Хаотичний, нецілеспрямований характер заподіяння тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність умислу на вбивство (ВС/ККС № 753/14222/14-к від 20.12.2018)

14.01.2019 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Хаотичний, нецілеспрямований характер заподіяння тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність умислу на вбивство (ВС/ККС № 753/14222/14-к від 20.12.2018) - 0_27411800_1547217562_5c38aa9a42f25.jpg

Фабула судового акту: Чергове рішення Верховного Суду щодо розмежування суміжних складів злочинів, а саме злочинів передбачених ст. 115 та ст. 121 КК України.

У даній справі особу засуджено за ч.1 ст. 121 КК України за те, що вона перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в ході словесного конфлікту з потерпілим, на ґрунті особистих неприязних стосунків, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, складним туристичним ножем господарсько-побутового призначення, який тримав у правій руці, завдав один удар у живіт потерпілому.

Потерпілий намагаючись захиститися від заподіяння йому ножових поранень, здійснив спробу забрати ніж у винного, у результаті чого отримав порізи на кистях. Продовжуючи свої злочинні дії, засуджений став завдавати потерпілому численні хаотичні удари.

Таку кваліфікацію дій підтримав і суд апеляційної інстанції.

На вирок та ухвалу судів прокурором подано касаційну скаргу з підстав необґрунтованої перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказав, що засуджений цілеспрямовано завдав потерпілому удари ножом у різні ділянки тіла, зокрема й у життєвоважливі органи, усвідомлюючи, що такі дії можуть спричинити смерть, про що свідчить кількість, локалізація та сила ударів, довжина ранових каналів і те, що засуджений припинив свої дії, коли потерпілий знепритомнів і не подавав ознак життя, після чого залишив будинок, вважаючи, що потерпілий помер.

Касаційний кримінальний суд оцінюючи такі доводи представника прокуратури з ними не погодився.

У свої постанові ККС вказав на те, що відповідно з показань потерпілого, він не сприймав дії засудженого як такі, що направлені на його вбивство, оскільки удари не були цілеспрямованими і засуджений не висловлював йому погроз вбивством.

Кількість заподіяних ножових поранень, їх локалізація та ступінь тяжкості в цьому конкретному випадку не можуть обґрунтувати висновок про спрямованість умислу засудженого саме на умисне вбивство.

У справі відсутні об'єктивні дані, які б свідчили про те, що винна особа завдаючи удари потерпілому складним туристичним ножом господарсько-побутового призначення з довжиною леза шість сантиметрів у різні частини тіла, більшість з яких не є життєво важливими, бажала спричинити смерть потерпілому, а не заподіяти йому тяжких тілесних ушкоджень, які фактично настали від його дій.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Тривала протиправна поведінка потерпілого стосовно винної особи при вчиненні насильницького злочину має бути врахована при призначенні покарання (ВС/ККС № 234/10174/16-к від 20.11.2018)

ВС/ККС: Навіть якщо удари одного із злочинців і не були смертельні, він є співвиконавцем та засуджується за умисне вбивство за попередньою змовою групи осіб (ВС/ККС у справі № 733/249/16-к від 24 жовтня 2018 р.)

ВС/ККС: Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини (ВС/ККС № 760/4968/15-к від 09.10.2018)

Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

Постанова

Іменем України

20 грудня2018 року

м. Київ

справа № 753/14222/14-к

провадження № 51-2589км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С.О.,

суддів Стефанів Н.С., Шевченко Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

прокурора Хейлік Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12014100020003350, заобвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Казахстану, уродженцяс. Лозове Дережнянського р-ну Хмельницької обл., без місця реєстрації, який тимчасово проживає в АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомДарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК йому зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 14 травня 2014 рокудо днянабрання вироком законної силиз розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги вартість лікування потерпілого в сумі 3191,15 грн.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд м. Києваухвалою від 16 травня 2017 року вирок суду першої інстанціїзалишив без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК суд зарахувавОСОБА_2. у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 14 травня 2014 року по 16 травня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнив його з-під варти в залі суду у зв'язку з відбуттям призначеного судом покарання.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку,ОСОБА_2 визнано винниму тому, що він 6 травня 2014 року близько 00:05, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в ході словесного конфлікту з ОСОБА_4, на ґрунті особистих неприязних стосунків, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, складним туристичним ножем господарсько-побутового призначення, який тримав у правій руці, завдав один удар у живіт потерпілому.

Потерпілий ОСОБА_4, намагаючись захиститися від заподіяння йому ножових поранень, здійснив спробу забрати ніж у ОСОБА_2, у результаті чого отримав порізи на кистях, але ніж залишився в руці у ОСОБА_2 Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 став завдавати потерпілому численні хаотичні удари, зокрема: п'ять ударів у ділянку грудної клітини, два удари в поперекову ділянку, два удари в ділянку задньої і два удари - передньоїповерхні шиї, один удар в підключичну ділянку справа, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у виді: проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини; поперекової ділянки; задньої і передньої поверхні шиї; різану рану лівої надбрівної ділянки; різані рани потиличної та тім'яної ділянок голови; численні різані рани обох кистей; численні різані рани передньої поверхні грудної клітинита спини.

За ступенем тяжкості вищевказані проникаюче колото-різане поранення грудей та поперекової ділянки належать до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя); два колото-різаних поранення задньої поверхні шиї зліва та колото-різане поранення м'яких тканин підключичної ділянки справа, дві колото-різані рани передньої поверхні шиї, різана рана лівої надбрівної ділянки, різані рани потиличної та тім'яної ділянок голови, численні різані рани обох кистей, численні різані рани передньої поверхні грудної клітини та спини за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а синці - до легкого тілесного ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ставить вимогу про скасування судових рішень стосовно ОСОБА_2 та просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано перекваліфіковано діїОСОБА_2. з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 ККна ч. 1 ст. 121 КК, оскільки він цілеспрямовано завдав потерпілому удари ножему різні ділянки тіла, зокрема й ужиттєвоважливі органи, усвідомлюючи, що такі дії можуть спричинити смерть, про що свідчить кількість, локалізація та сила ударів, довжина раневих каналіві те, що ОСОБА_2 припинив свої дії, коли потерпілий знепритомнів і не подавав ознак життя, після чого залишив будинок, вважаючи, що потерпілий помер.На думку прокурора, у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_2йому призначено покарання, яке не відповідає вимогам закону.

Зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи його апеляційної скарги, не вмотивував свого рішення належним чином.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст.370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПКвизначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішеньу частині неповноти судового розгляду, а також чи відповідають висновки суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи касаційної скаргипрокурора щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_2 зач. 1ст. 121 ККаналогічні доводам, на які прокурор посилався у своїй апеляційній скарзі.

Визнаючи такі доводи апеляційної скарги безпідставними, суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви на їх спростування. Апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку злочинним діям ОСОБА_2 та призначити йому відповідне покарання.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_2 був обвинувачений у вчиненні закінченого замаху на вбивство ОСОБА_4 і його дії були кваліфіковані зач. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному заподіянніОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень за обставин, викладених у вироку.

Так суд встановив, що ОСОБА_2 під час конфлікту з ОСОБА_4 умисно завдав йому удари складним туристичним ножем господарсько-побутового призначеннята дійшов висновку,що обвинувачений не мав умислу на позбавлення життя потерпілого.

При цьому суд виходив із встановлених у судовому засіданні обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме: хаотичного, нецілеспрямованого завданняОСОБА_2. ударів ножем, що підтверджено показаннями не тільки обвинуваченого, а й потерпілого, характеру та локалізації спричинених поранень, того, що у разі наявності у обвинуваченого прямого умислу на вбивство, він мав реальну можливість довести свої злочинні дії до кінця, однак після заподіяння тілесних ушкоджень, які не призвели до смерті потерпілого, залишив місце злочину.

Питанняпро спрямованість умислу суд вирішив, враховуючисукупність всіхобставин вчиненого діяння, зокрема спосіб, знаряддя злочину,кількість, характер ілокалізацію поранень,причиниприпинення злочинних дій,поведінку винногота потерпілого,його відносини з потерпілим, ситуацію, що передувала події.

Також, мотивуючи своє рішення про відсутність у ОСОБА_2 прямого умислу на протиправне заподіяння смертіОСОБА_4, суд першої інстанції обґрунтовано послався у вироку на такі обставини, як поведінку обвинуваченого та потерпілого, яка передувала злочину, а саме те, що обвинувачений не був ініціатором виниклого між ним та потерпілим конфлікту; очевидну віктимну поведінку потерпілого, який не тільки спровокував конфлікт між ними, а йза встановленими під час судового розгляду даними того дня більш агресивно поводився, про що свідчить той факт, що незадовго до цього конфлікту, під час вживання спиртних напоїв за місцем мешканняОСОБА_2., потерпілий ініціював бійку з іншою особою, в якій обвинувачений участі не брав.

Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень за наведених у вироку обставин підтверджується сукупністю досліджених та перевірених у судовому засіданні доказів.

Сам засуджений не заперечував наявності конфлікту між ним і ОСОБА_4 і визнавав заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, але пояснював, що завдав йому два удари ножем,захищаючись,та категорично заперечував наявність умислу не тільки на вбивство, а й на умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Крім того, висновок суду про винуватість ОСОБА_2.у вчиненні злочину підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_4 та свідківОСОБА_3., ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновками судово-медичної експертизи, судово-медичної цитологічної експертизи, висновком судово-медичного експерта.

Доводи прокурора про те, що дії ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, є необгрунтованими.

Доказами, зібраними у справі, не підтверджено вчинення ОСОБА_2 закінченого замаху на вбивство потерпілого.

Як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_4, він не сприймав дії ОСОБА_2 як такі, що направлені на його вбиство, оскільки удари не були цілеспрямованими і ОСОБА_2 не висловлював йому погроз вбивством.

Не були підтверджені і ретельно перевірені судом апеляційної інстанції і доводи прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги, про те, що суд неналежним чином оцінив висновки судово-медичного експерта від11 червня 2014 року№ 1069/Е та від 4 квітня 2016 року№ 97-МК, які свідчать про наявність у ОСОБА_2 прямого умислу на умисне вбивство потерпілого.

Власне кількість заподіяних ножових поранень, їх локалізація та ступінь тяжкості в цьому конкретному випадкуне дали підстав суду зробити висновок про спрямованість умислу ОСОБА_2 саме на умисне вбивствоОСОБА_4Суд правильно зазначив, що в цьому випадку відсутні об'єктивні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_2, завдаючи удари потерпілому складним туристичним ножем господарсько-побутового призначення з довжиною леза шість сантиметрів у різні частини тіла, більшість з яких не є життєво важливими, бажав спричинити смерть ОСОБА_4, а не заподіяти йому тяжких тілесних ушкоджень, які фактично настали від його дій.

Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, згідно з якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_2 дії.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

При призначенні ОСОБА_2 покарання суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного, та обставини, які впливають на покарання. Зокрема, взяв до уваги, що засуджений вчинив тяжкий злочин, те, що він раніше не був судимий, характеризується формально, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є інвалідом ІІ групи загального захворювання,а також зважив на обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_2 покарання у межах санкції ч. 1ст. 121 КК, що, на переконанняколегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Обставини, які б вказували на те, що покарання є явно несправедливим внаслідок м'якості, відсутні.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи апеляційної скаргипрокурора, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації правопорушення. На усі доводи апеляції, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, надані обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки закон України про кримінальнувідповідальністьзастосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодоОСОБА_2., судами першої та апеляційної інстанції у кримінальному провадженні допущено не було,тому законнихпідстав для скасуванняпостановленихстосовнозасудженогоОСОБА_2. судовихрішень за доводами йогокасаційноїскаргиВерховний Суд не убачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI«Перехідні положення» КПК, пунктом 4 параграфа 3 Закону України «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_2залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

17300
Переглядів
2
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні статті
Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0