ВС/КЦС: Нарешті! У спорах про поділ неподільного майна з ініціативи позивача обов’язкове внесення на депозитний рахунок грошової компенсації НЕ вимагається (ВС/КЦС у справі № 501/2211/18 від 24.03.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Нарешті! У спорах про поділ неподільного майна з ініціативи позивача обов’язкове внесення на депозитний рахунок грошової компенсації НЕ вимагається (ВС/КЦС у справі № 501/2211/18 від 24.03.2021) - 0_57666300_1617010626_60619fc28cce9.jpg

Фабула судового акту: Тривалий час поділ неподільного майна у сімейних спорах був досить проблемним адже, наприклад, автомобіль при усьому бажанні розділити в натурі навпіл при усьому бажанні неможливо без втрати його функціональності.

Тобто отримавши на руки рішення про поділ неподільного майна сторони отримують ефемерну частку у праві власності, що аж ніяк не вирішує спору.

Для вирішення цієї проблеми Цивільний кодекс України (ст. 365) та Сімейний кодекс України (ст. 71) визначали, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

І тут знов виникає проблема – сторона на має грошових коштів для внесення їх на депозитний рахунок суду і отримує за рішенням суду «валізу без ручки».

Саме ось такі проблеми і зводили ефективність правосуддя нанівець.

Але у Касаційному цивільному суді все ж таки знайшлись світлі голови, які фактично вирішили дану проблему.

У даній справі суд розглядав спір про поділ спільного майна подружжя, яким, зокрема, був і автомобіль.

Позивач просив здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідачки вартості належної йому частки у спірному майні подружжя.

Суд першої інстанції з вимогами щодо поділу майна саме у такий спосіб погодився.

Апеляційний суд визнав висновки апеляційного суду обґрунтованими.

На вказані рішення колишньою дружиною було подано касаційну скаргу.

Переглядаючи згадані рішення КЦС у постанові, яка пропонується до уваги зробив досить цікаві висновки у застосуванні норм сімейного законодавства, які полягають у наступному.

За нормами ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз згаданих норм дає підстави для висновку про те, що ці положення виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсаціїу першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналізуйте судовий акт: Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020)

ВС/КЦС: Згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020)

У разі відчуження спільного сумісного майна, наприклад машини, без згоди одного з подружжя той з них, що таку згоду не надавав, має право на стягнення з відчужувача грошової компенсації (ВС/КЦС у справі № 537/78/19 від 05.10.2020)

Відчужити спільну сумісну власність, на відміну від спільної часткової, без згоди іншого співвласника НЕМОЖНА (ОП КЦС у справі № 430/1281/14-ц від 15.06.2020)

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 501/2211/18

провадження № 61-19084 св 2

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 липня 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 21 липня 2001 року у перший раз між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який розірвано 29 грудня 2007 року. Повторно шлюб між ними зареєстровано 24 квітня 2010 року. Дітей від шлюбу вони не мають, він працює інженером морського флоту за контрактом, відповідачка не працює. Утримання сім`ї та набуття усього майна подружжя здійснювалось за його кошти.

З 2004 року вони проживали та були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі договору дарування від 02 листопада 2004 року.

Обіцяючи народити дитину, відповідачка умовила його подарувати їй вищевказану квартиру. 04 лютого 2015 року на підставі договору дарування він подарував ОСОБА_2 вищевказану квартиру, при цьому був впевнений у збереженні його права користування квартирою, оскільки іншого житла він немає.

У лютому 2015 року на ім`я відповідачки було укладено інвестиційний договір з колективним підприємством «Будова» (далі - КП «Будова»), відповідно до умов якого підприємство зобов`язалося збудувати та надати у їх власність квартиру, площею 107 кв. м, на 23 поверсі третьої секції будинку житлового масиву «Альтаїр-2», а інвестор зобов`язався сплатити 72 000 доларів США.

На виконання умов зазначеного інвестиційного договору у березні 2015 року він особисто, від імені відповідачки, сплатив КП «Будова» суму, що еквівалентна 17 000 доларів США, а у подальшому, починаючи з березня 2015 року, щомісячно він або відповідачка з наданих ним коштів сплачували еквівалент 500 доларів США. Станом на жовтень 2017 року було сплачено суму, що еквівалентна 32 000 доларам США.

У жовтні 2017 року ними було прийнято рішення про пошук покупців майнового права за інвестиційним договором.

12 березня 2018 року у зв`язку з плануванням чергового тривалого відрядження він надав відповідачці нотаріально посвідчену згоду на вчинення будь-яких правочинів щодо інвестиційного договору, відступлення майнових прав.

З 06 травня 2018 року він перебував у рейсі, 29 липня 2018 року, прибувши до квартири, виявив заміну замків на вхідних дверях квартири та встановлену без його відома охоронну сигналізацію. 30 липня 2018 року він звернувся із заявою до поліції про прийняття заходів щодо ОСОБА_2 , яка замінила замки в їх квартирі, чим перешкоджає йому у користуванні нею, на телефонні дзвінки відповідачка не відповідала.

Примусово відкривши квартиру у присутності працівників охоронного агентства, він виявив відсутність майна, що перебувало в ній, а також його особистих речей та повторно звернувся із заявою до поліції для прийняття відповідних заходів щодо ОСОБА_2 .

Відповідачка заволоділа та розпорядилась на свій розсуд їх спільними речами, а саме: телевізором «Самсунг», діагональ 32 дюйма, вартістю з врахуванням зносу 10 000 грн; телевізором «Томсон», діагональ 50 дюймів, вартістю з врахуванням зносу 13 000 грн.

Також відповідачка заволоділа та розпорядилась належними йому на праві особистої приватної власності речами індивідуального використання на загальну суму 27 800 грн, а саме: мисливським зимовим костюмом, вартістю 5 000 грн; зимовою курткою з бобровим коміром, вартістю 7 500 грн; двома чоловічими костюмами по 3 000 грн (6 000 грн); сорочками у кількості 5 шт. по 400 грн (2 000 грн); взуттям - берці вартістю 1 300 грн; зимовими черевиками вартістю 3 000 грн; чоловічою білизною в асортименті загальною вартістю 3 000 грн.

Поведінка відповідачки створила йому перешкоди у користуванні житлом, яке вона отримала у подарунок від нього, чим порушила його права, тому слід відступити від рівності часток подружжя передбачених положеннями частини другої статті 70 СК України. Вважав, що його частка у спільному майні подружжя складає 2/3 частки, а відповідачки - 1/3 частки.

У 2014 році він придбав автомобіль «Хюндай Туксон», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у користуванні відповідачки та вартість якого склала 10 800 доларів США, що еквівалентно 291 168 грн. Вищевказаний транспортний засіб є спільним сумісним майном подружжя, дійти згоди щодо його поділу у добровільному порядку вони не можуть, тому наявні підстави для стягнення з відповідачки грошової компенсації вартості автомобіля у розмірі 2/3 частки.

Вартість спільного майна склала: кошти за інвестиційним договором у розмірі 800 000 грн; вартість побутової техніки, якою заволоділа відповідачка 23 000 грн; вартість автомобіля 291 168 грн, а всього 1 114 168 грн.

ОСОБА_2 , перешкодивши йому у здійсненні права користування зазначеною квартирою, порушила його право на житло, чим спричинила йому моральну шкоду у вигляді душевних страждань, що мають істотний, глибокий та тривалий характер.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідачки вартості належних йому 2/3 часток у спірному майні подружжя у розмірі 742 779 грн, відступити від засад рівності часток подружжя, а також стягнути на його користь майнову шкоду у розмірі 27 800 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Здійснено поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість належної йому Ѕ часток у спільному майні подружжя у розмірі 145 584 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, судові витрати у розмірі 4 102,90 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частин першої та другої статті 70 СК України, обставини, на які посилається позивач, обґрунтовуючи необхідність відступу від рівності часток у спільному майні подружжя, не є належними та такими, що мають істотне значення.

Спірний автомобіль «Хюндай Туксон», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який перебуває у користуванні відповідачки, є спільним сумісним майном подружжя, проте відсутні докази на підтвердження того, що цей транспортний засіб на час подачі позову зареєстрований за ОСОБА_2 . Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачки на його користь грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля є обґрунтованою.

Позивачем належними доказами не доведено, що у лютому 2015 року між відповідачкою та КП «Будова» було укладено інвестиційний договір і наявності телевізора «Самсунг», телевізора «Томсон», іншого побутового та особистого майна, тому воно поділу між сторонами не підлягає.

Відповідачка замінила замки у подарованій їй позивачем квартирі та встановила в ній сигналізацію без згоди ОСОБА_1 . Таким чином, вказаними протиправними діями ОСОБА_2 , які обмежили позивача у праві користування квартирою, порушено звичайний уклад життя останнього, для відновлення попереднього стану він змушений був звертатися до поліції та охоронного агентства, тобто докладав додаткових зусиль для організації життя, а, отже, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції у частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення моральної шкоди відмовлено. Рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 477,04 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 160 грн. У решті рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 258,76 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що автомобіль «Хюндай Туксон», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , набутий сторонами за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти сторін, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, унаслідок чого підлягає поділу між сторонами у рівних частинах і відсутні правові підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.

ОСОБА_1 , як один із подружжя, реалізував своє право на поділ майна, набутого за час шлюбу, пред`явивши вимогу про стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля, чим надав передбачену положеннями статті 71 СК України згоду на стягнення йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб, який є неподільною річчю. Вартість транспортного засобу визначена за згодою сторін.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами спричинення йому відповідачкою моральної шкоди, оскільки складовими елементами загальних підстав для її відшкодування є: наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою та наявність вини в заподіянні шкоди, що належними доказами ОСОБА_1 не підтверджено. Посилання позивача про порушення його права на житло, а саме на користування квартирою АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки відповідно до договору дарування квартири від 04 лютого 2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру, проте у зазначеному правочині відсутня інформація щодо права проживання позивача у квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 501/2211/18 з Іллічівського міського суду Одеської області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно визначили вартість спірного автомобіля зі слів позивача, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної його ринкової вартості на час розгляду справи, проте судами не встановлено ринкову вартість спірного транспортного засобу на час розгляду справи.

Таким чином, порушено права відповідачки, так як з неї стягнуто Ѕ частку вартості спірного автомобіля у розмірі більшому за його ринкову вартість.

Інших доводів касаційна скарга не містить, тому Верховний Суд згідно зі статтею 400 ЦПК України перевіряє судові рішення у межах доводів касаційної скарги.

Позивач судові рішення не оскаржив.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії повторно виданого свідоцтва про шлюб від 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно зареєстрували шлюб 24 квітня 2010 року (а.с. 10, т. 1).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 114, т 2).

Сторонами визнано факт придбання подружжям за час зареєстрованого шлюбу автомобіля «Хюндай Туксон», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2 , тому він не доводиться (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до копії договору дарування квартири від 04 лютого 2015 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11-13, т. 1).

З 06 травня 2018 року по 29 липня 2018 року ОСОБА_1 перебував у морському рейсі, що підтверджено копією закордонного паспорту останнього (а.с. 14, т. 1).

Згідно з копією заяви ОСОБА_1 до Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції головного управління національної поліції в Одеській області ОСОБА_1, повернувшись 29 липня 2018 року з рейсу до вищевказаної квартири, виявив заміну замків на вхідних дверях квартири та встановлену без його відома охоронну сигналізацію (а.с. 15-17, т. 1).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 до Чорноморського відділення поліції Овідіопольського відділу поліції головного управління національної поліції в Одеській області примусово відкривши квартиру у присутності працівників охоронного агентства, він виявив відсутність майна, що перебувало у квартирі, а також його особистих речей (а.с.17-18, т. 1).

Згідно з копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року він надав ОСОБА_4 згоду на укладання договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випливають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на її власний розсуд (а.с. 20, т. 1).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 03 серпня 2018 року він відкликав підписану ним 12 березня 2018 року заяву, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу, та скасовано надану ним своїй дружині ОСОБА_2 згоду на укладання договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів в якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випливають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на її власний розсуд (а.с. 21, т. 1).

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 15 серпня 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 54, т. 1).

Відповідно до листа КП «Будова» від 12 вересня 2018 року підприємство не має документів, які підтверджують інвестиційну участь фізичних осіб у будівництві будинків (а.с. 70, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині і постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).

Суди, задовольняючи позовну вимогу позивача про стягнення з відповідачки на його користь компенсації Ѕ частки вартості автомобіля, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний транспортний засіб «Хюндай Туксон», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти, тобто він є спільним сумісним майном подружжя.

Ураховуючи викладене, суди, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його придбання, врахувавши презумпцію рівності часток, а також положення статті 71 СК України, встановивши, що спірний автомобіль зареєстрований за відповідачкою та перебуває у її користуванні, є неподільною річчю, позивачем, як іншим з подружжя, не використовується, дійшли вірного висновку про поділ транспортного засобу, який є спільним майном подружжя, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості належної йому Ѕ частки у спільному майні подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно визначили вартість спірного автомобіля зі слів позивача, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються заявою відповідачки від 19 листопада 2018 року, згідно з якою вона визнала встановлену позивачем вартість транспортного засобу (а.с. 140, т. 1), про що також зазначав апеляційний суд, а відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Відповідачка належних доказів на підтвердження іншої вартості спірного автомобіля не надала.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року

у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

11287
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1