Ухвала

іменем україни

27 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2016 року,

встановила:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 13 липня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 58 970 доларів США зі сплатою 13,75% річних з кінцевим терміном повернення 13 липня 2017 року. 22 січня 2010 року між сторонами укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору, відповідно до якої збільшено строк погашення кредиту на 46 місяців, тобто до 13 травня 2021 року.

Оскільки ОСОБА_4 не виконувала умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, банк просив достроково повернути кредит, заборгованість за яким станом на 16 вересня 2014 року склала 45 939,85 доларів США.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2015 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Раййфайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором в сумі 45 939,85 доларів США, яка складається з: 40 411,99
доларів США - заборгованості за кредитом, 2 773,89 доларів США - заборгованості за процентами та 2 753,97 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2015 року в частині задоволення позову про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у сумі 2 753,97 доларів США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Раййфайзен Банк Аваль" пеню в сумі 46 072,22
грн, що стало підставою для зміни суми основного боргу, яку суд визначив у розмірі 43 185,88 доларів США.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 58 970 доларів США зі сплатою 13,75% річних з кінцевим терміном повернення 13 липня 2017 року.

22 січня 2010 року між сторонами укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору, відповідно до якої збільшено строк погашення кредиту на 46 місяців, тобто до 13 травня 2021 року. Крім того, у п. 2.2 сторони погодили, що станом на дату укладення додаткової угоди заборгованість позичальника складає 2 218,33
доларів США з яких: 1 088,57 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 129,76

доларів США - заборгованість за процентами.

Пунктом 2.3 цієї угоди погоджено, що фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Також у п. 3 погоджено порядок погашення заборгованості з 22 січня 2010 року у вигляді здійснення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до графіку, який є додатком до цієї угоди. Згідно вказаного графіку позичальник зобов'язалась щомісячно сплачувати 737 доларів США.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_4 зобов'язання не виконувала, у зв'язку з чим станом на 16 вересня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 45
939,85 доларів США, яка складається з: 40 411,99 доларів США - заборгованості за кредитом, 2 773,89 доларів США - заборгованості за процентами та 2 753,97
доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Також апеляційним судом установлено, що останній платіж ОСОБА_4 внесено 19 травня 2014 року у розмірі 737 доларів США, з яких було погашено тіло кредиту в сумі 312,35 доларів США та проценти в сумі 424,65 доларів США.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями у національній валюті України - гривні і у межах річного строку. У зв'язку з чим апеляційний зменшив суму заборгованості, яка підлягає стягненню, до 43 185,88 доларів США.

З такими висновками суду судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Вирішуючи справу, апеляційний суд ухвалив рішення про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у національній валюті, відповідно зменшивши загальний розмір заборгованості, стягнений судом першої інстанції.

Апеляційний суд, правильно визначившись із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст.ст. 10, 58, 59, 60, 212 ЦПК України, обґрунтовано вказав на те, що пеня стягується у грошовій одиниці України - гривні, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: О.В.Кадєтова С.О.Карпенко А.О.Леванчук О.В.Ступак