Постанова

Іменем України

05 липня 2018 року

м. Київ

справа № 761/1617/15-ц

провадження № 61-19731св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2011 року між ним і ОСОБА_6 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від нього грошові кошти у розмірі 1 440 000,00 грн, що на день передачі коштів відповідало 180 000,00 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва. У договорі сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за цим договором повинен відбутися не пізніше 01 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180 000,00 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 у добровільному порядку умови договору позики не виконав, ОСОБА_4, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31 серпня 2017 року, просив суд стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за договором позики у розмірі 6 971 573,56 грн, з яких: 3 954 600,00 грн - основний борг, 406 937,56 грн - три проценти річних, 2 610 036,00 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 3 954 600,00 грн і три проценти річних у розмірі 406 937,56 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволенні позову ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 361 280,00 грн і три проценти річних у розмірі 148 181,92 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 01 березня 2017 року заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 4 626 000,00 грн і три проценти річних у розмірі 774 886,68 грн

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики за своєю юридичною природою є реальним одностороннім правочином, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання у борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Тому встановивши, що позичальник в установлені договором строки позику не повернув, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення цих коштів з відповідача. Ураховуючи умови договору і положення статті 533 ЦК України, суд при визначенні суми боргу виходив із курсу долара США станом на 31 серпня 2017 року - на день ухвалення судового рішення. Також суд на підставі частини другої статті 625 ЦК України стягнув з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, три проценти річних. У задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, суд відмовив, оскільки положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції не поширюються на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторонами було укладено договір позики, умови якого було передбачено, що відповідач отримав від позивача позику та зобов'язується повернути у її визначений договором строк. Ураховуючи, що зобов'язання за договором позики відповідачем у визначений строк не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, з позичальника на користь позикодавця підлягає стягненню сума позики з урахуванням трьох процентів річних, як це передбачено статтею 625 ЦК України. При цьому, апеляційний суд зазначив, що місцевим судом враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом Україну за наслідками перегляду цієї справи у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що досліджуючи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні висновки, разом з тим, суди не звернули увагу, що відповідно до пункту 7 договору позики від 31 травня 2011 року сторони погодили про припинення дії розписок від 04 вересня 2008 року, від 23 вересня 2008 року, від 17 жовтня 2008 року, які діяли між позикодавцем та позичальником до підписання цього договору, що свідчить про те, що між сторонами відбулась новація боргу у позикове зобов'язання. Крім того, суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань відповідача про виклик свідків, доручення до матеріалів справи доказів, внаслідок чого не змогли встановити дійсні обставини справи. Також вказує, що інтереси ОСОБА_4 представляв неуповноважений представник.

У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суди при вирішенні справи повно і всебічно встановили всі обставини справи та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому підстав для їх скасування немає. Крім того, повноваження ОСОБА_5 на представництво інтересів ОСОБА_4 були підтверджені відповідною довіреністю від 23 січня 2015 року, яка була посвідчена посадовою особою організації, в якій працював довіритель, що відповідає вимогам частини третьої статті 42 ЦПК України 2004 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 31 травня 2011 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1 440 000 грн, що на день передачі грошових коштів відповідало 180 000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.

Пунктом 2 вказаного договору сторонами погоджено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 01 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180 000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 у справі № 6-284цс17.

Встановивши, що відповідач доказів повернення коштів отриманих у позивача у борг у строки, визначені договором позики, не надав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень цієї норми, визначену за курсом долара США станом на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.

Доводи касаційної скарги, що між сторонами відбулась новація боргу у позикове зобов'язання, на правильність висновків судів не впливає, оскільки судом правильно встановлено, що між сторонами укладено саме договір позики, а положення пункту 7 цього договору не свідчать про новацію, оскільки лише констатують втрату чинності розписок. І ця обставина не свідчить про відсутність у відповідача зобов'язання з повернення суми боргу.

Також із матеріалів справи вбачається, що довіреність, видана позивачем на представництво його інтересів ОСОБА_5, відповідає вимогам статей 244, 245 ЦК України та статті 42 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк