Куплена квартира з «прописаними» у ній членами сім’ї колишнього власника – чемодан без ручки! (ВС/КЦС у справі № 279/3572/18 від 22.07.2020)

Фабула судового акту: Дане рішення є яскравим прикладом того, як суди постановляючи рішення не вирішують проблему, яка склалась у сторін, а навпаки поглиблюють її, фактично ставлячи сторони у глухий кут.

Після ознайомлення з цим рішенням думаю, що у кожного виникне питання – а яким чином власнику цієї квартири взагалі захистити своє право на нормальне та безперешкодне користування нею? Відповіді нажаль ніхто на це питання не дасть.

У даній справі особа, яка купила квартиру звернулась до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою шляхом виселення осіб, які у ній проживають та зареєстровані.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що даній квартир зареєстровані особи, які не є членами її сім`ї та не пов`язані з нею будь-яким спільним побутом, які не бажають добровільно звільнити вказане житло.

Рішенням суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов задоволено.

На зазначені рішення відповідачами було подано касаційну скаргу, яку Касаційним цивільним судом задоволено.

Задовольняючи вимоги відповідачів КЦС послався на те, що за нормами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Аналізуйте судовий акт: Для виселення з житла особи, яка порушує правила співжиття визначальну роль відіграє кількість порушень правил співжиття, часовий проміжок не є суттєвим (ВС/КЦС у справі № 679/1657/18 від 22.01.2020)

У разі тривалого проживання особи в квартирі - виселити її майже не можливо (ВС/КЦС № 754/613/18-ц від 15.01.2020)

Виселити колишнє подружжя із особистого житла – реально. Правовий механізм (ВС/КЦС № 702/101/18 від 14.08.2019)

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності (ВС/КЦС, справа № 329/398/18, 23.09.19)

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (Постанова Київського апеляційного суду від 31.07.2019р. по справі № 761/31830/14-ц)

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 279/3572/18

провадження № 61-16526св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року у складі судді Шульги О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та стягнути понесені нею судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2018 року набула право власності на вказану квартиру. У спірному житловому приміщенні зареєстровані відповідачі, які не є членами її сім`ї та не пов`язані з нею будь-яким спільним побутом. Позивачем 22 червня 2018 року на адресу відповідачів направлена вимога про виселення, яка не виконана останніми. Враховуючи, що відповідачі добровільно не бажають звільнити квартиру, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року позов ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди в користуванні належною позивачу на праві приватної власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту, тому є підстави для задоволення її позову.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач має право на захист свого права власності, оскільки набула це право у встановленому законом порядку та воно ніким не оспорене.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що виникнення права членів сім`ї власника будинку (квартири) на користування житлом та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку (квартири) права власності на цей будинок (квартиру), а відтак припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє право членів її сім`ї на користування цим житлом. Отже, права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідними від прав самого власника. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об`єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

За наведених обставин суд першої інстанції, на думку колегії суддів апеляційного суду, обґрунтовано вважав, що підстави набуття позивачем права власності на квартиру є законними, а тому вимоги власника майна про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачів з квартири підлягають задоволенню. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, у якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Разом із касаційною скаргою ОСОБА_3 подано заяву про зупинення виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що:

- відповідачі постійно проживають у спірному житловому приміщенні та несуть усі без виключення витрати по його утриманню, іншого житла не мають;

- матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що з боку відповідачів здійснювалися перешкоди у користуванні спірним житлом;

- судами не враховано норми статей 9 (ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом) 109 116 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) щодо підстав виселення членів сім`ї (колишніх членів сім`ї) власника будинку та неможливості виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Жодного доказу, який давав би право виселяти відповідачів із визначених у частині першій статті 116 ЖК Української РСР підстав, немає;

- згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 станом на дату розгляду справидо Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 11 вересня 2019 року про надання строку для виправлення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи № 279/3572/18 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

У жовтні 2019 року матеріали справи № 279/3572/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судамипопередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Неборачко І. В. 30 травня 2018 року позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вищевказаний договір купівлі-продажу не оспорений, є чинним.

У зазначеній у договорі квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останні зареєстровані в спірному житловому приміщенні з дозволу попереднього власника квартири, як члени його сім`ї.

У направленій рекомендованим листом на адресу відповідачів вимозі, датованій 18 червня 2018 року, позивач вимагала від них звільнення житла в десятиденний строк зі зняттям з реєстрації.

Нормативно-правове обґрунтування

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави виселення членів сім`ї (колишніх членів сім`ї) власника будинку передбачені статтею 156, частиною першою статті 116 ЖК Української РСР.

Таке виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського вплив виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 разом із своїм сином ОСОБА_3 набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння майном як члени сім`ї ОСОБА_4 - колишнього власника спірної квартири. У подальшому право власності на житло набула позивач.

Виселення відповідачів у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло та можливої недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу квартири, внаслідок яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченками, враховуючи наступні обставини у справі, що розглядається.

Сторонами не заперечується, що відповідачі є колишньою дружиною ( ОСОБА_2 ) та сином ( ОСОБА_3 ) попереднього власника спірної квартири ОСОБА_4 , який отримав її у власність на підставі договору дарування від 09 січня 1997 року (пункт 2 договору купівлі-продажу спірної квартири) під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 (свідоцтво про укладення шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 : а. с. 39, свідоцтво про розірвання шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 : а. с. 40).

Згідно з відміткою у паспорті ОСОБА_2 від 04 червня 1997 року її зареєстроване місце проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 33).

Згідно з відміткою у паспорті ОСОБА_3 від 13 березня 2014 року його зареєстроване місце проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 34). При цьому згідно з посвідченням від 02 липня 2016 року серії НОМЕР_1 с ОСОБА_3 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1, потерпілий) (а. с. 35, 128), в індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 21 червня 2016 року № 617 Обласної МСЕК № 1 Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи щодо ОСОБА_3 вказана третя група інвалідності (а. с. 38).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційних довідок: 140920767 та 140921047 від 10 жовтня 2018 року: а. с. 41, 42) відсутні відомості щодо належних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до тексту мотивувальної частини оскаржуваного рішення у суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає по сусідству з відповідачами. Їй відомо, що в 1996 чи 1997 році квартира, в якій останні мешкають, була виставлена на продаж попередніми власниками, які збирались виїхати за кордон. Придбати дану квартиру пропонувалось її сім`ї, а також іншим сусідам. Відповідач ОСОБА_2 постійно проживає у квартирі, і факти того, що вона чинить комусь будь-які перешкоди в користуванні чи доступі до квартири їй не відомі. З ОСОБА_1 вона не знайома.

Згідно з текстом мотивувальної частини оскаржуваного рішення у суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що тривалий час проживає по сусідству з відповідачами. Знає, що попередній власник квартири, яку звали ОСОБА_8 , в 1997 році пропонувала сусідам в будинку придбати у неї квартиру. Ця квартира була придбана сім`єю ОСОБА_3 . Постійно в цій квартирі проживають ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 , приїздить дочка. Зі слів відповідача ОСОБА_2 їй відомо, що її колишній чоловік ОСОБА_4 продав квартиру своїй родичці.

Водночас у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу спірної квартири від 30 травня 2018 року (пункти 6, 8) продавець ( ОСОБА_4 ) в тому числі засвідчив, що відчужувана за цим договором квартира, є його особистою приватною власністю, так як набута ним за договором дарування; що не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначення зазначеної в цьому договорі квартири немає, від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення; квартира під забороною (арештом), у спорі та під заставою, у тому числі податковій заставі не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає; щодо неї не ведуться судові спори, нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не надана в іпотеку, не передана в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження, не заставлена, в спорі не перебуває, боргами за житлово-комунальні послуги не обтяжена, квартира не надана в користування наймачам (орендарям); прав (у тому числі користування) щодо відчужуваної квартири у третіх осіб, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати за законом або договором немає. Продавець свідчить, що при відчуженні квартири, продавець врахував інтереси інших членів родини, котрі відповідно до закону мають право користуватись вказаною у цьому договорі квартирою та гарантує, що внаслідок цього договору не будуть порушені права та законні інтереси малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних та непрацездатних осіб, а також осіб похилого віку.

На момент укладення договору купівлі-продажу згідно з пунктами 1.8, 1.9 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, обов`язковою умовою для укладення такого договору було надання нотаріусу відповідної заяви відчужувача з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною, а у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен був витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

У договорі купівлі-продажу спірної квартири (пункт 8) зазначено, що згідно з даними довідки, виданої ТОВ «КВЖРЕП № 2» від 24 травня 2018 року № 193, у зазначеній квартирі зареєстрованих малолітніх та неповнолітніх дітей, непрацездатних, недієздатних та обмежено дієздатних осіб немає, тобто, при здійсненні правочину для дотримання прав цієї категорії осіб склад сім`ї відчужувача спірної квартири перевірявся на підставі відомостей житлово-експлуатаційного підприємства.

Отже, зазначення у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 30 травня 2018 року щодо відсутності прав на неї у третіх осіб і те, що вона не надана в користування наймачам (орендарям), не відповідало дійсності.

При цьому згідно з наданими поясненнями відповідача ОСОБА_2 , про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, спірна квартира продана її колишнім чоловіком його хрещеній матері (позивачу).

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зокрема посилалась на справу № 279/1644/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Коростенське РС ЦДМС України в Житомирській області, про усунення перешкод в користуванні жили приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, у якій згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 червня 2017 року, яким у задоволенні позову відмовлено, залишено без змін. У цій справі судами установлено, що відповідачі вселені та зареєстровані в спірній квартирі АДРЕСА_1 , за згодою позивача як члени його сім`ї, іншого житла не мають, будь-яких перешкод в користуванні квартирою позивачеві не створюють.

Отже, позову нового власника спірної квартири (покупця ОСОБА_1 ), у якій проживають відповідачі, про виселення останніх передував позов колишнього власника спірної квартири (продавця ОСОБА_4 ) з аналогічних підстав.

Обставини справи свідчать, що ОСОБА_4 був достовірно обізнаний про право відповідачів на користування цією квартирою та про обтяження спірної квартири у вигляді проживання у ній відповідачів, при цьому до продажу квартири позивачу у 2018 році безрезультатно намагався виселити відповідачів у судовому порядку в 2017 році.

Відчуження спірної квартири попереднім власником ОСОБА_4 , членами сім`ї якого були відповідачі, поставило під загрозу соціальний статус останніх, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом, яким згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_2 користувалась з 1997 року, а відповідач ОСОБА_3 - з 2014 року.

Крім того, виселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, який є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має третю групу інвалідності, може призвести до виникнення негативних для нього наслідків, пов`язаних із відсутністю в особи житла, а з урахуванням його стану здоров`я та доходів (в індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 21 червня 2016 року № 617 Обласної МСЕК № 1 Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи зазначено, що він студент І курсу ЖВПУ-інтернату та не працює).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає, що права членів сім`ї колишнього власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, ай таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів.

Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 , які виходили з того, що позивачем набуто право власності на спірну квартиру на законних підставах, тому її вимоги як власника майна про усунення перешкод з боку відповідачів у користуванні житловим приміщенням підлягають захисту, є передчасними, оскільки ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не дослідили, чи були, ураховуючи фактичні обставини у справі, недобросовісними дії сторін за договором купівлі-продажу від 30 травня 2018 року щодо передачі ОСОБА_4 права власності на квартиру ОСОБА_1 , стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та спрямованими на позбавлення їх права користування житлом.

Судами попередніх інстанцій не досліджено, чи мала набувач за певної обачності реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування колишньою дружиною та сином колишнього власника квартири, чи могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, у тому числі з урахуванням можливого родинного зв`язку між сторонами договору купівлі-продажу спірної квартири.

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам слід також оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном та врахувати правовий висновок, викладений у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), відповідно до якого, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Крім того, під час нового розгляду справи, судам потрібно врахувати, що Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 18 березня 2020 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 447/455/17, у якій вирішується спір у подібних правовідносинах, з мотивів існування виключної правової проблеми.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді