УХВАЛА

30 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року та рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 7 листопада 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 7 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі − ПАТ КБ "ПриватБанк") задовольнив: стягнув з ОСОБА_5 на користь банку 243 тис. 864 грн 78 коп. заборгованості за кредитно-заставним договором від 19 грудня 2005 року; вирішив питання розподілу судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 жовтня 2017 року відмовив ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини 4 статті 65 Сімейного кодексу України (далі − СК України).

На підтвердження своїх вимог заявниця надала постанови Верховного Суду України від 20 лютого, 19 червня 2013 року, 14 вересня 2016 року.

У заяві міститься клопотання, в якому ОСОБА_4 просить зупинити виконання рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі − ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості внаслідок невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору та невиконання рішення суду про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль у зв'язку з оголошенням його в розшук. При цьому суд зазначив про те, що ОСОБА_4 не є стороною кредитного договору, який було укладено між банком та її чоловіком, а надання згоди на укладення її чоловіком кредитного договору не надає останній статусу відповідача, як одного із позичальників за кредитним договором. Викладена в договорі письмова згода співвласника свідчить про її згоду на передачу автомобіля чи будь-якого іншого майна, що належить їй на праві спільної сумісної власності з позичальником в заставу іпотеку. Та обставина, що стягнення заборгованості за кредитним договором проводиться з пенсії ОСОБА_5 по 20% щомісячно, не доводить про порушення прав ОСОБА_4

У наданих для порівняння постановах Верховний Суд України дійшов таких висновків:

- відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби. У справі, яка переглядалася, поза увагою судів залишився той факт, що отримані відповідачем грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї не підтверджені відповідними доказами, а також не з'ясовано чи надавала співвідповідач у письмовій формі згоду на укладення договору позики (постанова від 20 лютого 2013 року, №6-163цс12);

- у справі за вимогами про поділ спільного майна подружжя, договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя (постанова від 19 червня 2013 року, №6-55цс13);

- частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. У справі, яка переглядалася, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (постанова від 14 вересня 2016 року, №6-539цс16).

Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявниця, не суперечить правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято надані для порівняння постанови, наявні різні фактичні обставини.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Ураховуючи викладене, а також вимоги пункту 2 частини 1 статті 360 1 ЦПК України, клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 353, 355, 360, 360 1 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2017 року та рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 7 листопада 2013 року відмовити.

Клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк