Відстрочка, ВЛК, заяви поштою до ТЦК - огляд останньої судової практики

У квітні цього року до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) внесено ряд змін, а також постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560). Нові положення набрали чинності 18 травня та щодо них велося та ведеться багато обговорень в юридичній спільноті і загалом серед громадян. Звичайно, що змінені норми Закону та новий Порядок діють не так давно і судова практика щодо їх правозастосування лише формується; іноді позиції судів є доволі суперечливими, однак спробуємо висвітлити деякі з них, які стосуються окремих положень вказаних нормативних актів щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Чи можна направити поштою заяву про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації

Пунктом 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.

У випадках, коли військовозобов'язані надсилали такі заяви засобами поштового зв'язку, то здебільшого їх залишали без розгляду, у зв'язку із необхідністю особисто прибути до ТЦК та СП і подати необхідні документи для оформлення відстрочки від призову на військову службу, що стало підставою для оскарження бездіяльності відповідних комісій при ТЦК та СП до суду, і суди в таких випадках стають на бік військовозобов'язаних, зазначаючи таке.

Так, у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі 620/10079/24 суд звернув увагу, що обов'язок особисто подати не є тотожним обов'язку особисто прибути, при цьому ні Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ні Порядок № 560 не зобов'язують військовозобов'язаного особисто прибувати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для реалізації права на відстрочення від призову під час мобілізації з підстав, передбачених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.

Також у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі № 200/5183/24 зазначено, що Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, не визначає конкретних способів надання документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (власноручно, поштою тощо), як і не містить положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен особисто прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.

Також у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року у справі № 460/9048/24 суд вказав про те, що приписами Закону № 3543-XII та Порядку № 560 не передбачено обов'язку військовозобов'язаного особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Рішень судів апеляційної інстанції з цього приводу поки що мало, але вони є (наприклад, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2024 року у справі № 460/3043/24), отже, у разі, якщо комісія при ТЦК та СП не розглядає заяву про надання відстрочки від мобілізації через те, що вона направлена засобами поштового зв'язку, то таку бездіяльність можна успішно оскаржити до суду.

Чи правомірне направлення на проходження ВЛК до або під час розгляду заяви про відстрочку

Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Проте непоодинокими є випадки, коли після подання заяви про відстрочку військовозобов'язаному одразу вручали направлення на ВЛК та не розглядали таку заяву без проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Відтак, оскарження таких дій чи бездіяльності також стає предметом судового розгляду.

Наприклад, Одеський окружний адміністративний суд у рішенні від 16.09.2024 року у справі № 420/17977/24 зазначив про те, що посилання ж у листі від 30.05.2024 року № 3/1575 на необхідність позивачеві пройти ВЛК суд вважає протиправним, оскільки вимогами п. 63 Порядку № 560 прямо передбачено заборону для ІНФОРМАЦІЯ_2 направляти осіб на проходження медичного огляду до прийняття рішення по суті за результатом розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 29.05.2024 року (вх. № 4536) про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024 року (вх. № 4536) про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду.

Як встановлено судом у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі № 620/10015/24, позивач 23.05.2024 звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і саме в цей день отримав направлення на проходження військово-лікарської комісії для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, тобто до прийняття рішення відповідною комісією за наслідками розгляду заяви про відстрочку. Суд зробив висновок про те, що відповідач 1 порушив визначений пунктом 63 Порядку № 560 порядок направлення позивача для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Такі допущені відповідачем 1 порушення вимог Порядку № 560 щодо направлення позивача до військово-лікарської комісії призводять до визнання протиправними правових наслідків таких дій, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування довідки 03.06.2024 № 110/1, виданої військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4.

Таким чином, у разі порушення працівниками ТЦК та СП, здавалося би, очевидних положень Порядку № 560 щодо ненаправлення на ВЛК на час розгляду заяви про відстрочку, також можна успішно захищати свої порушені права в суді.

Чи можна встановити факт, який має значення для оформлення відстрочки, в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві

Серед документів, що підтверджують право на відстрочку та які має подати особа разом із заявою на розгляд комісії для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", перелік яких затверджено постановою КМУ № 560, є рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (п. 3 для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) та рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (п. 4 для жінок та чоловіків, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Проте отримати рішення про встановлення вказаного факту на практиці на сьогодні доволі непросто, оскільки судова практика з цього приводу є дуже суперечливою.

Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти багато рішень судів у такій категорії справ, якими відмовлено у відкритті провадження чи залишено без розгляду заяви про встановлення таких фактів з підстав можливого спору між військовозобов'язаним та ТЦК та СП щодо наявності чи відсутності підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Але чи дійсно такий спір має місце на етапі встановлення того чи іншого юридично значущого факту чи він може виникнути вже за результатами розгляду заяви про відстрочку відповідною комісією?

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у постанові Полтавського апеляційного суду від 01.07.2024 року у справі № 552/1493/24 суд апеляційної інстанції послався на таке.

Питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення відповідно до частини сьомої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункту 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, вирішується спеціально утвореними комісіями при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, на підставі наданих військовозобов'язаним документів та відомостей, отриманих з державних реєстрів або баз даних.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Таким чином, орган, який вирішує питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, лише перевіряє наявність підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та самостійно юридичних фактів не встановлює.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Оскільки чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22 поставила крапку у відповіді на питання щодо можливості встановлення в порядку окремого провадження факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою отримання відстрочки від мобілізації.

Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Таким чином, встановлення факту самостійного виховання дитини не може відбуватися в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві, а виключно в межах позовного провадження при вирішенні спору між батьком та матір'ю.

Водночас у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду відсутні висновки про те, що в такій ситуації може існувати спір між військовозобов'язаним та державою в особі ТЦК та СП і вона не торкається питання встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного. Тому вважаємо, що встановлення цього факту в порядку окремого провадження для підтвердження права на відстрочку у випадку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», все ж можливе за певних умов, коли немає особи, яка відповідно до закону має права та обов'язки щодо виховання та утримання дитини та відповідно може мати спір із заявником щодо цього.

Автор дайджесту: Лідія Карплюк, партнер Attorneys at Law, «Leshchenko, Doroshenko & partners»

Джерело: ЛігаЗакон