Головна Блог ... Цікаві судові рішення Позовні вимоги про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини заявлені одночасно розглядаються судами за правилами альтернативної підсудності (ВС/КЦС у справі № 725/2910/19 від 11.09.2020) Позовні вимоги про стягнення аліментів та визначен...

Позовні вимоги про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини заявлені одночасно розглядаються судами за правилами альтернативної підсудності (ВС/КЦС у справі № 725/2910/19 від 11.09.2020)

Відключити рекламу
- 0_62805600_1604664157_5fa53b5d995a8.jpg

Фабула судового акту: Цивільне процесуальне право визначає кілька видів територіальної юрисдикції (підсудності). При цьому одним з видів територіальної юрисдикції є підсудність справ за вибором позивача (так звана альтернативна підсудність).

З такою підсудністю розглядаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин та деякі інші спори.

Іноді на практиці виникає необхідність пред’явлення двох чи більше вимог до однієї особи, як наприклад позов про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

За правилами якої підсудності має розглядатись справа? КЦС вважає що за правилами альтернативної підсудності.

У даній справі чоловік звернувся до суду із позовом до своєї колишньої дружини про визначення місця проживання їх спільної дитини із ним та стягнення з матері дитини аліментів.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд такі вимоги задовольнив.

Відповідачем на такі судові рішення було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано зокрема тим, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, адже позов повинен розглядатися за місцем реєстрації відповідача.

Однак, Касаційний цивільний суд із такими доводами не погодився та скаргу залишив без задоволення.

У своїй постанові суд касаційної інстанції послався на те, що відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

З аналізу ст. 27, 28 ЦПК України випливає, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності, оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

У даному випадку підсудність цієї справи визначено вірно, адже позов подано до суду за місцем проживання позивача, відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом з позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини, не суперечить положенням процесуального закону, відповідно не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог є зміна кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку заявлено в позові, а не доповнення новими вимогами (ВС/КГС у справі № 922/404/19 від 09.07.2020)

Порушення предметної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову (ВС/КЦС № 243/10605/18 від 02.10.2019)

Справи про збільшення розміру аліментів розглядаються за правилами альтернативної підсудності (№489/4826/16-ц від 23.01.2018)

Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 725/2910/19

провадження № 61-8546св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позов мотивовано тим, що 01 червня 2017 року рішенням Старовижівського районного суду Волинської області розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2 , який укладений та зареєстрований 12 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Старовижівського районного управління юстиції Волинської області за актовим записом № 40.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

До розлучення сторони разом із сином ОСОБА_4 проживали у смт Стара Вижівка Волинської області. До чотирьохрічного віку дитина розвивалась згідно з віком, активно спілкувалась з однолітками та дорослими.

Рішенням суду не було визначено місце проживання дитини.

Після розлучення дитина продовжила проживати разом з матір`ю до середини березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем у добровільному порядку здійснювались платежі на утримання дитини у розмірі близько 2 000,00 грн щомісячно.

Під час побачень із сином він почав помічати, що дитина відстає у розвитку від своїх ровесників у плані спілкування, дикції, є емоційно відстороненою та пасивною.

Під час останнього побачення у середині березня 2019 року у будинку

АДРЕСА_1 , був безлад, дитина неохайно одягнута, хворіла на педикульоз, а в будинку були відсутні продукти харчування для дитини.

Позивачу стало відомо, що дитина практично весь свій час проводила у будинку, не спілкувалась з однолітками, не відвідувала останнім часом дошкільний навчальний заклад.

ОСОБА_2 , перебуваючи у нестійкому психоемоційному стані, не повідомивши причин та термін її відсутності, залишила будинок, де перебував позивач та їхній син, та пішла у невідомому напрямку. У зв`язку із відсутністю ОСОБА_2 вдома протягом декількох днів, позивач вирішив повернутись разом із дитиною у м. Чернівці.

Із 20 березня 2019 року дитина проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 .

Вважав, що ОСОБА_2 не виконує належним чином свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню сина, що спричинило затримку його загального розвитку та проблеми соціалізації.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом із ним за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути із ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1 100,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання на АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання та виховання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до його повноліття у розмірі 1 100,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 травня 2019 року. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що матеріальне становище позивача та створені ним умови проживання є більш сприятливими для повноцінного розвитку, навчання та виховання сина ОСОБА_4 ніж у відповідача, а тому у кращих інтересах дитини визначення місця проживання з батьком. Оскільки дитина проживає разом з позивачем, а відповідач є працездатною особою, може і повинна надавати допомогу на утримання дитини у розмірі необхідному для її розвитку та виховання, суд стягнув із ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1 100,00 грн на місяць.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши висновок органу опіки і піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з батьком, взявши до уваги стан здоров`я ОСОБА_3 , особливості догляду за ним, а також створення батьком, бабусею та дідусем належних умов для проживання, виховання, догляду та лікування дитини. Судом апеляційної інстанції також враховано, що дитина знаходиться на утриманні позивача, мати дитини має регулярний дохід та матеріальну можливість сплачувати аліменти, а тому погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, адже позов повинен розглядатися за місцем реєстрації відповідача. Крім того, не застосовано норму статті 161 СК України та статтю 6 Декларації прав дитини, судове застосування яких чітко викладене у рішенні Верховного Суду України у справі № 6-2445цс16 від 14 грудня 2016 року, в якому зазначено, що для того щоб дитина проживала не з матір`ю, а з батьком повинні бути виняткові обставини. І саме батько повинен доводити у суді ці обставини.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та судове рішення ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті без порушень норм матеріального та процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України, у редакції, чинній із 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених цим Кодексом.

Так однією із підстав відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме не урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження при перевірці матеріалами справи.

По-перше, у справі № 402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, зазначивши, що під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

По-друге, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 краще забезпечить інтереси дитини.

Отже, позиція судів першої та апеляційної інстанцій, сформульована у оскаржуваних судових рішеннях, узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, а саме, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Отже, касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підлягає закриттю, оскільки після відкриття касаційного провадження виявлено, що Верховний Суд викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, відступивши від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України, на який посилалась заявниця у касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в означеній частині, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Встановлені судами обставини

01 червня 2017 року рішенням Старовижівського районного суду Волинської області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який укладений та зареєстрований 12 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Старовижівського районного управління юстиції Волинської області за актовим записом № 40 (а. с. 16-17).

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , який виданий Луцьким міським Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області (а. с. 18).

З 20 березня 2019 року дитина проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Позов ОСОБА_1 подано до суду у травні 2019 року. Позов містив вимоги про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача є квартира АДРЕСА_3 , що територіально відноситься до Першотравневого району м. Чернівці.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Тлумачення статей 27 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про підсудність цієї справи Першотравневому районному суду м. Чернівці, адже позов подано до суду за місцем проживання позивача, відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом з позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини, не суперечить положенням процесуального закону, відповідно не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, не заслуговують на увагу, оскільки на час звернення до суду дитина проживала з позивачем, тому при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша - за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 396 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

В іншій частині - касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

  • 11435

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 11435

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні судові рішення

    Дивитись всі судові рішення
    Дивитись всі судові рішення
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст