Якщо встановлені правила, не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra proferentem, а саме, - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав (ВС/КЦС, № 753/11000/14-ц, 18.04.18)

Фабула судового акта: Справу, що пропонується увазі читачів, можна назвати, навіть, революційною, оскільки вперше у вітчизняній судовій практиці рішення було прийняте з використанням тлумачення змісту правочину contra proferentem, а саме, - «Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», що означає - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.

З цього приводу суддя-доповідач в цій справі Василь Крат зауважив на «круглому столі «Рік після судової реформи: відвертий діалог суддів та бізнесу», що відбувся 1 листопада 2018 року,: «Цей принцип не в усіх країнах наважуються застосовувати»,

Отже, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у зв’язку із касаційною скаргою позивача на рішення апеляційного суду розглянув справу за позовом приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до покупця про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири. Посилаючись на те, що на порушення умов договору купівлі-продажу відповідач не сплатив повної вартості квартири, позивач просив стягнути з нього грошові кошти у розмірі 119 654,50 грн, з яких: 110 869,92 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири; 8 784,58 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами.

Вирішальне значення в цій справі мали відповідні формулювання договору купівлі-продужа квартири, у пунктах 4, 5 якого передбачалось, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року.

При цьому договір не містить посилань на його обов'язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу.

Залишивши без змін рішення апеляційного суду, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати ВС зазначив, що аналіз змісту вказаного договору свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

А далі Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої, у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» ( no Individually negotiated ), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» ( under The dominant sinfluence of the party )

Аналізуйте судовий акт: Виплата валютного депозиту здійснюється за курсом, який діяв на день початку процедури виведення банку з ринку (№ 6-1297цс17 від 11.10.2017)

Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом (ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017р.)

Верховний суд: відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту - проценти за вкладом на вимогу (ВСУ від 11 травня 2016р. у справі № 6-37цс16)

Порушення встановленої НБУ процедури розрахунків само по собі не є доказом нездійснення платежу за договором купівлі-продажу нерухомості та недійсності такого правочину (справа №569/15844/14-ц, 19.10.17)

Перерахування стягувачеві суми у іншій валюті, а ніж валюта, зазначена у судовому рішенні, не є належним виконанням судового рішення (ВС/ВП № 761/12665/14-ц від 04.07.2018)

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 753/11000/14-ц

провадження № 61-11сво17

Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І.,

суддів: Крата В. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Левенця Б. Б., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 лютого 1997 року між закритим акціонерним товариством «Фармацевтична Фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця»), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі - договір купівлі-продажу).

У пунктах 4, 5 договору купівлі-продажу передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язувався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року.

Посилаючись на те, що на порушення умов договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 не сплатила повної вартості квартири, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 119 654,50 грн, з яких: 110 869,92 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири; 8 784,58 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 14 лютого 2012 року по 05 жовтня 2014 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року позов ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» заборгованість за договором купівлі-продажу квартири у розмірі 110 869,92 грн, 8 787,58 грн - три проценти річних за користування грошовими коштами за період з 14 лютого 2012 року по 05 жовтня 2014 року, а всього - 119 654,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позовних вимог ПрАТ «ФФ «Дарниця» щодо прострочення відповідачем оплати за договором купівлі-продажу в сумі 8 568 дол. США, що еквівалентно 110 869,92 грн, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума грошових коштів та три відсотки річних за користування ними за період з 14 лютого 2012 року по 05 жовтня 2014 року.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову ПрАТ «ФФ «Дарниця».

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 сплатила повну вартість квартири АДРЕСА_1, що підтверджується квитанціями з оплати, довідкою ЗАТ «ФФ «Дарниця» від 15 грудня 2000 року та квитанцією від 09 вересня 2011 року, а також сплатила 1 114,00 грн державного мита, що передбачено умовами договору.

Крім того, суд зазначив, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу квартири відповідач зобов'язаний сплатити вартість квартири протягом 15 років, проте договір не містить посилань на його обов'язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в порушення частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не взяв до уваги обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-786-2658, зокрема, що належним виконанням зобов'язання за вказаним договором купівлі-продажу квартири слід вважати сплату суми в гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначених у договорах в умовних одиницях, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні на день платежу.

З наданих суду документів, за період з вересня 1995 року по вересень 2011 року, за цим договором проведені виплати на загальну суму 3 195 дол. США, з урахуванням курсу долара США до гривні на день здійснення платежів, та встановлено заборгованість з оплати вартості квартири у розмірі 8 568 дол. США.

Апеляційний суд не взяв до уваги рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року (№ 6-26110св12), яким також встановлено, що належним виконанням зобов'язання за договором слід вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквіваленту вартості квартир, зазначених у договорах в умовних одиницях, перерахованого у гривню за курсом долару США до гривні на день здійснення платежів.

Верховний Суд України у рішенні від 30 травня 2012 року у справі № 6-29цс12, що розглядалася між тими ж сторонами щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартир та пункту договору щодо визнання недійсним ціни в умовних одиницях, вказав, що законом не заборонено визначення розміру вартості проданої квартири у іноземній валюті.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи представників ПрАТ «ФФ «Дарниця» про те, що ураховуючи інфляційні процеси в Україні, та надаючи покупцю розстрочку платежу залишку вартості квартири на 15 років, продавець, з метою зменшення можливих ризиків від знецінення національної валюти, зазначив у договорах ціну продажу квартир у національній валюті з прив'язкою її до грошового еквівалента в умовних одиницях, під яким розумілися долари США, як стабільної твердої валюти, що не суперечить діючій практиці укладення договорів, та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 березня 2017 року в справі № 761/1617/15-ц.

У запереченнях на відзив та в додаткових поясненнях на касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» вказувало, що посилання відповідача на виконання нею умов договору - сплату повної вартості квартири у сумі, визначеній у гривні, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки до договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 1997 року між сторонами було укладено додаткову угоду про визначення порядку розрахунків за договором, виходячи з еквіваленту гривні до долара США на момент здійснення платежу. А тому ОСОБА_5 розуміла, що умовами договору передбачено саме такий порядок розрахунків, і погодилась на нього. Рішення суду про визнання зазначеної угоди недійсною набрало законної сили 11 липня 2012 року, проте до зазначеної дати сторони виконували її умови. Оскільки ОСОБА_5 не виконала умови договору купівлі-продажу квартири щодо виплати вартості квартири у повному обсязі, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просило задовольнити касаційну скаргу.

У квітні 2018 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» надало додаткові пояснення, в яких просить задовольнити касаційну скаргу. У поясненнях ПрАТ «ФФ «Дарниця» посилається на судові рішення, які ухвалені у справах за аналогічних обставин (№ 753/22010/14-ц, № 753/9566/14-ц, №753/7768/14-ц, № 753/12817/14-ц, № 753/11003/13-ц).

У січні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ПрАТ «ФФ «Дарниця» та залишити без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року.

Відзив мотивовано тим, що апеляційним судом правильно враховано висновки Верховного Суду України, викладені у подібних правовідносинах, відповідно до яких договором купівлі-продажу квартири встановлено вартість квартири у гривні за курсом Національного банку України, еквівалентним на день укладання договору, а не на день платежів. Оскільки умовами договору передбачено розрахунок вартості квартири у національній валюті України - гривні, і вона сплатила її у повному обсязі. Вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

У квітні 2018 року ОСОБА_5, через представника адвоката ОСОБА_6, надала письмові пояснення, в яких вказується, що сторони у договорі купівлі-продажу встановили еквівалент вартості квартири на день укладення договору. Договір купівлі-продажу не передбачає жодного іншого розрахунку, окрім як розрахунку у національній валюті - гривні. Також ОСОБА_6 зауважує, що ОСОБА_5 не була учасником справи № 6-26110св12, тому встановлені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року не звільняють ПрАТ «ФФ «Дарниця» від обов'язку доказування обсягу виконання ОСОБА_5 зобов'язання із оплати вартості квартири. Крім того, належне виконання за договором купівлі-продажу не було предметом розгляду Апеляційним судом м. Києва у рішенні від 13 лютого 2013 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року справа передана на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала мотивована тим, що порядку визначення оплати вартості квартири умови договору купівлі-продажу не містять, а тому з'ясовуючи сутність передбаченого пунктом 4 договору порядку розрахунку між сторонами, необхідно виходити з передбаченого у таких випадках порядку розрахунку, визначених законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом з тим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовила у відкритті касаційного провадження у зв'язку із необґрунтованістю касаційної скарги (№ 61-1766ск17). При цьому вказавши, що за положеннями статті 169 ЦК Української РСР, чинної на час укладення сторонами спірного договору, грошові зобов'язання повинні бути виражені й підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 лютого 2018 року (№ 61-253св17) залишила без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», оскільки, відповідно до положень статті 169 ЦК Української РСР, чинної на час укладення спірної угоди, частини першої та другої статті 533 ЦК України виконано умови договору купівлі-продажу квартири, сплачена повна вартість квартири у національній валюті України, визначеної у пункті 4 договору, у розмірі 41 955 грн 00 коп.

У зв'язку із цим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що наведені приклади свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних складах принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Обєднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 14 лютого 1997 року між ЗАТ «ФФ «Дарниця» та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 36.0 кв.м., в тому числі 19.4 кв.м. житлової площі, як розташована за адресою АДРЕСА_1.

Договір був посвідчений 14 лютого 1997 року державним нотаріусом Сьомої київської нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 3у-876.

За умовами договору вартість квартири була визначена у розмірі 22 227,00 грн, що відповідно пункту 4 договору, на момент здійснення операції складає 11 763,00 умовні одиниці за курсом Національного Банку України на день укладення договору.

У пункті 5 договору купівлі-продажу встановлено, що покупець виплачує продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 14 лютого 2012 року.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що матеріалами справи повністю встановлено та підтверджено сплата відповідачем вартості квартири за укладеним договором купівлі-продажу. Також суд вказав, що умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу визначають, що продаж здійснено за 22 227,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763,00 умовних одиниці за курсом НБУ на день укладення договору. Згідно з пунктом 5 визначено обов'язок відповідача сплатити вартість квартири протягом 15 років. Проте договір не містить посилання на визначення обов'язку по оплаті вартості квартири в залежності від курсу будь якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній будь який графік платежів який повинна була виконувати відповідач в залежності від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти.

Обєднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

При з'ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, слід зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України. Зокрема, у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15, від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16 вказано, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з'ясувати сутність такого визначення.

Встановивши, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 14 лютого 1997 року ОСОБА_5 сплатила повну суму вартості квартири, апеляційний суд зробив правильний висновок про належне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу.

Обєднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відхиляє доводи ПрАТ «ФФ «Дарниця» про те, що апеляційний суд не взяв до уваги обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-786-2658, та рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року (№ 6-26110св12).

Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналіз змісту рішення апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-786-2658 свідчить, що предмет позову у цій справі стосувався усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити певні дії, а саме - письмово повідомити Сьому Київську державну нотаріальну контору, що власники квартир сплатили повну їх вартість. Апеляційний суд у мотивувальній частині рішення відобразив зміст довідки ПрАТ «ФФ «Дарниця» від 07 вересня 2012 року згідно якої є заборгованість у сумі 8 568 дол. США. При цьому оцінку цій довідці суд не надав, а лише вказав, що доказів на спростування довідок ПрАТ «ФФ «Дарниця» від 07 вересня 2012 року про заборгованість з оплати за даними договорами позивачами не спростовано.

Аналіз змісту рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року (№ 6-26110св12) свідчить, що ОСОБА_5 не була учасником цієї справи. Тому це рішення не має преюдиціального значення для неї.

Посилання ПрАТ «ФФ «Дарниця» на рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» суд відхиляє, оскільки у цій справі договір містив пункт, який встановлював, що у випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США. Відповідач (покупець) не заперечував зміст цього пункту. Між сторонами не існувало розбіжностей у його тлумаченні, що саме виплачена сума не повинна бути меншою за відповідний еквівалент доларів США. Проте цей пункт договору покупець не виконав. Оскільки вважав, що його представник при укладенні договору, діяв з перевищенням повноважень, погоджуючись на таке положення, що робить договір недійсним. Ця позиція була підтримана внутрішніми судами України.

Разом із цим, у цій справі між сторонами існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язався виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладання договору. І ці пункти покупець виконав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, Обєднана Палата вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, ВеликоїПалати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного висловлює такий висновок про застосування норми права.

У разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. А. Стрільчук

М. Є. Червинська