Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом (ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017р.)

Фабула судового акту: На даний час існує неодинакова правозастосовча практика щодо визначення гривневого еквіваленту грошових зобов'язань у іноземній валюті. В цій постанові ВСУ визначив, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1440000 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 180000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.

Пунктом 2 зазначеного договору обумовлено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 1 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Переглядваючи справу ВССУ вказав, що суди першої та касаційної інстанцій не взяли до уваги факт отримання відповідачем грошових коштів у національній валюті в сумі 1440000 грн., та стягнули суму боргу з урахуванням курсової різниці за період неповернення позики, не зауваживши, що вимог про стягнення збитків позивач не заявляв, та взяли за основу розрахунок позивача без урахування умов договору позики.

В свою чергу ВСУ у цій постанові висловив позицію, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2, ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Окрім цього, стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень ст. 533 ЦК України, проводиться за курсом долара США станом на 9 липня 2015 року - на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.

Аналізуйте судовий акт: Платіж за валютним кредитом або інше валютне зобов’язання сплачується боржником у гривнях по курсу встановленому на день платежу, якщо інше не передбачено договором (ВСУ від 8 лютого 2017р. у справі № 6-1905цс16)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-284цс17: Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач у добровільному порядку умов договору позики не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 6 971 573,56 грн., з яких 3 954 600 грн. основного боргу, 3 % річних на суму 406 937,56 грн., а також 2 610 036 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 954 600 грн. боргу за договором позики та 3% річних у розмірі 406 937 грн. 56 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 2 361 280 грн. та 3% річних в сумі 148 181 грн. 92 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року рішення апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 533 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 31 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 440 000 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 180 000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.

Пунктом 2 зазначеного договору обумовлено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 1 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180 000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не надав доказів на підтвердження повернення коштів, а тому з урахуванням умов договору позики, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми, еквівалентної 180 000 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) станом на 9 липня 2015 року становило 3 954 600 грн.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що заборгованість повинна бути обчислена станом на день остаточного розрахунку, встановленого договором, тобто 1 лютого 2012 року. Касаційний суд зазначив, що суди не взяли до уваги факт отримання відповідачем грошових коштів у національній валюті в сумі 1 440 000 грн., та стягнули суму боргу з урахуванням курсової різниці за період неповернення позики, не зауваживши, що вимог про стягнення збитків позивач не заявляв, та взяли за основу розрахунок позивача без урахування умов договору позики.

Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року суд виходив з того, що частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 533 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від
19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Суд установив, що умовами договору позики, а саме пунктом 2, передбачена відповідність повернення повної суми позики на день остаточного розрахунку в сумі, еквівалентній 180 000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.

Ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень цієї норми, визначену за курсом долара США станом на 9 липня 2015 року - на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.

Разом з тим поза увагою судів залишилась умова укладеного між сторонами договору позики про визначення еквіваленту суми за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей, що відповідає положенням статті 533 ЦК України щодо встановлення іншого порядку умовами договору.

Таким чином, суди помилково визначили еквівалент суми за офіційним курсом НБУ.

З огляду на зазначене рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів: