Явно несправедливе покарання означає істотну диспропорцію та неадекватність призначеного покарання (ВС/ККС у справі № 716/1224/19 від 13.08.2020)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Явно несправедливе покарання означає істотну диспропорцію та неадекватність призначеного покарання (ВС/ККС у справі № 716/1224/19 від 13.08.2020) - 0_75937800_1598187290_5f42671ab96b0.png

Фабула судового акту: Санкції будь-якої статті Кримінального кодексу України визначають певну альтернативу розмірах та видах покарань за вчинені кримінальні правопорушення надаючи судам право самостійно визначати, які ж саме репресивні заходи слід вжити до винної особи із врахуванням положень статті 65 КК України, а саме із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Однак, слід зазначити, що згідно норм ч. 2 ст. 409, ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень у кримінальних справах є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У рішенні, що пропонується до уваги Касаційним кримінальним судом надано свій висновок про те, що ж таке явно несправедливе покарання та «з чим його їдять».

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок змінено та засудженого звільнено від відбування призначеного покарання із випробуванням та іспитовим строком.

Прокурор вважаючи вказане покарання занадто м’яким, а тому є явно несправедливим.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення не погодився та ухвалу апеляційного суду залишив без зміни.

Мотивуючи таке рішення ККС послався на те, що за положеннями статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Кримінальний кодекс, а саме ст. 65 КК України, наділяє суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

У даній справі суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та наявність обставини, що обтяжує покарання, разом із тим, судом належним чином були враховані дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, його сімейний стан.

Крім того, враховано апеляційним судом, що обвинувачений, після скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди, а саме під час розгляду справи судом першої інстанції втратив батька, який помер від серцевого нападу, те, що потерпілий наполягав на необхідності звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, будь-яких претензій морального характеру до нього не має та останній сплатив йому 100 000 гривень.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 149/1596/16-к від 10.06.2020)

ВС/ККС: При звільненні особи від відповідальності за зміною обстановки суду встановити не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення злочину, а й те, в чому полягає її зміна на час розгляду справи (ВС/ККС у справі № 161/1390/19 від 23.01.2020)

Суд: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

ВС/ККС: визнав занадто м’яким вирок, не пов'язаний з позбавленням волі, особі, яка вчинила насильство щодо працівника правоохоронного органу (ВС/ККС, справа № 349/1481/18, 30.01.20)

Постанова

Іменем України

13 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 716/1224/19

Провадження № 51-1962 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,

при секретарі Ігнатенку Ю.В.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019260000000243 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Києві, проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 300 000 (триста тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Скасовано арешт, накладений на автомобіль «RenaultLaguna», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4, проживаючому в Республіці Польща - відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, і автомобіль повернуто останньому.

Вирішені питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді грошової застави в сумі 140 000 (сто сорок тисяч) гривень.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року цей вирок змінено. ОСОБА_1 призначено покарання зач. 2 ст. 286 КК України 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Запобіжний захід у вигляді застави скасовано, грошові кошти в сумі 140 000 (сто сорок тисяч) гривень повернуто застоводавцю Спіжавці Т.Г .

У решті вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 3 годині 40 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи транспортним засобом «RenaultLaguna», реєстраційний номер Республіки Польща - НОМЕР_1 , рухався поза межами населених пунктів по автодорозі «Т26-02» сполученням «Чернівці-Заставна», зі сторони м. Чернівці в напрямку м. Заставна, в темну пору доби, із включеним ближнім світлом фар, зі швидкістю більше 93 км/год. Проїжджаючи на 13 км + 250 м зазначеної автодороги, в порушення вимог дорожнього знаку 3.29 розділу 33 та п. п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 10.1, 12.2, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у виборі безпечної швидкості руху, безпідставно змінив напрямок руху праворуч на узбіччя, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобілем, перетнув дві смуги руху, виїхав за межі проїжджої частини дороги ліворуч, де допустив перекидання транспортного засобу в кювет. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Як вбачається зі змісту касаційної скарги прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом при призначенні покарання ОСОБА_1 безпідставно застосовано положення ст. 75 КК України, призначено надто м`яке покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм розміром і видом є явно несправедливим та таким, що призначене із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що позиція потерпілого стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії, не є обов`язковою для суду, а враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України. Також зазначає, що обставини, які пом`якшують покарання, і дані, що характеризують особу ОСОБА_1 , мають слугувати підставою для призначення основного покарання нижче ніж максимально передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Позиції учасників судового провадження

У надісланих запереченнях на касаційну скаргу захисник Спіжавка Т.Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 , просить суд залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, оскільки його підзахисний щиро розкаявся, усвідомив причетність до смерті свого друга, що є дуже болісним та нестерпним для нього, також під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 втратив батька, який помер від серцевого нападу, і він відчуває свою провину і його у смерті.

Представник потерпілого Вакарчук В.І. в інтересах потерпілого ОСОБА_2 надіслав заперечення, в яких просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Призначене апеляційним судом покарання вважає справедливим, оскільки ОСОБА_1 дійсно щиро вибачився перед потерпілим та його родиною. Як до, так і після призначеного покарання він неодноразово навідувався до потерпілого та всіляко намагався допомогти. Твердження прокурора щодо необхідності призначення суворішого покарання вважає не обґрунтованим. Наголошує, що засуджений та син потерпілого були в тісних дружніх стосунках, працювали разом на одному підприємстві, та сама втрата товариша в такому молодому віці є трагедією для усіх.

Прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, призначене додаткове покарання, прокурором у касаційному порядку не оспорюються.

Доводи прокурора про призначення апеляційним судом ОСОБА_1 м`якого покарання, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки останньому призначено покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, і яке за своїм видом є найсуворішим.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 75 КК України, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Змінюючи вирок та звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та наявність обставини, що обтяжує покарання, разом із тим, судом належним чином були враховані дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, його сімейний стан.

Крім того, враховано апеляційним судом, що обвинувачений, після скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди, а саме під час розгляду справи судом першої інстанції втратив батька, який помер від серцевого нападу, те, що потерпілий ОСОБА_2 наполягав на необхідності звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, будь-яких претензій морального характеру до нього не має, останній сплатив йому 100 000 гривень.

Взято апеляційним судом до уваги і те, що ОСОБА_3 та обвинувачений у житті були друзями, і його причетність до втрати товариша у молодому віці є болісним для нього.

Також, згідно досудової доповіді органу пробації, ОСОБА_1 характеризується з позитивної сторони, виправлення його без позбавлення волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Врахувавши всі обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд, погодився із видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

При звільненні ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких умов буде досягнута мета покарання.

Суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при призначенні покарання засудженому, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, його ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України, не містить підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3211
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1