ВС/КЦС: У разі закриття справи за відсутності предметі спору судові витрати не стягуються (ВС/КЦС у справі № 199/9188/16-ц від 21.04.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: У разі закриття справи за відсутності предметі спору судові витрати не стягуються (ВС/КЦС у справі № 199/9188/16-ц від 21.04.2021) - 0_95143300_1622791120_60b9d3d0e84eb.jpg

Фабула судового акту: За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Але у даній нормі йдеться про вирішення питання про судові витрати у разі задоволення позовних вимог.

Водночас нормами ч. 3 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Проте, законом чітко не визначено дії суду щодо присудження судових витрат у разі закриття справи за відсутності предмету спору.

Чи можна його стягнути у такому випадку з опонента?

Касаційний цивільний суд стверджує – не можна.

У даному випадку справу ухвалою суду першої інстанції було закрито за відсутності предмету спору.

У даній ухвали одночасно із прийняттям вказаного рішення стягнув з відповідача судові витрати, які складались зі сплаченого судового збору в сумі 6 890 грн.

Апеляційний суд в цій частині погодився із висновками апеляційного суду.

На вказані рішення відповідачем було подано касаційну скаргу.

Касаційний цивільний суд скаргу в частині незгоди зі стягненням судових витрат задовольнив, скасувавши в цій частині ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій та у стягнення судового збору відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що у відповідності до положень ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору або якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

При цьому у даній ухвалі вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Згідно ч. 3 статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

У даній справі позивач звернулася до суду із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, мотивуючи її тим, що відповідачка направила їй засобами поштового зв`язку правовстановлюючі документи на спадкове майно, у зв`язку з чим зникли підстави з приводу яких вона змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права, а тому вона не має наміру підтримувати заявлені позовні вимоги. Фактичний зміст зазначеної заяви свідчить про відмову позивача від позову унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, разом з тим правовою підставою закриття провадження у справі позивач вказала відсутність предмета спору.

Натомість суди попередніх інстанцій зазначеного, а також положень частини третьої статті 142 ЦПК України у поєднанні із статтею 255 ЦПК України не урахували, а тому дійшли помилкового висновку, що закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України є відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Залишення позову без розгляду на стадії підготовчого засідання з підстав неявки позивача НЕ допускається (ВС/КЦС у справі № 752/21845/19 від 19.05.2021)

Позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги НЕ має бути оплачена судовим збором в усіх інстанціях (КЦС/ВС у справі № 143/179/19 від 10.02.2021)

Юридичні особи ПОВИННІ своєчасно та у повній мірі сплачувати судовий збір, оскільки законом норм про звільнення таких особі від сплати збору та відстрочення його сплати НЕ передбачено (ВС/КЦС у справі № 641/3706/19 від 07.12.2020)

Не важливо хто сплачує судовий збір, головне вірне зазначення призначення платежу (ВС/КЦС № 752/4567/19 від 11.12.2019)

Квитанція про сплату судового збору, яка не містить інформації про номер справи та дату прийняття судового акта, що оскаржується, не є належним доказом сплати судового збору (ВС/КГС, № 910/4557/18,13.02.20)

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 199/9188/16-ц

провадження № 61-12504св20

Верховний Суд у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_6 ,

відповідачка -ОСОБА_2 ,

третя особа -Четверта дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності спадкодавця на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину № 3-1906, виданим 18 вересня 2015 року Четвертою дніпровською державною нотаріальною конторою.

Батько на випадок своєї смерті заповіту не складав, спадкоємицею за законом першої черги є лише вона. На момент смерті спадкодавець у зареєстрованому шлюбі не перебував.

У встановлений законом строк, вона звернулася до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , однак постановою державного нотаріуса від 22 жовтня 2016 року державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно. Із зазначеної постанови нотаріуса їй стало відомо, що правовстановлюючий документ на спадкове майно утримує у себе ОСОБА_5 .

Посилаючись на наведене, позивачка просила визнати за нею у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_6 задоволено, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Скасовано заходи забезпечення позову та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 6 890,00 грн.

Ухвала суду першої інстанції обгрунтована тим, що 18 грудня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася на адресу суду із заявою про закриття провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України, яку мотивувала тим, що 17 грудня 2018 року вона направила позивачці оригінали документів щодо спадкового майна. 22 січня 2019 року із заявою про закриття провадження у справі до суду звернулася позивачка ОСОБА_6 , яку обгрунтовувала тим, що відповідачка ОСОБА_2 у добровільному порядку направила їй засобами поштового зв'язку правовстановлюючідокументи на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим зникли підстави з приводу яких вона змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права. Просила закрити провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України за відсутністю предмета спору, та відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України вирішити питання про стягнення з відповідачки на її користь понесених нею судових витрат у розмірі 6 890,00 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року скасовано з підстав неврахування судом першої інстанції аргументів заяви ОСОБА_6 про закриття провадження у справі (суд керувався пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тоді як у заяві про закриття провадження позивачка просила закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, яку обгрунтовувала тим, що неможливість оформлення права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку була пов`язана саме з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 , які утримувала у себе відповідачка, а тому після направлення їй ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спадкове майно та скасування заходів забезпечення позову, вжитих у справі №201/14460/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлення факту, що має юридичне значення, усунення від права спадкування та визнання спадкоємцем, були усунуті перешкоди у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки після направлення ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спадкове майно на адресу ОСОБА_6 , позивачка на підставі вказаних документів отримала можливість у позасудовому порядку здійснити своє право на спадкування та оформити свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , тобто на час звернення із заявою про закриття провадження у справі відсутній предмет спору.

Суд вважав обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення з ОСОБА_2 понесених нею судових витрат, з підстав передбачених частиною третьою статті 142 ЦПК України, оскільки правовстановлюючі документи на спадкове майно були їй передані відповідачкою після відкриття провадження у справі, предмет спору зник під час розгляду справи у зв`язку з чим позивачка відмовилася від підтримання позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що після направлення ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спадкове майно на адресу ОСОБА_6 , наявність у позивачки вказаних документів надало їй можливість здійснити своє право на спадкування після смерті батька у позасудовому порядку та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, у зв'язку з чим на час вирішення справи відсутнійпредмет спору, а тому суд першої інстанції обгрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Оскільки позивачка не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачкою після відкриття провадження у справі, апеляційний суд з урахуванням положень частини третьої статті 142 ЦПК України визнав необгрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що суд безпідставно стягнув з неї на користь позивачки судовий збір. Суд вважав безпідставними аргументи ОСОБА_2 про те, що вона не є належним відповідачем у справі з посиланням на те, що вона не є спадкоємицею ОСОБА_4 , а тому позивачка не була позбавлена можливості отримати дублікати правовстановлюючих документів на спадкове майно у нотаріуса після набрання законної сили ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року про скасування заходів забезпечення позову, оскільки на момент уточнення ОСОБА_6 позову (у березні 2017 року), ОСОБА_2 за рішенням суду була визнана спадкоємицею ОСОБА_4 та утримувала у себе оригінали правовстановлюючих документів.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У серпні 2020 рокудо Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 рокускасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили правові підстави заяви ОСОБА_6 про закриття провадження у справі, не встановили чи є ОСОБА_2 належним відповідачем, та чи підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення на її користь судових витрат. Зокрема, суди не урахували, що предметом спору у справі є визнання за ОСОБА_6. права власності у порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2 , а не витребування правовстановлюючих документів на спадкове майно. Суди не урахували її доводи про те, що у зв`язку із скасуванням ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2016 року у справі № 201/14460/16-ц, і до постановлення ухвали суду від 14 лютого 2019 року про закриття провадження у справі, позивачка протягом трьох місяців могла безперешкодно оформити свідоцтво про право на спадщину у позасудовому порядку, отримавши дублікат правовстановлюючих документів на квартиру.

Крім того, упорушення норм процесуального права, апеляційний суд не повідомив її про дату та час судового засідання призначеного на 22 липня 2020 року, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_6 , який колегія суддів не бере до уваги при вирішенні касаційної скарги у зв`язку з не наданням доказів про направлення його копії на адресу інших учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , заповіт на випадок своєї смерті не складав.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 . Право власності спадкодавця на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину № 3-1906, виданим 18 вересня 2015 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

Із заявами про прийняття спадщини звернулися: 18 березня 2016 року донька спадкодавця - ОСОБА_6 , 24 березня 2016 року його співмешканка - ОСОБА_6 .

13 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про заперечення щодо видачі дублікату та призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину, у якій повідомила, що оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом, виданий 18 вересня 2015 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-1906, на квартиру АДРЕСА_2 , на ім'я ОСОБА_4 знаходиться на зберіганні у неї, зазначений правовстановлюючий документ не пошкоджений і не втрачений, вона відмовляється надавати його іншим особам для оформлення спадщини та заперечує проти видачі дублікату зазначеного свідоцтва.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлення факту ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, усунення від права спадкування та визнання її спадкоємцем (справа № 201/14460/14-ц).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2016 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою дій, спрямованих на видачу ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 22 жовтня 2016 року, відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з посиланням на те, що спадкоємець не надала нотаріусу правоустановлюючий документ на спадкове майно, а саме: свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане 18 вересня 2015 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-1906, яке утримує у себе ОСОБА_2 , та відмовляється надавати його для оформлення спадщини про, що подала відповідну заяву.

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 2001 року по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Встановлено факт ухилення ОСОБА_6 від надання допомоги батьку - ОСОБА_4 , який перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги.

Усунено від права на спадкування ОСОБА_6 після смерті її батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано ОСОБА_2 єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прийняла спадщину у встановлений законом строк.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2018 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2016 року у справі № 201/14460/16-ц.

Після перегляду справи № 201/14460/14-ц у касаційному порядку та скасування заходів забезпечення позову, що були вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2016 року у зазначеній справі, 17 грудня 2018 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_6 засобами поштового зв'язку (цінним листом з описом вкладення)утримувані нею правовстановлюючі документи на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 , а саме: свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , видане на ім'я ОСОБА_4 в оригіналі; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_2 ; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 в оригіналі.

Судами встановлено, що після отримання від ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спадкове майно, у ОСОБА_6 перестали існувати перешкоди в оформленні права власності на спадкове майно у позасудовому порядку.

18 грудня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про закриття провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України, яку мотивувала тим, що 17 грудня 2018 року вона направила позивачці оригінали документів, що стосуються спадкового майна.

22 січня 2019 року із заявою про закриття провадження у справі до суду звернулася позивачка ОСОБА_6 , яку обґрунтовувала тим, що 17 грудня 2018 року відповідачка у добровільному порядку направила їй засобами поштового зв'язку правовстановлюючідокументи на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим зникли підстави з приводу яких вона змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права, а тому вона не має наміру підтримувати заявлені позовні вимоги. Просила закрити провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору та, відповідно до положень частини третьої статті 142 ЦПК України, вирішити питання про стягнення з відповідачки на її користь понесених судових витрат у розмірі 6 890,00 грн.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_6 про закриття провадження у справі, прийнято відмову ОСОБА_6 від позову та закрито провадження у цивільній справі з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України. Скасовано заходи забезпечення позову та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові втрати у розмірі 6 890,00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасовано ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвала суду мотивована тим, що закриваючи провадження у справі, суд керувався пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тоді як позивачка подала заяву про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Скасовано заходи забезпечення позову та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові втрати у розмірі 6 890,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Статтею 255 ЦПК України визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

- відсутній предмет спору (пункту 2 частини першої);

- позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (пункт 4 частини першої).

Згідно з частиною другою статті 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Предметом касаційного розгляду у даній справі є судові рішення судів попередніх інстанцій у частині, що стосується розподілу судових витрат.

Частина третя статті 142 ЦПК України визначає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

З матеріалів справи убачається, що після відкриття провадження у справі, ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, мотивуючи її тим, що 17 грудня 2018 року відповідачка ОСОБА_2 направила їй засобами поштового зв`язку правовстановлюючі документи на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим зникли підстави з приводу яких вона змушена була звернутися до суду за захистом порушеного права, а тому вона не має наміру підтримувати заявлені позовні вимоги. Фактичний зміст зазначеної заяви свідчить про відмову позивача від позову унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, разом з тим правовою підставою закриття провадження у справі ОСОБА_6 вказала відсутність предмета спору.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, зокрема стаття 13 ЦПК України зобов`язує суд розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог (відповідно суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, та перевіряти законність судових рішень лише в межах вимог заявлених у суді першої інстанції), а учаснику справи надає право розпоряджатися своїми правами, у тому числі вчиняти чи не вчиняти ті чи інші процесуальні дії, на власний розсуд.

ОСОБА_6 не оскаржувала в касаційному порядку постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року про скасування ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2019 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду обгрунтовувалася тим, що закриваючи провадження у справі, суд керувався пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України, тоді як позивачка подала заяву про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Не вчинення ОСОБА_6 процесуальних дій щодо оскарження постанови апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, свідчить про те, що позивачка погодилася з його мотивами, зокрема щодо визначеної нею правової підстави закриття провадження у справі - відсутність предмета спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди попередніх інстанцій зазначеного, а також положень частини третьої статті 142 ЦПК України у поєднанні із статтею 255 ЦПК України не урахували, а тому дійшли помилкового висновку, що закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України є відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України підставою для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

Узагальнюючи наведене, оскаржувані судові рішення в зазначеній частині не можна вважати законними та обгрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо належного її повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Ухвалою колегії суддів Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року закінчено дії з підготовки справи до розгляду і призначено розгляд справи на 25 березня 2020 року.

У судове засідання, призначене на 25 березня 2020 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 направила клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з установленим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантином та обмежувальними заходами, пов`язаними з поширенням коронавірусної хвороби.

З наведених підстав представник відповідачки - ОСОБА_14 просила відкласти судове засідання, призначене на 03 червня 2020 року, а в подальшому і на 22 липня 2020 року.

Перевіряючи поважність причин неявки в судові засідання, наведені у клопотанні представникавідповідачки - ОСОБА_14 , зокрема у зв`язку з установленим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантином та обмежувальними заходами, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби, апеляційний суд вказав, що зазначена заявником причина, не може вважатися поважною для чергового (третього) відкладення розгляду справи.

Суд касаційної вважає такий висновок апеляційного суду обгрунтованим, оскільки про день і час судового засідання сторони завчасно повідомлялися шляхом направлення судових повісток, оголошення про проведення судових засідань було також розміщено на офіційному сайті «Судова влада України». Поведінка ОСОБА_2 та її представника щодо завчасного та регулярного звернення до суду із заявами про відкладення розгляду справи (20 березня, 02 червня, 13 липня 2020 року), свідчить про обізнаність відповідачки про їх проведення. Доказів про неможливість явки до суду у зв'язку із встановленими карантинними обмеженнями, а саме: неможливістю дістатися до Дніпровського апеляційного суду, хворобливим станом здоров`я, чи з інших поважних причин, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_14 не надали суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2017 року, яким її визнано єдиною спадкоємицею після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 законної сили не набрало, оскільки було скасовано після перегляду справи у апеляційному порядку, а тому вона не є спадкоємицею померлого та, відповідно, належним відповідачем за заявленими ОСОБА_6 вимогами, не є переконливими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки, як правильно встановлено судами, на момент звернення позивачки з позовом до суду саме ОСОБА_2 оспорювала її право на спадкування після померлого батька, вважаючи себе єдиною спадкоємицею померлого, що доводила у судовому порядку, та утримувала правовстановлюючі документи на спадкове майно, що унеможливлювало оформлення ОСОБА_6 права власності на спадкове майно у позасудовому порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального або порушенням норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суду, неправильно застосовано норму частини третьої статті 142 ЦПК України щодо розподілу судових витрат при вирішенні питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, зазначене є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у наведеній частині, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_6 про відшкодування понесених нею судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що за наслідками вирішення касаційної скарги ОСОБА_2 , Верховний Суд дійшов висновку про її часткову обгрунтованість та необхідність скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині розподілу судових витрат, понесені заявницею судові витрати у зв`язку з поданням апеляційної та касаційної скарги необхідно покласти на сторін у справі порівну, а тому ОСОБА_6 має відшкодувати ОСОБА_2 половину суми судового збору, сплаченого нею до суду апеляційної та касаційної скарги, що становить 402,30 грн ((384,20 грн + 420,40 грн) / 2)

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесених позивачем судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 402,30 грн на відшкодування судових витрат.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3384
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0