ухвала

іменем україни

27 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 2 грудня 2016 року,

встановила:

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 28 березня 2008 року між акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_5 укладено договір кредиту № 08-660/057-302, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 792 000 доларів США на строк до 27 березня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 28 березня 2008 року укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_5 передала в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований.

Оскільки ОСОБА_5 зобов'язання з погашення кредиту не виконувала, станом на 12 лютого 2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 12 980 525,33
грн. Тому банк, посилаючись на наведене, просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за договором кредиту звернути стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до ОСОБА_4, шляхом надання кредитору права на продаж предмета іпотеки.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року позов задоволено.

Ухвалою цього ж суду від 25 червня 2015 року заочне рішення суду від 10 грудня 2014 року скасовано з призначенням справи до розгляду у загальному порядку.

Ухвалою суду від 24 липня 2015 року замінено ОСОБА_4 як неналежного відповідача у справі на ОСОБА_3

Уточнивши у жовтні 2015 року позовні вимоги, банк вказав, що з 17 січня 2014 року власником іпотечного майна стала ОСОБА_3, отже саме вона набула обов'язків іпотекодавця і просив суд:

- у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту № 08-660/057-302 від 28 березня 2008 року, яка станом на 16 вересня 2015 року складає 44 329 390,11 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 березня 2008 року шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок (загальною площею 550 кв. м та житловою площею 178,8 кв. м), розташований по АДРЕСА_1, та на земельну ділянку за цією ж адресою загальною площею 0,07 га (кадастровий номер: НОМЕР_1), у розмірі ринкової вартості предмета іпотеки у сумі 15 956 000 грн;

- визнати право власності ПАТ "Укрсоцбанк" на вказані житловий будинок та земельну ділянку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту від 28 березня 2008 року № 08-660/057-302 у загальному розмірі 44 329 390,11 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 березня 2008 року шляхом набуття права власності іпотекодержателем - ПАТ "Укрсоцбанк" - на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок загальною площею 550 кв. м та житловою площею 178,8 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, і на земельну ділянку за цією ж адресою загальною площею 0,07 га з кадастровим номером НОМЕР_1, у розмірі ринкової вартості предмета іпотеки у сумі 15 956 000
грн.

Судом визнано право власності за іпотекодержателем - ПАТ "Укрсоцбанк" -на цей житловий будинок і вказану земельну ділянку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 2 грудня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 2 грудня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 28 березня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_5 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримала у кредит 792 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних та умовою повернення кредиту до 27 березня 2023 року.

28 березня 2008 року на забезпечення виконання грошових зобов'язань за договором кредиту між банком як іпотекодержателем та ОСОБА_5 як іпотекодавцем укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_5 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 4.5 вказаного іпотечного договору, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки чи шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки іпотекодавцем.

Унаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором кредиту утворилась заборгованість, яка станом на 16 вересня 2015 року складала 2 015
140,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16 вересня 2015 року складала 44 329 390,11 грн, з яких заборгованість за кредитом - 787 600 доларів США, заборгованість за процентами - 787 107,82 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 163 758,22 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення процентів - 276 674,31 доларів США.

Також судами встановлено, що 28 березня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження зазначених у іпотечному договорі житлового будинку та земельної ділянки, що належать ОСОБА_5, до припинення дії чи розірвання цього договору (зареєстровано в реєстрі за № 28,29).

Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником основного зобов'язання.

Факт неналежного виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту судами встановлено і не спростовано відповідачами, як і розмір заборгованості, визначений судами.

Крім того, судами встановлено, що 10 жовтня 2009 року за заявою ОСОБА_5 приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_8 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Харкова від 25 вересня 2009 року у цивільній справі № 2-2932/09 за позовом ОСОБА_5 до АКБ "Укрсоцбанк" про визнання договору кредиту недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди та припинення договору іпотеки вчинено нотаріальну дію із зняття заборони відчуження зазначеного іпотечного майна; того ж дня ОСОБА_5 спірний житловий будинок продала ОСОБА_9, уклавши договір купівлі-продажу, та подарувала йому спірну земельну ділянку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2013 року, у справі № 1512/2366/2012 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_5 і ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними встановлено, що у провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до АКБ "Укрсоцбанк" про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків і моральної шкоди та припинення договору іпотеки не перебувала, рішення 25 вересня 2009 року у такій справі суд не ухвалював і справа за № 2-2932/09, рішення у якій ОСОБА_5 подала нотаріусу, має інші сторони та предмет.

Вказаним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року задоволено позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_5 і ОСОБА_9 та визнано недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 і договір дарування земельної ділянки, що укладені 10 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9

Разом з тим, після зняття заборони відчуження предмета іпотеки (житлового будинку та земельної ділянки), здійсненої за нотаріальною дією, вчиненою 10 жовтня 2009 року, у межах виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом, виданим Приморським районним судом м. Одеси 8 липня 2010 року у справі про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 боргу, 30 серпня 2010 року проведені прилюдні торги, на яких вказані житловий будинок та земельна ділянка придбані ОСОБА_4 і 1 вересня 2010 року нею отримано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно, а 15 червня 2011 року - відповідний державний акт.

17 січня 2014 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужила житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Укрсоцбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що заборону відчуження іпотечного майна знято на підставі рішення, яке судом не ухвалювалось, тому такий процесуальний документ не породжує жодних правових наслідків і не підтверджує припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Оскільки перехід права власності від іпотекодавця відбувся без відома та згоди іпотекодержателя, - ОСОБА_3, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набула статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому числі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувався у той час, коли було знято обтяження на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2009 року, доказів підроблення якого справа не містить. Тому вважав, що усі вказані переходи права власності, здійснені після зняття заборони відчуження, є правомірними. Встановивши, що запис про зняття заборони відчуження не був оскаржений, не скасований і є дійсним, дійшов висновку про те, що особи, які в подальшому набули право власності на це майно, не набували статусу іпотекодавця.

Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього в судовому порядку не відповідає умовам іпотечного договору.

Проте такі висновки є помилковими.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки, проте такі переходи права на спірне майно вчинені без згоди позивача.

Відповідно до ст. 23 Закон України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору і припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору (ст. ст. 3,17 Закону України "Про іпотеку).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 1 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Встановивши, що заборону відчуження іпотечного майна знято на підставі судового рішення, яке судом не ухвалювалося, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первісного запису, і є дійсною. Судом правомірно враховано, що рішення для зняття заборони нотаріусу надала ОСОБА_5

Невиконання боржником зобов'язань за договором кредиту є встановленим і не спростованим.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Таке право іпотекодержателя передбачено статтею 4 іпотечного договору.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Зі звіту про оцінку майна від 30 липня 2015 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності, ринкова вартість предмета іпотеки складає 15 956 000 грн, що є меншою розміру заборгованості за кредитним договором.

Отже, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за договором кредиту, суд першої інстанції захистив порушені права кредитодавця щодо виконання забезпечених іпотекою грошових зобов'язань.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено справедливий судовий розгляд в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

У п. п. 11,12 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України).

За положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, у тому числі з тих підстав, що справа не містить доказів зняття заборони відчуження іпотечного майна на підставі підробленого рішення, апеляційний суд невірно витлумачив положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, адже обставини щодо неухвалення рішення Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 25 вересня 2009 року, на підставі якого неправомірно знято заборону на відчуження іпотечного майна, встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року, яким договір купівлі-продажу спірного житлового будинку та договір дарування земельної ділянки, що укладені 10 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9, визнані недійсними саме з підстав зняття заборони на відчуження за рішенням Орджонікідзевського районного суду м.

Харкова від 25 вересня 2009 року, якого не існувало.

При цьому рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року ухвалено у справі за позовом щодо тих самих осіб, щодо яких встановлені ці обставини, і які є сторонами у справі, яка переглядається.

Посилання апеляційного суду на ч. 4 ст. 61 ЦПК України, яка передбачає, що підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду, не можна визнати правильним, оскільки в даному випадку обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, є самостійною підставою для звільнення від доказування в порядку ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Так як запис про обтяження виключено з реєстру іпотек неправомірно, іпотека є дійсною з моменту внесення первинного запису про неї.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував, що за обставин, коли право власності на предмет іпотеки перейшло від первинного іпотекодавця до інших осіб, які набули це майно, виконання умов щодо добровільного укладення окремого договору про перехід права власності на предмет іпотеки з особою, до якої перейшли права іпотекодавця, є неможливим, оскільки ця особа заперечує право іпотекодержателя на задоволення вимог.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначене вище неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору та помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим. Тому в силу ст. 339 ЦПК України такі обставини є підставою для його скасування із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 2 грудня 2016 року скасувати, залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.О.Кузнєцов Судді:С.О.Карпенко О.В.Кадєтова А.О.Леванчук А.В.Маляренко