частину землі.

Справа у тім, що позивач, сформулювала свої вимоги наступним чином:

- визначити, що частка сина, який помер, та частка невістки, яка померла, становила по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок та по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку;

- визнати спадковим майном 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок та 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, які належали померлому сину, та померлій дружині сина;

- визнати за позивачем як спадкоємцем за законом після смерті сина, право власності на 1/3 частку від 1/2 частки сина у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, що становить 1/6 частку на вказаний будинок, та право власності на 1/3 частку від 1/2 частки сина у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, що становить 1/6 частку на вказану земельну ділянку.

Суд першої інстанції (із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції) задовольнив вимоги позивача в - частині позову, що стосувалася будинку, а в частині земельної ділянки – відмовив. Тобто фактично суд першої інстанції визнав наступне:

1) що частка померлого сина в праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок, становить 1/2, частка померлої дружини, в праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок, становить 1/2.

2) що є спадковим майном 1/2 частка майна кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, які належали померлим невістці і сину.

3) визнано за позивачкою як спадкоємцем за законом після смерті сина право власності на 1/6 частину майна: тобто на житловий будинок.

Так ось, розглянувши касаційну скаргу відповідача, ВС КЦС залишив рішення - в частині визнання за позивачем права власності на 1/6 частину будинку – в силі, але в частині першого і другого (тобто в частині визначення частки майна, належної померлому та визнання спадковим майном1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності померлого подружжя) – скасував.

У своїх доводах ВС КЦС звернув увагу на наступне:

- для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

- позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

- цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Отже у цій справі: Суди першої і другої інстанцій не звернули увагу на те, що на момент ухвалення рішення обидва з подружжя вже померли, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України їх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку за померлими особами. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.

ВС КЦС вказав, що суди не врахували положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, а тому такі не зробили правового висновку про те, чи є обраний позивачем спосіб (визнати за померлим сином та дружиною права на частку у спільному сумісному майні подружжя) належним способом судового захисту, у результаті чого дійшли помилкового висновку про обґрунтованість вказаних заявлених вимог.

Аналізуйте судовий акт: ВС визначив предмет доказування у справах про стягнення заборгованості померлого із спадкоємців (ВС/КЦС у справі №587/381/15-ц від 04.02.2021).;

Договір купівлі-продажу, укладений іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження про продаж предмета іпотеки, без повідомлення спадкоємців боржника підлягає визнанню недійсним (ВС/КЦС справа № 278/3367/19-ц від 03.02.2021 р.);

Сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу у спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, необхідний для усунення від спадщини (ВС/КЦС у справі 761/19573/15-ц від 18.12.2020 року);

Необізнаність спадкоємця про факт смерті батька, або неспілкування внаслідок неприязних відносин, не можуть бути підставами для поновлення строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС у справі № 750/262/20 від 11.11.2020 р.).

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 570/997/19

провадження № 61-16257св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Висоцької В. С.,

суддів:Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа- орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року у складі судді Красовського О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня

2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області, про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності, та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області,про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності, та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з іншими спадкоємцями позивач вчасно прийняла спадщину, проте не вся спадщина охоплена виданим 27 лютого

2018 року свідоцтвом про право на спадщину за законом. Нотаріус відмовився включити до переліку спадкового майна та видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, яка розташована за цією ж адресою, про що виніс дві постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії

від 24 січня 2018 року та від 26 лютого 2019 року.

Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 січня 2018 року мотивована відсутністю державної реєстрації права власності за померлим. Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 лютого

2019 року мотивована відсутністю визначення частки померлого ОСОБА_4

у спільній сумісній власності подружжя на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, яка розташована за тією ж адресою.

Житловий будинок та земельна ділянка набуті сином позивача під час шлюбу

з ОСОБА_5 , проте державна реєстрація права власності на вказане майно проведена за дружиною.

ОСОБА_5 (невістка позивача) після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 спільно з позивачем та її внуком прийняла спадщину, після чого також померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На думку позивача, підстави виникнення права власності на вказані вище земельну ділянку та житловий будинок, з урахуванням положень статей 57, 60 Сімейного кодексу України, беззаперечно свідчать про те, що це майно набувалося у спільну сумісну власність подружжя, і її син мав право власності на 1/2 частку

у вказаному майні як один із подружжя.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд:

- визначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та частка ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становила по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею

149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ,

та по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, яка розташована за вказаною адресою і має цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- визнати спадковим майном 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, які належали

ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлій

ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частку від 1/2 частки ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 1/6 частки на вказаний житловий будинок, та право власності на 1/3 частку від 1/2 частки ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,125 га, кадастровий номер 5624682000:01:032:0054, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що становить 1/6 частку на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня

2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду

від 01 жовтня 2020 року,позовні вимоги задоволено частково.

Визначено, що частка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в праві спільної сумісної власності подружжя з ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , становить 1/2 частку.

Визначено, що частка ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1/2 частку.

Визнано спадковим майном 1/2 частку майна кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті

ОСОБА_4 право власності на 1/6 частину майна: на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо земельної ділянки, визнання часток спадковим майном та визнання за ОСОБА_1 як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_4 права власності на 1/3 частки від

1/2 частки останнього у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута ОСОБА_5

у приватну особисту власність на підставі договору купівлі-продажу від 05 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, у частині задоволення позовних вимог, що стосуються житлового будинку, мотивовано тим, що спірний будинок був побудований ще у 2014 році на земельній ділянці, що на той час належала позивачеві, тобто станом на 05 січня 2017 року (дату купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходився спірний будинок) житловий будинок на ділянці був побудований, однак не був введений в експлуатацію. Доказів того, що спірний будинок був побудований виключно ОСОБА_5 за отримані нею доходи відповідачі не надали, а тому спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя та об`єктом спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 листопада 2020 року ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення лише у частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2021 року справу № 570/997/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , посилається на пункт

3 частини другої статті 389 ЦПК Українита зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Зокрема, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо вирішення питання переходу права власності особі, яка придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку, об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на ній, у випадку, якщо продавець своє право на цей об`єкт ні до укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, ні після його укладання в органі, що здійснює державну реєстрацію, не зареєстрував, тобто фактично відмовився від об`єкта незавершеного будівництва.

Крім того, судами не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, положення статей 317, 319, 328 ЦК України, пункт 2 частини першої статті 346 ЦК України, відповідно до якої право власності припиняється у разі відмови власника від права власності. Також не враховано положення щодо свободи договору, норми статей 202, 203, 204, 373, 375 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 05 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач передала, а ОСОБА_5 , яка діяла з письмової згоди чоловіка ОСОБА_4 , справжність підпису якого на заяві засвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О. В. 05 січня 2017 року № 34, прийняла у особисту приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, яка розташована за адресою: с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з робочим проектом ПАТ «Рівнегаз» з внутрішнього газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 та акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта системи газопостачання від 20 березня 2015 року на вказаній земельній ділянці ще в 2014 році був збудований житловий будинок, власником якого зазначено ОСОБА_1 , проте будинок не введено в експлуатацію (а. с.173-174, 176, т. 1).

08 лютого 2017 року ОСОБА_5 ввела в експлуатацію житловий будинок, який був розташований на вищезазначеній земельній ділянці, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснене на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_2, замовником якого була зазначена ОСОБА_1 (а. с. 23-24, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (син позивача, чоловік ОСОБА_5 ), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 10, т. 1).

З матеріалів спадкової справи № 178/2017 встановлено, що спадкоємцями ОСОБА_4 є: ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_2 (син).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 лютого

2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 отримали в порядку спадкування право власності кожен на 1/3 частку від 1/2 частки виробничо-складської будівлі (літ. Б-1), що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 16, т. 1).

Судами також встановлено, що не вся спадщина охоплена виданим 27 лютого

2018 року свідоцтвом про право на спадщину за законом. Зокрема, нотаріус відмовився включити до переліку спадкового майна та видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,125 га, кадастровий номер 5624682000:01:032:0054, яка розташована за цією ж адресою, про що було прийнято дві постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії: від 24 січня 2018 року та від 26 лютого 2019 року.

Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 січня 2018 року мотивована відсутністю державної реєстрації права власності за померлим

(а. с. 15, 98, т. 1).

Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 лютого

2019 року мотивована відсутністю визначення частки померлого ОСОБА_4 у спільній сумісній власності подружжя на житловий будинок та на земельну ділянку (а. с. 115, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла невістка позивача ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 18, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті411, частиною другою статті 414цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року лише в частині задоволених позовних вимог, тобто в частині 1) визначення, що частки

ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить по 1/2 частці;

2) визнання спадковим майном 1/2 частку майна кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3) визнання за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 права власності на 1/6 частку майна: на житловий будинок загальною площею

149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині (в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо земельної ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, яка розташована за вказаною адресою) судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду Верховного Суду.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просила судвизначити, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та частка ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становила по 1/2 частці кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що станом на дату введення

в експлуатацію житлового будинку ОСОБА_5 , якій на праві власності належить спірний будинок, перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (сином позивача), а тому відповідно до положень статей 60 СК України, 368 ЦК України

є їхньою спільною сумісною власністю. На думку судів першої та апеляційної інстанцій, за змістом статті 357 ЦК Українипід терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні, а тому, з урахуванням конкретних встановлених обставин справи, розмір частки померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5

у спільній сумісній власності на вищезазначене майно становить по 1/2 частці. Крім того, задоволенню підлягає позовна вимога про визнання спадковим майном

1/2 частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, які належали ОСОБА_4 , померлому

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів із зазначеним висновком судів частково не погоджується з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд наголошує, що позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Як на обґрунтування позовних вимог у цій справі ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що відсутність визначення часток спадкодавця у праві спільної власності на житловий будинок позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовому порядку, що підтверджується відповідною відмовою у вчиненні нотаріальних дій. Таким чином, позивач звернулася до суду із метою захисту свого спадкового права.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК Україничастка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК Україниправо власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК Україниздатністьмати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом

у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження

№ 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження

№ 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження

№ 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження

№ 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження

№ 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження

№ 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження

№ 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

У порушення вищевказаних положень закону та всупереч релевантної практики Верховного Суду, суди не звернули увагу на те, що на момент ухвалення рішення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вже померли, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК Україниїх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку за померлими особами. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК Українита не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.

Таким чином, суди не врахували положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, та не зробили правового висновку про те, чи є обраний позивачем спосіб належним способом судового захисту, у результаті чого дійшли помилкового висновку про обґрунтованість вказаних заявлених вимог, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення питання про визначення, що частка

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та частка ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становила по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також у частині визнання спадковим майном 1/2 частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав, зазначених вище у цій постанові.

Разом із тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, спрямовані на скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на 1/3 частку від 1/2 частки ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 1/6 частки на вказаний житловий будинок, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана норма кореспондується зі статтею 368 ЦК України, відповідно до положень якої майно, набуте подружжя за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що спірний житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано ще у 2014 році на земельній ділянці, що на той час належала позивачеві, тобто станом на 05 січня 2017 року (дату купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходився спірний будинок) житловий будинок на ділянці був побудований, однак не був введений

в експлуатацію. Таким чином, судами встановлено, що станом на дату введення

в експлуатацію житлового будинку ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , а тому спірний житловий будинок є їхньою спільною сумісною власністю.

Встановивши коло спадкоємців померлого ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ) суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 підлягає визнанню право власності на 1/6 частку майна - житлового будинку загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги про відсутність у договорі купівлі-продажу земельної ділянки відомостей про факт будівництва житлового приміщення, не введеного в експлуатацію, правового значення не мають, оскільки судами встановлено, що спірний житловий будинок було збудовано та введено в експлуатацію під час перебування померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами положень статей 317, 319,

328 ЦК України, пункту 2 частини першої статті 346 ЦК України, відповідно до яких право власності припиняється у разі відмови власника від права власності,

є безпідставними, оскільки до спірних правовідносин вказані норми матеріального права застосуванню не підлягають з урахуванням того, що ОСОБА_1 , будучи власником земельної ділянки та продавцем за договором купівлі-продажу

від 05 січня 2017 року, укладеного з ОСОБА_5 , право власності на житловий будинок не оформила, тобто не була власником, який відмовився від права власності у розумінні статті 346 ЦК України. З урахуванням зазначеного, неспроможними є доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо вирішення питання переходу права власності особі, яка придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку, об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на ній, у випадку, якщо продавець фактично відмовився від об`єкта незавершеного будівництва.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування положень щодо свободи договору, статей 202, 203, 204 ЦК України, оскільки договір купівлі-продажу не є предметом спору у цій справі.

Виходячи зі встановлених на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання за нею права власності у порядку спадкування після сина

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку житлового будинку загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій у зазначеній частині.

Доводи касаційної скарги загалом зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження Верховного Суду як суду права стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Оскільки підстави, за яких відкрито касаційне провадження, щодо оскарження рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 рокув частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності

в порядку спадкування за законом на 1/6 частку житлового будинку загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не підтвердилися, Верховний Суд робить висновок про залишення оскаржуваних судових рішень у вказаній частині без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК Українивизначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визначення, що частка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та частка ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становила по 1/2 частки кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 149,7 кв. м, житловою площею 87,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також у частині визнання спадковим майном 1/2 частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на спірний житловий будинок ухвалено з порушенням норм права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

У частині визнання за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті

ОСОБА_4 права власності на 1/6 частку житлового будинку загальною площею 149,7 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

В іншій частині (в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо земельної ділянки площею 0,125 га з кадастровим номером 5624682000:01:032:0054, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) судові рішення не оскаржувалися, а тому Верховним Судом не переглядалися.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині визначення частки майна, належної померлому, визнання спадковим майном

1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє законний представник-опікун ОСОБА_3 , ОСОБА_3 у вказаній частині відмовити.

У частині визнання за ОСОБА_1 права власності на

1/6 частку житлового будинку рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук

8515
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0