01.04.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стягнення з особи, яка перебуває на публічній службі, коштів за навчання не пов’язане із проходженням нею служби та є цивільно-правовим спором (ВС/ВП № 461/5577/15-ц від 14.03.2018)

Фабула судового акту: У даній справі розглядалося питання щодо стягнення з колишнього працівника органів внутрішніх справ, коштів, які були вирачені державою на його навчання.

При цьому позивачем у справі виступав безпосередньої вищий навчальний заклад.

За матеріалами справи у 2009 році відповідача зараховано курсантом університету внутрішніх справ.

Водночас між Головним управлінням внутрішніх справ у області та майбутнім курсантом укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Проте, у 2014 році відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Згідно ч. 6 ст. 18 Закону України «Про міліцію», який був чинним на час звільнення відповідача курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів  України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Отже зазначена норма стала підставою для звернення до суду із позовом про стягнення відповідних коштів.

Ухвалою місцевого суду провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв’язку із тим, що такий спір є публічно-правовим, а тому має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Мотивуючи своє рішення суд послався на те, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, тому служба відповідача є публічною. Відтак, позов університету внутрішніх справ підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак Велика палата Верховного Суду зазначені рішення скасувала і у своїй постанові зазначила, що нормами статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору.

Також Велика палата посилається на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

За цивільного процесуального законодавства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, оскільки вони відрізняються від адміністративних договорів, спори щодо яких розглядаються адміністративними судами, тим, адміністративний договір – це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Для таких спорів характерна наявність відносин влади і підпорядкування, а для правочинів, укладених згідно із цивільним законодавством за участю суб'єкта владних повноважень, відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності.

В даному випадку університет, звертаючись до суду із позовом, посилався на те, що відповідачем порушено умови цивільно-правової угоди , а тому є цивільно-правовим. При цьому спір не стосується проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ВП: НЕ є публічно-правовим спір між СВП та громадянином в якому фізична особа звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права (ВС/ВП № 234/14299/15-ц від 28.02.2018)

ВС/КАС: Позови ДАБІ щодо невиконання приписів про знесення будівель мають розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (ВС/КАС № 804/6104/14 від 30.01.2018)

ВП/ВС: Питання притягнення держслужбовців до дисциплінарної відповідальності відносяться до адміністративного судочинства (№ 686/13410/16-ц від 06.02.2018)

Суд: Визнання дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності підсудне місцевому суду за правилами цивільного судочинства.(Приморський райсуд м. Одеси № 522/23381/17 від 20.12.2017

                                                                                                     

 

                                                                                                    Постанова

                                                                                               Іменем  України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 461/5577/15-ц

провадження № 14-18цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі за касаційною скаргою Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року у складі судді Лялюка Є.Д. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Савуляка Р.В., Бермеса І.В., Мусіної Т.Г.,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Позов мотивовано тим, що 06 серпня 2009 року ОСОБА_3 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Львівського державного університету внутрішніх справ. 24 серпня 2009 року між університетом, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та ОСОБА_3 було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 14 липня 2014 року ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі п.п. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Сума розрахованих фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_3 у Львівському державному університеті внутрішніх справ, становить 18 928 грн 15 коп.

За наведених обставин та з урахуванням п. п. 2.3.6, 3.2. договору про підготовку фахівця, п. 1 ст. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313 «Про затвердження Порядку відшкодування особам витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України», ч. 6 ст. 18 Закону України «Про міліцію», позивач просив стягнути з відповідача витрати на утримання курсантів у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України у розмірі 18 928 грн 15 коп.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року провадження у справі за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, тому служба відповідача є публічною. Відтак, позов Львівського державного університету внутрішніх справ підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що, навчаючись у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, особа проходить публічну службу в міліції, тому спір з приводу відшкодування витрат на навчання цієї особи підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

06 квітня 2016 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвали районного та апеляційного суду і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заявник посилався на те, що спір виник у результаті невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, внаслідок чого у нього виникло зобов'язання з відшкодування вартості навчання, відтак, вирішення цього спору належить до компетенції цивільного суду.

08 червня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

13 вересня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

02 січня 2018 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року.

25 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Статтею 15 ЦПК України (у редакції на час постановлення оскарженої ухвали) визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції на час постановлення оскарженої ухвали) справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 4 КАС України (у редакції на час постановлення оскарженої ухвали) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пред'являючи позов, Львівський державний університет внутрішніх справ посилався на те, що 24 серпня 2009 року з ОСОБА_3 було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 2.3.6 договору у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими п. 3 цього договору, ОСОБА_3 зобов'язалася відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

За правилами цивільного судочинства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, оскільки вони відрізняються від адміністративних договорів, спори щодо яких розглядаються адміністративними судами, тим, що згідно зі ст. 3 КАС України адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Для таких спорів характерна наявність відносин влади і підпорядкування, а для правочинів, укладених згідно із цивільним законодавством за участю суб'єкта владних повноважень, відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності.

Львівський державний університет внутрішніх справ, звертаючись до суду із позовом, посилався на те, що ОСОБА_3 порушила умови цивільно-правової угоди та має у зв'язку з цим відшкодувати витрати, понесені позивачем. При цьому спір не стосується проходження ОСОБА_3 публічної служби в органах внутрішніх справ України.

Враховуючи викладене, позов про відшкодування витрат на навчання відповідача у вищому навчальному закладі внутрішніх справ України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд наведеного також не врахував, недоліків суду першої інстанції не виправив, у результаті чого сам припустився порушень норм процесуального права.

Частиною 4 ст. 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1.  Касаційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року задовольнити.

2.  Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року скасувати.

3.  Справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати Верховний Суд набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

 

2
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення