Надання адвокатом неефективної правової допомоги є підставою для визнання доказів недопустимими (ВС/ККС у справі № 199/5500/15-к від 11.02.2021)

Фабула судового акту: Право на захист від обвинувачення є одним з основних прав обвинуваченого. Вказане право гарантоване як Конституцією України (ст. 59) так і Європейською конвенцією (ст. 6).

При цьому Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що право на захист повинно реалізовуватись реально, а самий захист від кримінального переслідування не може бути ефемерним.

Отже, адвокат реалізуючи свої повноваження захисника у кримінальному процесі повинен займати активну позицію, не допускати пасивності, вчасно та ефективно реагувати на порушення прав свого підзахисного з боку держави.

Практична реалізація вказаного принципу знайшла своє відображення у постанові Касаційного кримінального суду, яке пропонується до уваги.

У даній справі особу було засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. Апеляційний суд переглянувши вирок місцевого суду будь-яких порушень нор матеріального та процесуального права не виявив.

Засудженим на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку серелд іншого було вмотивовано тим, що під час розгляду справи його право на захист було порушено і таке констатовано навіть матеріалами перевірки, проведеної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, за результатами якої його захисника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Надаючи оцінку вказаним доводам ККС у свої постанові вказав наступне.

У матеріалах справи міститься копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, яким до адвоката, який здійснював захист засудженого, застосовано дисциплінарне стягнення за те, що при наданні правової допомоги вона діяла пасивно, не провела конфіденційного побачення з клієнтом, не заявляла жодних клопотань під час проведення першочергових слідчих дій в інтересах свого підзахисного, не оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду про обрання підзахисному міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином на початковому етапі досудового розслідування до вступу в кримінальне провадження іншого захисника засуджений хоча і користувався правовою допомогою адвоката, однак така допомога носила символічний характер і не була кваліфікованою, ефективною правничою допомогою, тобто мало місце порушення права засудженого на захист.

У зв’язку із цим суд виключив докази, здобуті за участю захисника попереждього, та похідні від них докази (протокол слідчого експерименту з СD-диском фіксування, показання понятих і в цій частині слідчого, висновок додаткової судово-медичної експертизи), визнавши їх недопустимими, отриманими з порушенням права на захист. Ураховуючи встановлене, суд першої інстанції за відсутності допустимих доказів виправдав за пред`явленим обвинуваченням за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Суд: Проведення "скороченого" судового розгляду не є перешкодою для ухвалення виправдувального вироку (Миронівський районний суд Київської області у справі №371/335/20, 09.03.2021).

ВС/ККС: скасував вирок з огляду на те, що адвокат не вчинив жодної дії як захисник підсудного, котрий безуспішно намагався самостійно себе захищати(ВС/ККС,справа № 360/2303/17,20.02.20)

Розмова з працівником поліції, в якій обговорено деталі вчиненого злочину, у будь-якому випадку має бути оформлена ПРОТОКОЛОМ про допит. Інший порядок –НЕЗАКОННИЙ (ВС/ККС № 666/5448/15-к від 05.03.2020)

Пояснення, отримані стороною захисту в порядку ч. 8 ст. 95 КПК України мають не є джерелом доказів, однак мають оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі (ВС/ККС № 750/2282/15-к від 15.05.2018)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 199/5500/15-к

провадження № 51-4191км20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Голубицький С.С.,

Яновська О.Г.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Єременко М.В.,

засуджений ОСОБА_1 ,

захисник Павленко О.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015040630000611, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінальногопровадження за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що вирок ґрунтується виключно на припущеннях, неналежних та недопустимих доказах, неоднозначних висновках експертиз, які не містять будь-яких об`єктивних доказів його причетності до злочину.

Зазначає, що згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання під час цієї слідчої дії спеціалістом здійснювалася відеофіксація за допомогою камери «Кенон», проте протокол спеціалістом не підписаний, а відеозапис до протоколу не доданий, що, на його думку, свідчить про порушення вимог ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім того, під час впізнання він був фактично затриманий працівниками міліції, доставлений до райвідділу в кайданках, проте йому як затриманій особі не роз`яснювались його права, зокрема право на захист.

Вважає показання потерпілої ОСОБА_2 - матері загиблої - та свідка ОСОБА_3 , висновки судово-медичних експертиз (щодо часу настання смерті потерпілої) суперечливими доказами.

Указує, що відповідно до протоколу огляду місця події на місці вчинення злочину виявлено чисельні відбитки рук та взуття, належність яких не встановлено, не визначено знаряддя злочину та механізму ампутації передпліч потерпілої. Водночас в результаті проведених досліджень його одягу, взуття, піднігтьового вмісту, вилучених фактично безпосередньо після вчинення злочину, будь-яких слідів крові не виявлено. Згідно з висновком трасологічної експертизи неможливо категорично стверджувати, що виявлений в ході огляду місця події слід взуття залишено саме його чоботами, проте у вироку суду стверджувально зазначено про таку відповідність. Висновок судово-імунологічної експертизи залишків біологічного матеріалу на гумовій рукавичці є неоднозначним, а молекулярну експертизу не проведено.

Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою трафіки телефонних розмов та наявність даних про телефонний дзвінок потерпілої на інший номер в той час, коли він був уже в іншій частині міста.

Стверджує, що внаслідок застосування фізичного та психічного насильства він був вимушений на камеру зачитати текст, в якому було детально описано обставини вбивства потерпілої. Цей запис було неодноразово продемонстровано на телебаченні, внаслідок чого ще до завершення досудового розслідування та ухвалення вироку сформовано суспільну думку про те, що саме він вчинив цей злочин, та фактично визнано винним у його вчиненні. Він неодноразово повідомляв, що до нього застосовувалося фізичне та психічне насильство, проте перевірку цього факту органами прокуратури проведено формально, при цьому рішення прийнято тільки щодо застосування фізичного насильства, тоді як факти застосування психологічного тиску залишились без належного реагування.

Указує на те, що порушення його права на захист констатовано навіть матеріалами перевірки, проведеної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, за результатами якої захисника ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Вважає, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення щодо мотиву вчинення злочину, оскільки, виключивши інкримінований йому на досудовому слідстві корисливий мотив як недоведений, на свій розсуд встановив, що мотивом вчинення злочину були неприязні відносини, не обґрунтувавши, на ґрунті яких обставин у нього могли виникнути неприязні відносини з потерпілою, яку він бачив вперше і з якої не мав будь-яких конфліктів.

Указує, що виключення судом кваліфікації його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України мало б вплинути на призначення покарання.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням статей 404 419 КПК України не звернув увагу на подані ним доповнення до апеляційної скарги, не виклав їх змісту в ухвалі, не розглянув мотивованих клопотань щодо повторного дослідження доказів, не навів в ухвалі ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційних скарг сторони захисту. Крім того, апеляційним судом його було позбавлено можливості в повному об`ємі висловити свої доводи.

Зміст судових рішень, у тому числі оскаржуваних, та встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпровської області від 17 травня 2016 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Лещенко Т.О. задоволено частково, вирок суду першої інстанції змінено та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 в інтересах її та малолітньої ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 тазахисників Лещенко Т.О. і Павленко О.Г. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_6 , вчиненому з особливою жорстокістю за обставин, викладених у вироку.

Так, ОСОБА_1 31 березня 2015 рокуз метою пошуку осіб жіночої статі, які надають послуги інтимного характеру, зателефонував на раніше відшуканий ним в мережі «Інтернет» номер мобільного телефону, який належить потерпілій ОСОБА_6 , та, попередньо домовившись про зустріч, близько 10:35 цього ж дня прибув за місцем проживання останньої на АДРЕСА_2 , де передав ОСОБА_6 300 грн як обумовлену плату за надання останньою послуг інтимного характеру, після чого за обопільною згодою вступив зі ОСОБА_6 в статеві відносини. Після завершення статевого акту близько 11:00 за невстановлених судом обставин між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 завдав потерпілій численних ударів ногами в ділянки голови, шиї, живота, верхніх та нижніх кінцівок, заподіявши легкі тілесні ушкодження.

Через деякий час, побачивши, що ОСОБА_6 підвелась з підлоги та намагається вибігти з будинку, ОСОБА_1 наздогнав її в приміщенні кухні. У цей момент у нього раптово виник умисел на вбивство ОСОБА_6 , для реалізації якого він взяв зі столу кухонний ніж, схопив потерпілу та потягнув у ванну кімнату. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що завдає потерпілій особливих фізичних страждань, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_6 ножем не менше 21 удару в ділянку задньої поверхні тулуба, попереку, плеча, передпліччя, шиї, черева, а також заподіяв різані рани по передній поверхні шиї потерпілої ОСОБА_6 , від чого остання впала на підлогу.

Завершуючи свій злочинний умисел на протиправне заподіяння смерті потерпілій, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що завдає їй особливих фізичних страждань, перерізав тим же ножем шкіру на зап`ястях правої та лівої руки потерпілої, після чого надавив своєю ногою на місце перерізу, переламав кістки рук, відділив їх від верхніх кінцівок, після чого поклав їх поряд із тілом потерпілої ОСОБА_6 .

У результаті злочинних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_6 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: 6 колото-різаних ран на задній поверхні тулуба праворуч з розсіченням міжреберних м`язів відповідно, з кров`ю у правій плевральній порожнині; колото-різаної рани на черевній стінці праворуч, колото-різаної рани на черевній стінці ліворуч, 2 колото-різаних ран у лівій поперековій ділянці, 2 колото-різаних ран (наскрізне поранення) на задній поверхні лівого плеча, 2 різаних ран на зовнішній поверхні правого передпліччя у нижній третині; різаної ран на передній поверхні шиї, розсічення хрящів гортані, судин різного калібру, клітковини хребта відповідно до неї; 2 колото-різаних ран (наскрізне поранення) на черевній стінці праворуч, 2 колото-різаних ран на шиї праворуч та ліворуч, 2 різаних ран на передній поверхні шиї праворуч, відділення кистей, крововиливів відповідно ранам. За висновком судово-медичної експертизи всі наявні у ОСОБА_6 тілесні ушкодження, в тому числі відділення кистей рук, є прижиттєвими.

Від заподіяних ОСОБА_1 потерпілій численних колото-різаних та різаних поранень різних анатомічних ділянок тіла з розвитком гострої крововтрати та розладів кровообігу в життєво важливих органах не більше ніж через декілька хвилин ОСОБА_6 померла на тому ж місці. Після настання смерті потерпілої ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник.

Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги

Засуджений і захисник у засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та просить дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.

Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.

Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання.

Щодо застосування недозволених методів слідства

Твердження сторони захисту про застосування щодо обвинуваченого фізичного та психологічного тиску, внаслідок чого на початковій стадії слідства він був вимушений оговорити себе, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Так, за фактом застосування до ОСОБА_1 недозволених методів слідства було порушено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42015040000000915, яке закрито постановою слідчого прокуратури від 17 лютого 2016 року. Оцінюючи з точки зору ефективності проведеного розслідування зазначену постанову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки слідчого прокуратури щодо безпідставності відповідних тверджень ОСОБА_1 узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи від 15 квітня 2015 року № 1713е, за яким будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 в ділянках голови, обличчя, тулубу та кінцівок при огляді не виявлено. За медичною допомогою до працівників медичної частиниДніпропетровського слідчого ізолятору від прибуття 03 квітня 2015 року та станом на 18 червня 2015 року ОСОБА_1 не звертався. Під час обрання запобіжного заходу в суді визнав себе винуватим у вбивстві. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належних та допустимих доказів вчинення з боку правоохоронних органів щодо ОСОБА_1 як фізичного, так і психологічного тиску, катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження не надано.

Доводи в касаційній скарзі засудженого щодо незаконної демонстрації по телебаченню України до його засудження відео з його визнавальними показаннями Суд до уваги не бере, оскільки таке відео не використовувалось судом як доказ при ухваленні вироку.

Щодо порушення права на захист у зв`язку з неналежною правовою допомогою, наданою адвокатом ОСОБА_4 .

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив це питання та відреагував на відповідні доводи сторони захисту.

Так, суду першої інстанції було надано копію рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, яким до адвоката ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення за те, що при наданні правової допомоги ОСОБА_1 (01-02 квітня 2015 року) вона діяла пасивно, не провела конфіденційного побачення з клієнтом, не заявляла жодних клопотань під час проведення першочергових слідчих дій в інтересах свого підзахисного, не оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду про обрання підзахисному міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд погодився, що ОСОБА_1 на початковому етапі досудового розслідування до вступу в кримінальне провадження захисника Лещенко Т.О. хоча і користувався правовою допомогою захисника, однак така допомога носила символічний характер і не була кваліфікованою, ефективною правничою допомогою, тобто мало місце порушення права ОСОБА_1 на захист.

Тому суд виключив докази, здобуті за участю захисника Новік Л.Є., та похідні від них докази (протокол слідчого експерименту з СD-диском фіксування, показання понятих і в цій частині слідчого, висновок додаткової судово-медичної експертизи), визнавши їх недопустимими, отриманими з порушенням права на захист. Ураховуючи встановлене, суд першої інстанції за відсутності допустимих доказів виправдав ОСОБА_1 за пред`явленим обвинуваченням за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Щодо наявних у провадженні доказів

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань обвинуваченого ОСОБА_1 , котрий у судовому засіданні не заперечував факту перебування у будинку потерпілої та спілкування з нею у день її смерті, а також показань потерпілої ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_7 тасудово-медичних експертів; даних, які містяться у протоколах огляду місця події, огляду трупа, пред`явлення ОСОБА_2 особи для впізнання від 01 квітня 2015 року, огляду належного потерпілій мобільного телефону; відомостей, наданих в межах тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» про зв`язок абонентів з мобільними номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (у тому числі щодо отримання телекомунікаційних послуг, їх тривалості, маршрутів передавання); акта судово-медичного дослідження від 30 квітня 2015 року № 784, висновків судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 від 30 квітня 2015 року № 784/161-Е, повторних комісійних судово-медичних експертиз від 09 червня 2017 року № 113 та від 14 лютого 2019 року № 332/18, судово-імунологічних експертиз від 23 квітня 2015 року № 502 і № 503, судової експертизи холодної зброї від 18 червня 2015 року № 32/03-241, судово-цитологічної експертизи від 10 травня 2015 року № 374; додаткової судової трасологічної експертизи від 18 червня 2015 року № 32/02-240,а також інших досліджених доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Проаналізувавши вказані докази в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх достатніми і допустимими.

Так, суд першої інстанції, з`ясувавши позицію ОСОБА_1 щодо пред`явленого обвинувачення та перевіривши висунуту останнім на свій захист версію про непричетність до вчиненого злочину, вмотивовано спростував її у вироку.

Щодо висновків судово-медичних експертиз про час настання смерті

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпровської області від 17 травня 2016 року, однією з підстав скасування попереднього обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 була розбіжність в частині визначення часу смерті потерпілої між встановленими судом першої інстанції на підставі аналізу сукупності наявних у провадженні доказів фактичними обставинами кримінального провадження та висновком експерта за фактом смерті потерпілої від 30 квітня 2015 року № 784, на який суд також послався у вироку, як на доказ винуватості. Зазначені суперечності потребували додаткового дослідження та вжиття заходів для їх усунення, у тому числі шляхом призначення ще однієї відповідної експертизи.

З матеріалів провадження вбачається, що під час нового судового розгляду в провадженні проведено комісійну судово-медичну експертизу від 09 червня 2017 року № 113 та повторну комісійну судово-медичну експертизу від 14 лютого 2019 року№ 332/18. Проте безсумнівно встановити точний час смерті потерпілої комісіям експертів виявилось неможливим з огляду на гостру крововтрату, за якої термін формування та прояву трупних явищ є більш повільним. При цьому за висновками комісій експертів смерть потерпілої ОСОБА_6 настала через невеликий проміжок часу (не більше ніж через декілька хвилин) після заподіяння їй пошкоджень у вигляді великих різаних ран шиї з пошкодженням судин та не менше ніж за 8-10 годин до моменту огляду трупа, що не виключає можливості настання смерті і об 11-ій години 31 березня 2015 року. Ці висновки підтвердила під час допиту в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_8 .

Суд першої інстанції встановив, що висновки обох повторних комісійних судово-медичних експертиз повністю узгоджуються між собою. Вказані висновки детально та належним чином мотивовані, складені з дотриманням вимог статей 101 102 КПК України, комісіями кваліфікованих лікарів - судово-медичних експертів, які попереджалися про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України. Усуваючи розбіжності, суд надав перевагу висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи від 09 червня 2017 року № 113 та висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи від 14 лютого 2019 року № 332/18 і відхилив у цій частині висновок судово-медичної експертизи від 30 квітня 2015 року № 784.

Заперечення сторони захисту щодо вказаних висновків суд першої інстанції визнав їх власною довільною оцінкою, яка не містить ґрунтовних зауважень, за яких висновки можна було б поставити під сумнів, і за таких обставин відхилив ці заперечення.

Доводи в касаційній скарзі про те, що висновками експертиз не визначено знаряддя злочину та механізму ампутації передпліч потерпілої, не відповідають матеріалам провадження.

Щодо протоколу пред`явлення особи для впізнання потерпілій ОСОБА_2 , показань обвинуваченого, потерпілої та свідка

З вироку вбачається, що суд першої інстанції визнав цей доказом допустимим, хоч впізнання і було проведено за участю адвоката Новік Л.Є., оскільки участь захисника у проведенні вказаної слідчої дії не була обов`язковою.

Так, ОСОБА_1 не був особою, яку застали під час вчинення злочину, не було сукупності очевидних ознак на його тілі, одязі чи на місці події, які б вказували на те, що саме він щойно вчинив вбивство ОСОБА_6 . Підстави для затримання ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України, тобто набуття ним статусу підозрюваного, і обов`язкової участі з цього моменту захисника виникли саме після впізнання його ОСОБА_2 .

Також з матеріалів провадження вбачається, що після впізнання ОСОБА_2 ОСОБА_1 його було затримано та роз`яснено його права, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Крім того, хоча у вступній частині протоколу зазначено, що під час цієї слідчої дії спеціалістом ОСОБА_9 здійснювалася відеофіксація за допомогою камери «Кенон», при цьому протокол спеціалістом не підписаний, а відеозапис до протоколу не доданий, проте з досліджених судом першої інстанції доказів не вбачається, щоб хтось з учасників пред`явлення особи для впізнання заявляв клопотання про фіксацію. Таким чином, суд першої інстанції встановив, що відеофіксація пред`явлення особи для впізнання була не обов`язковою і не проводилась. Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначає, що така фіксація проводилась.

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила сам факт та результати вказаної слідчої дії і однозначно ствердила, що саме ОСОБА_1 є тією особою, котра виходила з їхнього двору в день вбивства її доньки.

З вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував як доказ показання самого обвинуваченого про те, що 31 березня 2015 року близько 10:00-10:30 він приїхав до будинку потерпілої та вона була ще жива, а пішов об 11:00-11:30. Він не міг знайти її будинок та дзвонив, щоб вона його зустріла, а на зворотному шляху близько 5 хвилин йшов до шосе і при цьому дзвонив матері.

Суд першої інстанції також урахував показання потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 , які бачили, що ОСОБА_1 виходив від потерпілої, та описали його одяг, який у подальшому був вилучений в обвинуваченого. Незначну відмінність у показаннях зазначених осіб щодо часу, коли вони бачили ОСОБА_1 (в тому числі й вказаного потерпілою під час пред`явлення останнього для впізнання), суд першої інстанції визнав особливостями сприйняття та запам`ятовування інформації, враховуючи, що час вказаними особами зазначався як приблизний і ця обставина висновків суду не спростовує.

Причин для обмови ОСОБА_1 свідками суд першої інстанції не встановив, а отже і не мав підстав не довіряти їхнім показанням.

Доводи в касаційній скарзі про те, що показання потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 у суді дещо відрізняються від показань, які вони давали під час розслідування, Суд до уваги не бере, оскільки згідно з принципом безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) суд може визнати доказами і надати відповідну оцінку тільки тим доказам, які дослідив безпосередньо.

Щодо телефонних дзвінків

Суд першої інстанції дійшов висновку, що показання свідків та дані щодо телефонних з`єднань доводять, що в проміжок часу не раніше 10:22 та не пізніше 11:35 ОСОБА_10 перебував у житловому будинку ОСОБА_6 , що не заперечував і сам обвинувачений. Водночас встановлений під час слідчого експерименту 15 травня 2018 року проміжок часу слідування ОСОБА_1 (10 хвилин 28 секунд) від будинку ОСОБА_6 до місця здійснення ним об 11:35 дзвінка не підтверджує алібі обвинуваченого, оскільки висновками експертиз не виключається можливості настання смерті ОСОБА_6 об 11-ій годині.

Доводи захисту про неточності в даних про зв`язок абонентських номерів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки з`єднання цих номерів повністю узгоджуються між собою. Щодо даних з протоколу огляду телефону потерпілої про дзвінок з її телефону на інший номер НОМЕР_3 в той час, коли ОСОБА_1 був уже в іншій частині міста, суд у вироку вказав, що цим протоколом огляду телефонуне визначено, чи здійснювалось з`єднання з цим абонентом, а відповідно до наданих суду даних телекомунікаційних мереж з`єднання з вказаним абонентським номером взагалі не здійснювалось.

Щодо ненадання належної правової оцінки іншим доказам

Суд першої інстанції дослідив, у тому числі, надані стороною обвинувачення докази (висновки дактилоскопічних, судово-імунологічних, цитологічних та трасологічних експертиз), які ані підтверджують, ані спростовують обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та обґрунтовано відхилив твердження захисту про те, що такі докази мають бути визнані доказами невинуватості обвинуваченого.

Доводи сторони захисту про те, що на місці вчинення злочину було виявлено багато крові, тоді як в піднігтьовому вмісті обох рук та ніг ОСОБА_1 , в змивах з його ніг, на кросівках, на сумці, на ремені, на парі черевик-«берців», на двох штанах, на двох кофтах, вилучених в ОСОБА_1 , жодних слідів крові виявлено не було, суд першої інстанції вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки обвинувачений мав достатньо часу знищити сліди крові, у тому числі безпосередньо на місці вчинення злочину. Крім того, суд звернув увагу на те, що в будинку потерпілої не було виявлено й відбитків пальців ОСОБА_1 , тоді як обвинувачений не заперечував, що він там перебував.

Водночас суд першої інстанції з процесуальних підстав визнав недопустимим доказом висновок судово-імунологічної експертизи від 23 квітня 2015 року № 505, за результатами якої на шкарпетці («носку») на ліву ногу (об`єкт № 4) виявлено кров людини, яка може належать потерпілій ОСОБА_6 .

Відповідно до протоколу огляду місця події на місці вчинення злочину виявлено відбитки рук та взуття, належність яких не встановлено. Суд у вироку вказав, що відсутні підстави для висновку про те, що ці сліди були залишені саме в день вбивства ОСОБА_6 , а через спосіб життя, який вела ОСОБА_6 , ці сліди могли бути залишені будь-якою особою.

При цьому суд у вироку вказав на те, що сторона захисту такі докази оцінює і тлумачить на свій лад, вибірково і відособлено від інших доказів, спотворюючи їх зміст та ігноруючи всю їх сукупність і системність.

Щодо мотиву злочину

Доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, виключивши інкримінований йому корисливий мотив як недоведений та визнавши мотивом вчинення злочину неприязні відносини, є безпідставними, оскільки суд встановив вчинення злочину на ґрунті конфлікту між ОСОБА_1 і потерпілою ОСОБА_6 , після якого він завдав їй ударів та вирішив вбити, за тих самих обставин, що інкриміновано органом досудового розслідування.

Твердження у скарзі засудженого про те, що в нього не могло бути неприязних стосунків з потерпілою, яку він бачив вперше, є необґрунтованими, оскільки такі відносини, як і конфлікт, можуть виникнути раптово.

Щодо покарання

Доводи у скарзі про те, що у зв`язку з виключенням судом кваліфікації його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України призначене йому покарання мало б бути менш суворим ніж покарання, призначене за попереднім вироком, є необґрунтованими, оскільки вказівок апеляційного суду при скасуванні попереднього вироку не порушено. З огляду на характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, конкретні обставини вчинення злочину, непоправні наслідки у вигляді смерті потерпілої, відсутність критичної оцінки ОСОБА_1 вчиненого ним діяння призначене йому покарання за скоєння умисного вбивства з особливою жорстокістю у виді позбавлення волі на строк 15 років, що не є найтяжчим видом покарання за санкцією п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, відповідає загальним засадам його призначення, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів.

Щодо порушень апеляційним судом вимог КПК України

Зі змісту ч. 3 ст. 404 КПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.

Водночас засуджений та захисники в апеляційній скарзі питання про повторне дослідження обставин чи доказів не ставили; засуджений в апеляційній скарзі просив повторно дослідити докази, які свідчать про його невинуватість, не вказуючи, які саме конкретно докази, що не досліджувалися, слід дослідити, зводячи зміст скарги до необхідності надати доказам іншу оцінку та ухвалити протилежне за змістом рішення.

З журналу та аудіозапису судового засідання вбачається, що в ході апеляційного розгляду клопотань про повторне дослідження обставин чи доказівстороною захисту заявлено не було, при цьому апеляційний суд відмовив у задоволенні відповідного клопотання прокурора. Засудженому надано слово під час судового слідства, в дебатах та останнє слово.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисників, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.

З огляду на вказане, в касаційній скарзі засудженого не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікації його дій.

Даних про неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, матеріали провадження не містять.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді