У разі поділу «кредитного» автомобіля з іншої сторони стягується половина його вартості, а не грошова компенсація виплаченого кредиту (ВС/КЦС № 643/4589/15-ц від 09.01.2019)

Фабула судового акту: І знов «дела семейные»… І знов врегулювання питання щодо поділу неподільного майна – автомобіля до того ж ще й кредитного.

У даній справі подружжям в кредит було придбано автомобіль. Кредитні кошти виплачувались як чоловіком так і жінкою за взаємною згоду, але тільки до розірвання шлюбу і на час розлучення вказаний кредит погашено не було.

Однак після розлучення дружина самовільно без згоди позивача забрала автомобіль в особисте користування, а згодом авто було продане дружиною без згоди свого колишнього чоловіка.

Вказані обставини і стали підставою для звернення колишнього чоловіка до суду із позовом про поділ між подружжям грошових коштів, які сплачені ними в рахунок погашення боргових зобов'язань в період знаходження у шлюбі.

Рішенням суду першої інстанції такі позовні вимоги було задоволено.

Апеляційний суд із вказаним рішенням фактично погодився.

На зазначені рішення колишньою дружиною було подано касаційну скаргу з доводами якої КЦС погодився.

Обґрунтовуючи свою. позицію у вказаному спорі суд касаційної інстанції вказав, що за нормами ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

При цьому відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України, ч. 2 ст. 364 ЦК України поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

При цьому у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

У даній справі набутий сторонами у справі за час перебування у шлюбі спірний автомобіль відчужений відповідачем у справі на користь третьої особи. Колишнім же чоловіком заявлено позовні вимоги саме про стягнення з відповідача на його користь 1/2 частини грошових коштів, які були фактично сплачені подружжям за спірний автомобіль в період шлюбу.

Тому позивач вправі вимагати стягнення із відповідача 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу.

Аналізуйте судовий акт: ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

ВС/КЦС: Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу (ВС/КЦС № 317/3272/16-ц від 06.03.2019)

ВС/КЦС: Об’єкт нерухомості, придбаний за договором інвестування в будівництво в період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС,справа № 759/13140/14-ц, 18.09.18)

Факт незвернення із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою для припинення права власності на спільну сумісну власність (ВС/КЦС № 647/1683/15-ц від 28.02.2018)

У випадку коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі. (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18)

Постанова

Іменем України

09 січня 2019 року

м. Київ

справа № 643/4589/15-ц

провадження № 61-5361св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року у складі судді: Єлізарова І. Є., та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року у складі суддів: Бровченко І. О., Швецової Л. А., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що 05 червня 2004 року позивач зареєстрував з відповідачем шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року.

Під час шлюбу сторонами за спільні кошти був придбаний автомобіль марки «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на відповідача. Зазначений автомобіль був придбаний сторонами за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» терміном на п'ять років. Всі витрати по оплаті автомобіля та періодичних платежів за кредитним договором сторони несли разом за взаємною згодою до розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу відповідач самостійно без згоди позивача забрала автомобіль в особисте користування, згодом він був відчужений відповідачем без відома позивача. На момент розірвання шлюбу кредит погашений не був. У зв'язку з цим, на думку позивача, поділу між подружжям повинні підлягати грошові кошти, які сплачені ними в рахунок погашення боргових зобов'язань в період знаходження у шлюбі.

У зв'язку з тим, що спірне майно було придбано під час шлюбу, а відповідач добровільно відмовляється сплатити позивачу компенсацію його частки у спільному майні, позивач із урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати автомобіль «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя; стягнути з відповідача на його користь 1/2 частку грошових коштів, які були внесені подружжям за спірний автомобіль в період сумісного проживання, а саме суму - 61 107,92 грн.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано спірний автомобіль марки «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частку фактично сплачених грошових коштів за автомобіль по кредитному договору у розмірі - 61 107,92 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, кошти у розмірі 122 215,85 грн, сплачені подружжям в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в період знаходження у шлюбі також є спільним майном подружжя та підлягають поділу між сторонами.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року змінено, у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про визнання автомобіля марки «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя відмовлено. У іншій частині заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року залишено без змін.

При скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із того, що 01 квітня 2015 року спірний автомобіль був знятий з реєстрації в ДАІ та відчужений відповідачем. Таким чином, на час ухвалення судового рішення право власності на спірний автомобіль відповідно пункту 1 частини першої статті 346 ЦК України за сторонами було припинено. У частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача ? частки фактично сплачених грошових коштів за автомобіль по кредитному договору у розмірі 61 107,92 грн апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції та виходив із того, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Захист майнових прав другого з подружжя може бути вчинений шляхом компенсації йому ? частини фактично сплачених грошових коштів за автомобіль.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не була належним чином повідомлена про судове засідання у суді першої інстанції призначене на 18 лютого 2016 року. Суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що «виходячи з норм статей 57 61 70 СК України спільною сумісною власністю чоловіка і дружини є виключно та частка майна, кредит за яку був сплачений подружжям за час перебування у шлюбі». Суд правильно зазначив, що спірний автомобіль є об'єктом права сумісної власності подружжя, але зробив хибний висновок, що «кошти, сплачені подружжям в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в період знаходження у шлюбі такою є спільним майном подружжя та підлягають поділу між сторонами». Висновки судів про те, що відповідач повинен відповідно до частини другої статті 364 ЦК України компенсувати позивачу ? частину фактично сплачених грошових коштів за автомобіль суперечить точному змісту цієї норми закону, оскільки співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Отже, вказана норма закону передбачає право співвласника отримати від іншого співвласника грошову або іншу компенсацію саме вартості його частки у спільному майні, а не частку фактично сплачених за це майно грошових коштів. Суди не встановили вартість спірного автомобіля та помилково зазначили, що від був придбаний за кредитним договором. Спірний автомобіль придбаний за договором купівлі-продажу автомобіля № АДЗкА02581 від 14 лютого 2013 року, а не за кредитним договором. Судом не досліджено документи, що підтверджують факт придбання автомобіля вартістю 157 020,60 грн. Судом також не досліджені квитанції та платіжні доручення про сплату тіла кредиту та процентів за користування кредитом на загальну суму 317 819,61 грн, які були сплачені відповідачем на користь ТОВ «Порше Мобіліті» на виконання кредитного договору № 50007631. За час спільного проживання з позивачем до розірвання шлюбу у вересні 2014 року відповідач сплатила по кредиту за автомобіль 64 711,05 грн, а за час окремого проживання після припинення шлюбних відносин з жовтня 2014 року відповідач самостійно за рахунок власних коштів виплатила ще 253 108,56 грн боргових зобов'язань по кредитному договору № 50007631, який укладався в інтересах сім'ї. Окрім цього не враховано правову позицію Верховного Суду України у справі №6-486цс16.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення ОСОБА_3 оскаржує в частині стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що з 05 червня 2004 року по 24 вересня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова 24 вересня 2014 року.

За час шлюбу 18 лютого 2013 року сторонами був придбаний автомобіль марки «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано на відповідача. Автомобіль був придбаний сторонами за кредитні кошти, отримані за кредитним договором № 50007631 від 18 лютого 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» строком на п'ять років, тобто до 18 лютого 2018 року. Основна сума кредиту становить 12 638,50 доларів США, що дорівнює на час укладання договору 102 063,39 грн та додаткова 5 372,25 доларів США, що дорівнює 43 730,10 грн.

Суди, на підставі наданої ТОВ «Порше мобіліті» копії кредитного договору № 50007631 від 18 лютого 2013 року, встановили, що при придбанні автомобіля було сплачено первісний внесок у розмірі 6 751,50 доларів США, що на той час становило 54 953,14 грн, що за курсом 1 долар США = 8,14 грн, як зазначено в договорі. Згідно розрахунку ТОВ «Порше мобіліті» щодо сум погашеної заборгованості за період з 18 лютого 2013 року по 24 вересня 2014 року, тобто до розірвання шлюбу, кредит не був погашений у повному обсязі, сума сплаченої заборгованості становить 67 262,71 грн.

Суди, на підставі відповіді Управління ДАЇ ГУ МВС України в Харківській області від 22 червня 2015 року, встановили, що транспортний засіб марки «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, 01 квітня 2015 року був знятий з реєстраційного обліку для реалізації і на цей час ОСОБА_3 не належить.

При задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1/2 частки фактично сплачених грошових коштів за автомобіль суди зробили висновок, що в результаті укладення кредитного договору № 50007631 від 18 лютого 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3, яка перебувала у шлюбі із позивачем та діяла в інтересах сім'ї, подружжям ОСОБА_3 набуто право спільної сумісної власності на автомобіль марки «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Захист майнових прав другого з подружжя може бути вчинений шляхом компенсації йому ? частини фактично сплачених грошових коштів за автомобіль.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком з таких підстав.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

На момент звернення ОСОБА_2 із позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя набутий сторонами у справі за час перебування у шлюбі спірний автомобіль «Volkswagen Polo», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, відчужений відповідачем у справі на користь третьої особи. ОСОБА_2 заявлено позовні вимоги саме про стягнення з відповідача на його користь 1/2 частини грошових коштів, які були фактично сплачені подружжям за спірний автомобіль в період шлюбу.

Тому позивач вправі вимагати стягнення із відповідача 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу.

Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 607/4701/13-ц.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення в частині стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн постановлено без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем було сплачений судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмір 275,61 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 640,21 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 733,30 грн, а тому з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року в частині стягнення грошових коштів за автомобіль у розмірі 61 107,92 грн втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1625,11 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді