Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 487/6195/16-ц

провадження № 61-46326св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заякіна Дмитра Олександровича на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним первісним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 2011 року, який було розірвано рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2016 року.

У період спільного проживання ними придбано майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 421 111 грн; автомобіль марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 , вартістю 237 987 грн; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , вартістю 171 453 грн і є їх спільною сумісною власністю.

Право власності на квартиру та транспортні засоби зареєстровано за відповідачем.

Оскільки згоди про добровільний поділ спільної сумісної власності майна між ними не досягнуто, просила поділити між нею та відповідачем вищезазначене майно шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь 204 720 грн компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 .

06 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним зустрічним позовом, посилаючись на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана згідно з договором-купівлі продажу за 271 000 грн, але її фактична вартість становить 43 000 доларів США, що еквівалентно 347 850 грн. Квартиру придбано за кошти, які він взяв у борг у своїх батьків, уклавши угоду у простій письмовій формі.

На початку лютого 2016 року відповідач залишила сім`ю, пішла з квартири та відмовилася від майнових зобов`язань щодо повернення батькам боргу. З метою виконання боргового зобов`язання перед матір`ю він продав придбаний за час перебування у шлюбі автомобіль «Volkswagen LT 46» 2001 року випуску за 9 500 доларів США. За отримані від продажу грошові кошти було погашено спільне боргове зобов`язання.

На дату звернення до суду із зустрічним позовом ним повернуто батькам ще 5 000 доларів США боргу. А всього, на виконання грошових зобов`язань ним сплачено 14 500 доларів США.

Після припинення фактичних шлюбних відносин між ним та ОСОБА_1 за свої особисті кошти 5 000 доларів США, 30 березня 2016 року він придбав автомобіль «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску.

Враховуючи викладене, просив стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь 67 550 грн виконаних грошових зобов`язань, пов`язаних з придбанням у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , визнати автомобіль «Volkswagen Transporter 2461» 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 його особистою приватною власністю.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 квітня 2017 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2018 року у складі судді Нікітін Д. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості спільного майна, а саме 1/2 вартості автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, яка складає 66 075 грн, та 1/2 вартості автомобіля «Volkswagen LT46», 2001 року випуску, яка складає 118 993,50 грн, а всього - 185 068,50 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 067,42 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана сторонами за спільні кошти, в період спільного проживання та з метою проживання у ньому подружжя.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні автомобілі були придбані під час шлюбу та є спільним майном подружжя, а тому відповідно до вартості автомобілів, кожному з подружжя належить по 1/2 частці їх вартості, тому в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визнання автомобіля «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, червоний, реєстраційний № НОМЕР_2 , особистою приватною власністю необхідно відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 на його користь 67 550 грн виконаних грошових зобов`язань, пов`язаних з придбанням в спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , місцевий суд дійшов висновку про ненадання суду будь-яких доказів на підтвердження повернення коштів своїй матері в сумі 67 550 грн на виконання договору.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 , змінено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку даного автомобіля, а у стягненні компенсації вартості 1/2 частки відмовлено.

Це ж рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права особистою приватною власністю на автомобіль скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення компенсації вартості частки майна - автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 - відмовлено.

Визнано автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 499,77 грн.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що презумпція спільності придбаної у шлюбі квартири не спростована ОСОБА_2 , тому це майно є спільною сумісною власністю і підлягає поділу. Разом з тим, апеляційний суд зазначив про те, що рішення місцевого суду в цій частині відповідачем не оскаржується.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 , та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на його 1/2 частку, суд першої інстанції, враховуючи засади рівності часток співвласників та факт придбання даного автомобіля під час перебування сторін спору у шлюбі, беручи до уваги доводи ОСОБА_2 про неможливість сплати компенсації розміру частки відповідача через відсутність грошових коштів, непомірність суми грошової компенсації, вважав за можливе визначити ідеальні частки в спільному майні без проведення його поділу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 67 550 грн сплачених ним на виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заякін Д. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку цього автомобіля та відмови у стягненні компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права особистою приватною власністю на автомобіль - про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині і ухвалення нового судового рішення, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення компенсації вартості частки майна - автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , в частині визнання автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2 та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідних частинах.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні автомобілі є речами неподільними, спільне користування ними неможливе, тому суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і залишив їх у власності відповідача із стягненням на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини спільного сумісного майна - автомобілів, придбаних за час перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі. Застосування апеляційним судом до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 червня 2017 року у справі № 6-2670цс16 є помилковим, оскільки у зазначеній постанові саме позивач бажав залишити собі у власність автомобіль та повинен був сплатити на депозитний рахунок суду грошову компенсацію, проте цього не зробив і у зв`язку з цим суд визнав тільки ідеальні частки кожного співвласника без стягнення грошової компенсації.

Також є неправильним висновок апеляційного суду про те, що автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, придбаний ОСОБА_2 після припинення фактичних шлюбних відносин, а тому є його особистою приватною власністю, оскільки ОСОБА_1 отримала у борг від ОСОБА_3 5 000 доларів США саме для придбання цього автомобіля. Отже зазначений транспортний засіб було набуто сторонами під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні грошові кошти подружжя.

Проте апеляційний суд не врахував, що поділу підлягає все майно подружжя, у тому числі і їх боргові зобов`язання, а не окрема їх частина.

Матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно придбавалося в період шлюбу без використання коштів сімейного бюджету за особисті кошти ОСОБА_2 , а справжньою метою укладення придбання зазначеного майна були не інтереси сім`ї, а інтереси не пов`язані із сімейними.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 2011 року, який було розірвано рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 .

За час перебування у шлюбі сторонами придбано:

- за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2012 року квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , вартість якої згідно із звітом № 100-1413 з незалежної оцінки вартості нерухомого майна від 21 жовтня 2016 року становить 421 111 грн;

- автомобіль марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 , який зареєстровано за відповідачем 27 березня 2015 року вартістю 237 987 грн, а вартість згідно з дослідженням спеціаліста від 25 листопада 2016 року № 140-1602 становить 237 987 грн;

- автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , який придбано відповідачем за договором купівлі-продажу від 30 березня 2016 року та зареєстрований за ним в регіональному сервісному центрі в Миколаївській області МВС України, вартістю згідно з дослідженням спеціаліста від 25 листопада 2016 року. № 140-1602 становить 171 453 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Миколаєва.

22 грудня 2018 року справа № 487/6195/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, щовищезазначене майно набуте сторонами в період шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя й підлягає поділу в порядку статей 70, 71 СК України.

Апеляційний суд помилково вважав, що задоволення такої позовної вимоги передбачає обов`язкове внесення на депозит суду суми компенсації, оскільки з позовом про припинення своєї частки у спільному майні і стягнення компенсації заявила позивач, у зв`язку з чим неправомірно змінив рішення місцевого суду в цій частині та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 .

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин в цій частині та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно змінено судове рішення місцевого суду в означеній частині, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення компенсації вартості частки майна автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 листопада 2016 року розірвано шлюб між сторонами. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що сторони з лютого 2016 року припинили шлюбні відносини та ведення спільного побуту.

30 березня 2016 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 .

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 зазначав про те, що зазначений автомобіль є його особистою власністю, оскільки придбаний за власні грошові кошти.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене апеляційний суд,повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов правильного висновку про те, що автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки придбаний після припинення фактичних шлюбних відносин за його особисті грошові кошти.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно придбавалося в період шлюбу без використання коштів сімейного бюджету, за особисті кошти ОСОБА_2 , а справжньою метою укладення придбання зазначеного майна були не інтереси сім`ї, а інтереси не пов`язані із сімейними, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Викладене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення в означеній частині виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в означеній частині і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду в означеній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог (8 %) у розмірі 615,63 грн (7 695,36 грн * 8 %).

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року, про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та припинення права власності ОСОБА_2 на зазначену частку квартири в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заякіна Дмитра Олександровича задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку автомобіля марки «Volkswagen LT 46», 2001 року випуску, вантажний, фургон-рефрижератор, реєстраційний № НОМЕР_1 , та в частині відмови у стягненні компенсації вартості 1/2 частки зазначено автомобіля, і залишити в силі в цій частині рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2018 року.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2000 року випуску, вантажний, фургон малотонажний, реєстраційний № НОМЕР_2 , залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 615 (шістсот п`ятнадцять) гривень 63 копійки, що становить 8 % від задоволених позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська