Володілець тварини, яка нанесла шкоду повинний відшкодувати таку шкоду у будь-якому випадку (ВС/КЦС у справі № 285/4411/18 від 01.04.2020)

Фабула судового акту: Дорожньо-транспортні пригоди трапляються не лише з вини водіїв… Тут и пішоходи, які вирішили зненацька перейти дорогу з порушенням правил, і собака який вибіг не у тому місці та у не той час, а той взагалі кінь.

Але ж хто має відповідати за шкоду, яка спричинена свійськими тваринами, навіть якщо такі не є джерелом підвищеної небезпеки?

Хазяїн! І ніхто інший.

У даній справі чоловік зі своїм сином та дружиною в темну пору доби здійснили наїзд на коня, який раптово вибіг на проїзну частину дороги, після чого автомобіль з`їхав у кювет та врізався в дерево. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди чоловік отримав легкі тілесні ушкодження, дружина - тяжкі тілесні ушкодження, а їх син від отриманих травм помер у лікарні.

Вказана ДТП і стала підставою для звернення водія до суду із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішенням місцевого суду у позові було відмовлено. З таким рішенням погодився і суд апеляційної інстанції. Своє рішення суд обґрунтував тим, що судами не було встановлено факту залишення відповідачем коня на смузі відводу без нагляду, його випасання чи перегону через проїзну частину у забороненому місці також не встановлено. Крім того, оскільки кінь не є джерелом підвищеної небезпеки, а дослідженні під час судового розгляду докази доводять, що шкода позивачам заподіяна не з вини відповідача, то правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Така відмова стала підставою для подання касаційної скарги, яку КЦС задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Одночасно з аналізу положень вказаної статті випливає те, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому згідно ст.ст. 11, 1166 ЦК України підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

За нормами ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка утримує домашню тварину, зобов`язана супроводжувати домашню тварину поза місцями її постійного утримання. А також ця особа та особа, яка супроводжує домашню тварину зобов`язана забезпечити безпеку сторонніх людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною, безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою, крім того фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 12 вказаного Закону шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

У даному випадку хазяйка коня припнула його за 200 метрів від автодороги та поїхала на автобусі до міста залишивши його там одного, таким чином вона як особа яка супроводжувала домашню тварину та утримувала її поза місцем її постійного утримання, залишила коня бездоглядного та неправильно прив`язаного, оскільки вона не сплутала йому ноги для того щоб той не міг швидко пересуватися, у результаті чого кінь відірвався та раптово вибіг на проїзну частину автодороги внаслідок чого автомобіль, яким керував померлий син позивачів з`їхав у кювет та врізався в дерево.

Внаслідок таких порушень правил утримання домашньої тварини і сталась ДТП, а тому відповідач має нести відповідальність за шкоду завдану через поведінку коня.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС погодився з висновками судів про те, причинами заподіяння власнику транспортного засобу матеріальної шкоди, є неналежне виконання обов`язків відповідної служби автомобільних доріг (ВС/КЦС, № 369/4095/16-ц,02.09.19)

Діяльність з утриманням службових собак та собак бійцівських порід є джерелом підвищеної небезпеки, тому відшкодування спричиненої ними шкоди може бути покладено на власника (ВС/КЦС, справа № 641/5063/16-ц,30.05.19)

Основним доказом для відшкодування шкоди завданої нападом собаки з хазяїна тварини є постанова про вчинення адмінправопорушення (Рівненський міськсуд № 569/17486/18 від 11.01.2019)

За напад на людину безпритульних собак може відповідати міська рада, оскільки нею допущена бездіяльність у питанні благоустрою з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів (ВС/КЦС, справа № 503/361/17, 21.01.19)

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 285/4411/18

провадження № 61-11601св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом доОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2016 року вони разом з сином ОСОБА_6 , який перебував за кермом автомобіля TOYOTA Auris, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Чоп (244 км + 146 м) в темну пору доби здійснили наїзд на коня, який раптово вибіг на проїзну частину дороги, після чого автомобіль з`їхав у кювет та врізався в дерево. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження, ОСОБА_2 - тяжкі тілесні ушкодження, а їх син ОСОБА_6 , 23 листопада 2016 року від отриманих травм помер у лікарні. Зазначають, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди ним було заподіяно матеріальної шкоди, яка полягає у понесених ними витратах на лікування. Також вказували, що через неналежний догляд відповідача за конем, який вибіг на дорогу та став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинув їх син вони зазнали тяжких душевних стражданнях, тому також просили відшкодувати завдану їм моральну шкоду. Наголошували на тому, оскільки відповідач є власником коня та залишила його на узбіччі біля автодороги без належного догляду, а також те, що її кінь нею характеризувався як буйний, оскільки вже декілька разів зривався та втікав від останньої, то просили задовольнити їх позов в повному обсязі.

У зв`язку з викладеним позивачі просили визнати коня, прив`язаного біля автомобільної дороги Київ-Чоп, без належного нагляду за ним зі сторони власника ОСОБА_3 , таким, що створив джерело підвищеної небезпеки для життя і здоров`я позивачів та їх сина ОСОБА_6 в результаті дорожньо-транспортної пригоди; стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в розмірі 121 046,99 грн, що полягає у витратах понесених ним на лікування дружини ОСОБА_2 , моральну шкоду завдану смертю сина ОСОБА_6 в розмірі 500 000,00 грн та 15 000,00 грн моральної шкоди за заподіяння йому легких тілесних ушкоджень; стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю сина ОСОБА_6 500 000,00 грн та 200 000,00 грн відшкодування моральної шкоди внаслідок отримання нею під час дорожньо-транспортної пригоди тяжких тілесних ушкоджень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1. , ОСОБА_2 .

Судові рішення мотивовані тим, що судами не було встановлено факту залишення відповідачем коня на смузі відводу без нагляду, його випасання чи перегону через проїзну частину у забороненому місці також не встановлено. Крім того, оскільки кінь не є джерелом підвищеної небезпеки, а дослідженні під час судового розгляду докази доводять, що шкода позивачам заподіяна не з вини відповідача, то правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1. , ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі. Також заявники просили передати вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій не було належним чином встановлено всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Просять передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, для того щоб визначити поведінку великогабаритної, буйної тварини (що не належить до числа диких тварин), залишеної під впливом зовнішніх подразників на неї, без належного нагляду за нею та прийняття достатніх заходів безпеки, що унеможливлювали би втечу цієї тварини та створення нею небезпеки для життя та здоров`я інших осіб, такою що створює джерело підвищеної небезпеки. Наголошують на тому, що загибель їх сина та спричинення ним тілесних ушкоджень, які виразилися у завданні їм матеріальної і моральної шкоди, сталася з вини домашньої (свійської) тварини, залишеної без належного нагляду в темну пору доби, однак суди обох інстанцій дійшли неправильного висновку, що ніхто не повинен нести жодної відповідальності. Зокрема вказують, що дорожньо-транспортна пригода сталася 11 листопада 2016 року о 19:30 години, тобто у той час коли на вулиці була темна пора доби, а кінь відповідача карої масті, у якого волосяний покрив є темного кольору знаходився біля проїжджої частини дороги без стороннього нагляду під впливом зовнішніх подразників, без належного огородження місця випасання, однак суди обох інстанцій в діях відповідача не встановили вини. Звертають увагу суду також на ту обставину, що суди взагалі не надали жодної оцінки тому факту, що відповідач у її письмових поясненнях вказувала, що кінь, який став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, декілька разів зривався в неї та втікав, а потім вона його шукала та забирала додому. Звертають увагу на те, що відповідно до статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорсткого поводження» власник тварини, у даному випадку відповідач у справі, прив`язуючи свого коня біля дороги повинна була забезпечити безпеку оточуючих людей і тварин, однак цього не зробила. Вважають, що саме через безвідповідальність ОСОБА_3 їх син загинув, а їм було спричинено тілесних ушкоджень та завдано матеріальної і моральної шкоди. Вказують, що суди обох інстанцій не звернули уваги на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц, де суд дійшов висновку, що власник тварини, який залишив її без належного догляду та неправильно прив`язану має нести відповідальність за шкоду завдану, цією твариною.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1. , ОСОБА_2 , вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів обох інстанцій. Вказує, що посилання позивачів на те, що її кінь, який став причиною дорожньо-транспортної пригоди має бути визнаний джерелом підвищеної небезпеки є необґрунтованими та спростовуються положеннями частини першої статті 1187 ЦК України. Наголошувала на тому, що суди обох інстанцій на підставі належним чином встановлених обставин справи дійшли правильного висновку стосовно того, що її винних дій у спричиненні позивачам матеріальної та моральної шкоди не має. Вказує, що коня, який став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, вона на тому участку дороги випасала протягом 8 років, і він жодного разу не відривався та не втікав, яким чином він опинився на проїжджій частині дороги так і не вдалося встановити, однак наголошує на тому, що її вини в тому не має. Також звертала увагу суду на те, що позивачі отримали страхове відшкодування на лікування свого померлого сина у розмірі 265 142,28 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

У липні 2019 року справу № 285/4411/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 листопада 2016 року позивачі, будучи пасажирами автомобіля TOYOTA Auris, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував їх син ОСОБА_6 , рухаючись по автодорозі Київ-Чоп (244 км + 146 м) в темну пору доби здійснили наїзд на коня, власником якого є відповідач ОСОБА_3 , який раптово вибіг на проїзну частину дороги, після чого автомобіль з`їхав у кювет та врізався в дерево. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження, ОСОБА_2 - тяжкі тілесні ушкодження, а їх син ОСОБА_6 - 23 листопада 2016 року від отриманих травм помер у лікарні.

За даним фактом було порушено кримінальне провадження № 12016060090001881 за статтями 291, частиною першою статті 115 КК України.

09 травня 2017 року постановою старшого слідчого СВ Новоград-Волинського ВП ГУ НП в Житомирській області майора поліції Мельничука П . Г., яка не оскаржувалась позивачами, дане кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в даному діянні складу кримінальних правопорушень. Також досудовим слідством було встановлено, що ОСОБА_3 не вчиняла будь-яких дій спрямованих на порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух та не є суб`єктом даного кримінального правопорушення, в її діях відсутній склад кримінального правопорушення через те, що кінь сам відірвав ланцюг та вибіг на автодорогу, якого ніхто не поганяв, без гужової повозки, був прив`язаний власником за 200 м від краю автодороги, що вказує на те, що власник коня виконала усі дії, з метою унеможливлення вибігу тварини на автодорогу (а. с. 29-31).

Зазначена постанова позивачами до суду не оскаржувалась.

Також судами було встановлено, що власником коня є ОСОБА_3 , що в судовому засіданні нею було визнано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у пункті

5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Отже виходячи з аналізу вказаних норм законодавства стаття 1187 ЦК України містить в собі визначений перелік тварин, які є джерелом підвищеної небезпеки, однак кінь до вказаного переліку не належить, оскільки він є домашньою свійською твариною.

Таким чином з урахуванням аналізу вказаних норм законодавства кінь не є джерелом підвищеної небезпеки, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови позивачам у задоволенні їх позовної вимоги щодо визнання коня, який належав відповідачу таким, що створив джерело підвищеної небезпеки для життя і здоров`ялюдей.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанції в цій частині дійшли неправильного висновку та необґрунтовано не визнали коня таким, що є джерелом підвищеної небезпеки не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до власного тлумачення заявниками норм матеріального права та їх незгоди з висновками судів.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів обох інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки підстави відповідальності за завдану позивачам шкоду можуть виникати з інших правових підстав, зокрема на загальних підставах відшкодування шкоди, передбачених статтями 1166 1167 ЦК України.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої , у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна , у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від

27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди, а позивачі повинні доводити лише наявність шкоди та її розмір.

Згідно з частинами першою та другою статті 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на них поширюється режим речі, а правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Таким законом є, зокрема Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» у статті 9 якого визначено, що особа, яка утримує домашню тварину, зобов`язана супроводжувати домашню тварину поза місцями її постійного утримання. А також ця особа та особа, яка супроводжує домашню тварину зобов`язана забезпечити безпеку сторонніх людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною, безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою, крім того фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Отже вказаними нормами законодавства передбачено, особа, яка утримує тварину повинна відшкодовувати в повному обсязі завдану її твариною шкоду іншій особі або її майну.

Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції на вказані норми законодавства уваги не звернули та дійшли помилкового висновку стосовно того, що відповідач у справі не повинна нести відповідальності за шкоду завдану позивачам.

Також слід зазначити, що суди обох інстанцій не надали правової оцінки діям ОСОБА_3 , яка припнула свого коня, через дії якого сталася дорожньо-транспортна пригода та позивачам було спричинено матеріальну та моральну шкоду, в темну пору доби біля проїжджої частини дороги та залишила його там без належного нагляду, оскільки такі її дії не відповідають вимоги статті 9 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

Зокрема судами обох інстанцій було встановлено, що ОСОБА_3

11 листопада 2016 року о 17:00 годині припнула коня за 200 метрів від автодороги Київ-Чоп та поїхала на автобусі до міста залишивши його там одного, таким чином вона як особа яка супроводжувала домашню тварину та утримувала її поза місцем її постійного утримання, залишила коня бездоглядного та неправильно прив`язаного, оскільки вона не сплутала йому ноги для того щоб той не міг швидко пересуватися, у результаті чого кінь відірвався та раптово вибіг на проїзну частину автодороги Київ-Чоп внаслідок чого автомобіль, яким керував померлий син позивачів з`їхав у кювет та врізався в дерево.

Судами не було встановлено, що відповідач залишаючи свого коня біля проїзної частини автодороги Київ-Чоп вжила всіх належних заходів для того, щоб забезпечити безпеку дорожнього руху транспортних засобів на дорозі.

Також судами обох інстанцій не було встановлено, від кого та за що позивачами було отримано страхове лікування у розмірі 265 142,28 грн, оскільки це має важливе значення для відшкодування матеріальної шкоди останнім.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини, які виникли у цій справі, суди обох інстанцій належним чином не визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно не дослідили наявні у справі докази і надали їм неналежну правову оцінку, зокрема належним чином не перевірили доводів позивачів щодо наявності в діях відповідача вина у заподіянні їм матеріальної та моральної шкоди, яка полягала саме в недотриманні останньою вимог статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та не надали жодної правової оцінки положенням частини четвертої статті 12 вказаного Закону стосовно того, що шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка утримує цю тварину.

За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що оскаржувані судові рішення в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не було перевірено всіх обставин справи на які посилалися позивачі звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, тому оскаржувані судові рішення вцій частині не можуть вважатися законними та обгрунтованими, тому підлягають скасуванню в цій частині.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки порушення норм процесуального права були допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просилипередати їх справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для того, щоб визначити поведінку великогабаритної, буйної тварини такою, що створює джерело підвищеної небезпеки.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У клопотанні позивачів не було наведено підстав, передбачених частинами третьою-п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати, тому їх клопотання не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати вище викладене та з`ясувати чи забезпечила відповідач безпеку сторонніх людей, тварин та дорожнього руху залишаючи свого коня в темну пору доби біля узбіччя проїзної автодороги Київ-Чоп, надати відповіді на всі доводи та заперечення сторін при вирішенні спірних правовідносин та з урахуванням встановлених обставин справи ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанції порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, ухвалені ними судові рішення в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, оскаржувані судові рішення в частині визнання коня таким, що є джерелом підвищеної небезпеки залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від

13 травня 2019 рокув частині відшкодування відповідачем завданої позивачам матеріальної та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від

13 травня 2019 року в частині визнання коня таким, що є джерело підвищеної небезпеки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді