Засуджений в стані сильного душевного хвилювання вбив лише за те, що коханка розповіла про свої зради та назвала його спонсором і імпотентом, або як суд кваліфікує за ст. 116 КК України (ВС/ККС справа № 234/8200/16-к від 29 серпня 2018 р.)

Фабула судового акту: Ревнивець вбив коханку. Вбив після того як дізнався про її зради і при з’ясуванні стосунків почув, що він лише спонсор та нуль у ліжку. Фатальна розмова відбулася сам-на-сам у машині у безлюдному місці, а саме вбивство шляхом раптового удару вбивці в голову жертви та удушення паском безпеки.

Питання кваліфікації: ч. 1 ст. 115 КК України - "вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині" або ст. 116 КК України - "умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання".

Звичайно, що ми погоджуємося в даному випадку з прокурором, що це було звичайне умисне вбивство. Прокурор просив суд призначити покарання у вигляді позбавлення волі злочинця на 11 років. Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій кваліфікували діяння засудженого за ст. 116 КК України і фактично відпустили його з під варти після проголошення вироку судом першої інстанції. За скоєне вбивство людини засуджений відсидив в СІЗО лише два роки и два місяці.

Подібну «гуманність» суддів важко зрозуміти, але спробуємо проаналізувати юридичний бік трагедії.

Перш за все треба підкреслити, що судом першої інстанції була призначена психолого-психіатрична експертиза, у висновку якої зазначено, що засуджений на час скоєння вбивства знаходився в стані класичного фізіологічного афекту (як психологічної основи сильного душевного хвилювання). Зміст цього висновку та інші матеріали експертизи недоступні. Але головне питання полягає в тому, як експерт встановив стан афекту, коли остання розмова між вбивцею та жертвою відбувалася тет-а-тет у машині ??? Адже навколо не було свідків, а хід подій, який відбувався у машині ми знаємо лише зі слів засудженого.

По-друге, у суді було допитано багато свідків, які пояснили наступне. Вбивця дійсно любив жертву, утримував її тривалий час, купив їй квартиру і машину, а жертва не мала до нього почуттів, використовувала для отримання грошей та мала стосунки з іншими чоловіками. При цьому вбивця весь час стосунків із жертвою був одружений та мав двох дітей, проте не розлучався. Хіба це не мотив для умисного вбивства?

Дивно, але судді кваліфікують споживче відношення утриманки до особи спонсора, як тяжку образу, цинічне глузування, яке особливо принижує честь та гідність, одруженого чоловіка.

Слід процитувати окремо вислів із ухвали суду апеляційної інстанції у цій справі. "При цьому суд для оцінки образи як такої, що є тяжкою, прийняв до уваги емоційні особливості обвинуваченого ОСОБА_5, який відносився до потерпілої ОСОБА_8 як до своєї дружини, вважав її своєю власністю, відношення до потерпілої супроводжувалися ревністю, сприйняття ним факту образи, як приниження його гідності."

По –третє, сам злочинець описує вбивство таким чином: "З розмови між ним та потерпілою ОСОБА_8 йому стало відомо, що остання зраджувала його. На питання про цей факт, потерпіла відповіла, що він їй не потрібен, вона сприймає його лише, як спонсора, та в решті як чоловік він її не задовольняє та не потрібен. Після цього відчув себе приниженим, сильно розхвилювався внаслідок тяжкої образи з боку ОСОБА_8, в очах різко потемніло, коли прийшов до тями, то побачив поряд із собою вже мертву ОСОБА_8 Як скоїв вбивство він не памятає. Тобто, звичайна правда - матушка від коханки була сприйнята вбивцею як тяжка образа, і суд з цим погодився.

Щоправда ВС роз’яснює, що сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Очевидно для обвинувачення за ст. 115 КК України прокурор повинен був довести, що вбивця сплановано на машині завіз жертву у яблуневий сад та холоднокровно задушив, а потім набрехав про сильне душевне хвилювання для кваліфікації вбивства за ст. 116 КК України та посилив свою брехню висновком продажного експерта. Ну звичайно, це утопія….

Залишається додати, що суди відмовляли у задоволенні клопотання прокурора про призначення повторної експертизи у справі, а на досудовому розслідування експерт не зміг відповісти на питання слідства. Цікавим є також той факт, що потерпіла погодилася з вироком суду та заперечувала проти апеляційної та касаційної скарги обвинувачення. Також засуджений спочатку залишив труп і лісопосадці, хоча пізніше з’явився із зізнанням та щиро каявся.

Аналізуйте судовий акт: Для виникнення стану необхідної оборони необхідна наявність РЕАЛЬНОГО посягання на охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи (ВС/ККС № 211/2852/16-к від 25.07.2018)

ВИРОК: Сильне душевне хвилювання: Постійні образи та знущання штовхнули мати на вбивство свого сина (Гребінківський райсуд Полтавської області № 539/2008/18 від 27.07.2018)

Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть Є НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ (ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018)

Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

Засіб захисту та заподіяння шкоди має бути співрозмірним небезпечності посягання та обстановці захисту: перекваліфікування зі ст. 115 КК на ст. 118 КК (ВСУ, № 5-134кс15 від 01.10.2015)

Приговор: Переквалификация ст. 115 КК - "умышленного убийство" на ст. 119 УК Украины - "неосторожное убийство" (Апелляционный суд Запорожской области от 12 августа 2016г.)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 234/8200/16-к

провадження № 51-581 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапона В.О.

прокурора Ткачук Г.В.

захисника Деркач О.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050390002337, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 06 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 116 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки і два місяці, застосовано положення ч.5 ст.72 КК України та звільнено від призначеного покарання у зв'язку з повним його відбуттям.

Вирішено цивільний позов та питання про речові докази і судові витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, 9 жовтня 2015 року близько 13:15 години, перебуваючи на території яблуневого саду, розташованого у с. Ясногірка м. Краматорська Донецької області, знаходячись у власному автомобілі разом із своєю знайомою ОСОБА_3, раптово виявивши факт зради з боку ОСОБА_3 та внаслідок її образливих висловлювань на його адресу, принижуючих його людську та чоловічу гідність , був введений в стан фізіологічного афекту. Перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, раптово виниклого внаслідок тяжкої образи з боку ОСОБА_3, силою штовхнув останню долонею у щоку, від чого потерпіла вдарилася скронею в стійку автомобіля. Після цього, ОСОБА_2 взявши до рук ремінь безпеки переднього сидіння, накинув його на шию ОСОБА_3 і став здавлювати. В результаті дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 померла на місці.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор зазначає, що ухвала не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, адже у ній не наведено докладних мотивів прийнятого рішення та не зазначено вмотивованих висновків про відхилення доводів апеляційної скарги прокурора. Зокрема, щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст.116 КК України; не зазначено, які дії потерпілої суд вважав непристойними та такими, що особливо принижували чоловічу та людську гідність засудженого, оскільки твердження останнього про образливі висловлювання потерпілої, не узгоджуються з викладеними обставинами, висновки суду про образу базуються на показаннях зацікавлених осіб; не дано оцінку показанням свідків, які стверджували про неодноразові погрози вбивством з ревнощів на адресу потерпілої . Поряд з цим, прокурор стверджує, що під час апеляційної процедури суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судової психолого-психіатричної експертизи. Тому, вважає, що наведені обставини призвели до порушення принципу змагальності та вимог закону щодо дослідження доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Захисник ДеркачО.О. заперечив проти касаційної скарги прокурора, вважав її необгрунтованою та просив залишити без задоволення.

Мотиви суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість, при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Крім того, Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора.

Аналогічна позиція Європейського Суду з прав людини викладена у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium) №2914/98 від 13 січня 2005 року, де в п.25 зазначено, що в кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, як суд першої , так і апеляційної інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв'язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин справи жоден з цих доказів не доводить наявності в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а дії останнього охоплюються складом злочину визначеного ст.116 КК України, тобто умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання. З позицією місцевого суду погодилася і апеляційна інстанція.

Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 115 КК України, за якою пред'явлене обвинувачення ОСОБА_2, передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

З об'єктивної сторони даний злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідком, а із суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

Відповідальність за статтею 116 КК України передбачена за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Тобто, психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

З урахуванням викладеного, розмежування умисного вбивства від вбивства в стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об'єктивною так і суб'єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, при кваліфікації злочину за ст.116 КК України суспільно небезпечне діяння особи спровоковане насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Тяжка образа - умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі, у тому числі і словесно. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта та сприйняття ним факту образи.

Суд першої інстанції обґрунтовано відніс до тяжкої образи явну непристойну поведінку потерпілої ОСОБА_3, яка висловила на адресу ОСОБА_2 своє ставлення до нього як до чоловіка, у формі особливого цинічного глузування, зневажливими висловлюваннями, що особливо принизило його честь і гідність.

При цьому, суд для оцінки образи як такої, що є тяжкою взяв до уваги індивідуально-психологічні, емоційні особливості ОСОБА_2, який відносився до ОСОБА_3 як до своєї дружини, відношення до потерпілої супроводжувалися ревністю, а сприйняття ним факту образи, як приниження його гідності. Висловлювання потерпілої ОСОБА_3 спричинили відчай, лють з боку ОСОБА_2, такий психологічний стан виник у останнього одразу після висловлювань ОСОБА_3

Вказані обставини не були спростовані стороною обвинувачення, тому обґрунтовано прийняті судом як доказ психологічного стану ОСОБА_2 під час скоєння злочину.

Крім того, із висновку судово-психіатричної експертизи №28 від 25 січня 2017 року та показань експертів встановлено, що ОСОБА_2, 19 жовтня 2015 року, під час вчинення вбивства ОСОБА_3 знаходився у стані класичного фізіологічного афекту (як психологічної основи душевного хвилювання) який був спровокований висловлюваннями потерпілої на його адресу, які глибоко принизили людську та чоловічу гідність останнього.

Таким чином, доводи прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ст.116 КК України є неспроможними, адже під час судових розглядів чітко встановлено, у чому саме полягала тяжка образа з боку потерпілої та якими діями остання обумовила у засудженого стан сильного душевного хвилювання. Про що мотивовано наведено увироку суду.

Поряд з цим, під час апеляційної процедури, апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги прокурора, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен із них. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності перекваліфікації дій ОСОБА_2 із ч.1 ст.115 КК на ст.116 КК та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Що стосується доводів прокурора про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про проведення повторної судової психолого-психіатричної експертизи, то вони теж не ґрунтуються на вимогах закону. Адже за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, що прокурором в суді апеляційної інстанції не було доведено.

Як вбачається із матеріалів провадження, ще під час проведення досудового розслідування, при призначенні експертизи, експертові ставилось питання про те, чи знаходився ОСОБА_2 в момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту, однак, за відсутності належних на те даних, адже не були допитані близькі обвинуваченому люди, експерт відповідь на це питання не дав. При цьому, сторона обвинувачення, за наявності сумнівів щодо стану фізіологічного афекту у ОСОБА_2, що безпосередньо впливає на кваліфікацію дій останнього, погодившись з висновком експерта, вважаючи його достатнім, не усунувши наявних недоліків, не призначивши додаткової експертизи, скерували обвинувальний акт до суду, безпідставно кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України. Лише в суді першої інстанції після допиту усіх свідків, на вимогу сторони захисту було призначено експертизу. Психологічний стан ОСОБА_2 був підтверджений висновком судової психолого-психіатричної експертизи №28 від 25 січня 2017 року. Підстав не прийняти до уваги вказаний висновок у суду не було. Посилання прокурора на невідповідність кваліфікації фахівців ,які входили до складу експертної комісії, повністю спростовано судом апеляційної інстанції.

Твердження прокурора про неповне дослідження судом усіх обставини справи, зокрема, неврахування показань свідків, які стверджували про неодноразові погрози вбивством з ревнощів на адресу потерпілої, не заслуговують на увагу. Оскільки, з оскаржуваного судового рішення видно, що показання даних свідків досліджувалися судом, про що у рішенні наведено належні обґрунтування висновку суду щодо цих показань.

Отже, апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив усі її доводи та прийняв вмотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та засудження ОСОБА_2 за ст.116 КК України. Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_2, відмінну від оцінки, наданої судом першої, та перевіреної судом апеляційної інстанції, однак, не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких, судове рішення щодо останнього, підлягало б безумовному скасуванню.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.433 434 436 441 442 КПК України, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_2 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець

• 6

  Сподобалося

• 23299

  Переглядів

• 0

  Коментарі