Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 607/4701/13-ц

провадження № 61-17112св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташків Б. І., Хома М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту за придбання автомобіля.

Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що під час перебування у шлюбі із відповідачкою ними було придбано автомобіль марки «Мітцубісі COLT» 1.3, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 за кредитним договором №11102171000 від 20 грудня 2006 року, укладеним в інтересах сім'ї між AT «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2011 року шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2012 року проведено поділ спільного майна подружжя, однак вказаним рішенням не було вирішено питання щодо поділу спірного автомобіля.

В ході судового розгляду в суді першої інстанції позивач уточнив свої позовні вимоги та посилаючись на те, що відповідачка без його згоди відчужила придбаний під час шлюбу спірний автомобіль, просив стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 його частини в сумі 81 982,80 грн.

22 листопада 2016 року позивач знову уточнив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію виплаченої частини кредиту, одержаного у ПАТ «УкрСиббанк» на придбання спірного автомобіля у сумі 187 851,00 грн, виходячи із офіційного курсу валют станом на 20 жовтня 2016 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не вправі вимагати стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте вказане майно у період шлюбу.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 08 червня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 червня 2017 року та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущено порушення норм матеріального права. Спірний автомобіль був придбаний сторонами в період шлюбу, є спільною сумісною власністю та предметом поділу між ними. Крім того, погашення боргу банку сторони здійснювали як солідарні боржники. Відповідачка розпорядилась автомобілем на власний розсуд, без його письмової згоди, а тому у неї виникло зобов'язання у вигляді повернення виплачених за період з 20 грудня 2006 року по 30 березня 2011 року спільних грошових коштів подружжя.

Відзив на касаційну скаргу до суду не наданий.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами також було придбано автомобіль марки «Мітцубісі COLT», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний автомобіль було придбано за рахунок коштів у сумі 17 356,00 доларів США, отриманих згідно кредитного договору №11102171000 від 20 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та AT «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та зареєстровано на ім'я відповідачки ОСОБА_2

Заборгованість за кредитними договором від 20 грудня 2006 року № 11102171000 була погашена боржником ОСОБА_2 в період з 16 лютого 2006 року по 15 листопада 2011 року у повному обсязі.

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 3851/13-22 від 05 вересня 2013 року вартість легкового автомобіля марки «Мітцубісі COLT», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 05 вересня 2013 року становить 70 993,71 грн.

Як встановлено в ході судового розгляду в суді першої інстанції, відповідачем після розірвання шлюбу без письмової згоди позивача здійснено відчуження спірного автомобіля на користь іншої особи.

Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта стаття 65 СК України). Само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє. (пункти 19, 22, 23, 24 та 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Одним з найважливіших чинників, що впливають на поділ майна подружжя та розмір часток кожного з подружжя у спільному майні, є стан погашення кредиту. Якщо на дату поділу майна кредит повністю погашений - спільне сумісне майно подружжя підлягає поділу між чоловіком та дружиною за загальним правилом рівності часток.

У подружжя окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Тому судам необхідно встановити за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, і за рахунок яких коштів відбувалось таке погашення кредиту.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-486цс16.

Судом встановлено, що в результаті укладення кредитного договору №11102171000 від 20 грудня 2006 року між AT «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, яка перебувала у шлюбі із позивачем та діяла в інтересах сім'ї, подружжям ОСОБА_2 набуто право спільної сумісної власності на автомобіль марки «Мітцубісі COLT», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

На момент звернення ОСОБА_1 із позовом про поділ майна подружжя набутий сторонами у справі за час перебування у шлюбі за рахунок кредитних коштів, які виплачені у користь банку у повному обсязі, спірний автомобіль «Мітцубісі COLT» відчужений відповідачкою у справі на користь третьої особи.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що позивач на момент розгляду справи змінив свої позовні вимоги та наполягав саме на стягненні з відповідачки на його користь грошової компенсації виплаченого кредиту за придбання спірного автомобіля у сумі 187 851,00 грн, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Позивач вправі вимагати стягнення із відповідачки 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте вказане майно у період шлюбу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 були предметом дослідження апеляційним судом, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило