УХВАЛА

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/920/19

Провадження № 12-60гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 904/920/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія" (далі - ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія"), ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства та іпотечних договорів за касаційною скаргою ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 вересня 2019 року (судді Верхогляд Т.

А., Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б. ) і

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про: визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" щодо передачі в іпотеку нерухомого майна товариства та укладення іпотечного договору між відповідачами; визнання недійсними укладених між відповідачами іпотечних договорів; припинення іпотеки (скасування запису); скасування заборон відчуження на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вказаний позов мотивований тим, що спірні іпотечні договори укладені Виблим О.

М. від імені ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" з перевищенням повноважень у власних інтересах. Позивач зазначає, що загальні збори учасників ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія", на яких приймалось рішення про укладення спірних договорів щодо нерухомого майна цього товариства, були скликані з грубим порушенням його корпоративних прав та проведені за відсутності передбаченого законом кворуму, а також вимог статті 98 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач вважає, що через укладення оспорюваних іпотечних договорів порушені його корпоративні права, зокрема право брати участь в управлінні справами товариства тощо.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 5 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія", посвідчений 25 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. за реєстровим № 865; визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія", посвідчений 26 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. за реєстровим № 872; припинено іпотеку (скасовано запис номер 29002182), зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу за індексним номером 44132019 від 20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. ; скасовано заборону відчуження (номер запису про обтяження 28998651), зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 44132019) від 20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. ; скасовано заборону відчуження, (номер запису про обтяження ~organization0~), зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 44132019) від 20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.

М. ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У листопаді 2019 року ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 червня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв'язку з виходом суду за межі заявлених позивачем вимог шляхом вирішення питання про припинення іпотеки та скасування заборон відчуження. Скаржник вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав позивача внаслідок укладання оспорюваних іпотечних договорів, оскільки підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. При цьому товариство посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (далі - Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду) ухвалою від 20 липня 2020 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанції дослідили та встановили, що позивач як учасник ТОВ "Торгівельно-транспортна компанія" із часткою в статутному капіталі 50 % оскаржує спірні іпотечні договори, укладені від імені товариства як іпотекодавця ОСОБА_2 (що є директором та учасником товариства із часткою в статутному капіталі 50 %), який діяв одночасно у власних інтересах як іпотекодержатель за цими договорами. За умовами спірних іпотечних договорів, у випадку невиконання товариством зобов'язання з повернення позики у розмірі 2 600 000,00 грн ОСОБА_2 наділений правом безпосередньо на підставі викладеного в іпотечних договорах застереження звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно товариства, загальна вартість якого складає 52 576 559,00 грн.

Вивчивши матеріали касаційної скарги, предмет та підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на:

- передбачену статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) необхідність забезпечення доступу до правосуддя як елементу верховенства права, для чого кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі; водночас за приписами статей 203, 215 ЦК України заінтересована особа має право оспорювати правочин, не будучи стороною правочину;

- порушення прав учасника товариства через очевидність того, що укладення іпотечних договорів без згоди загальних зборів учасників товариства (по суті без згоди позивача) у будь-якому випадку стосується корпоративних прав та інтересів позивача - як майнових, так і немайнових, а саме прав на участь в управлінні господарським товариством, на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства, на отримання коштів при виході з товариства в розмірі вартості частки в майні товариства, а також права на частину активів у випадку ліквідації товариства;

- порушення спірними договорами охоронюваного законом інтересу учасника товариства як прагнення до задоволення конкретних потреб, які стали мотивом для заснування чи вступу до відповідного товариства, як самостійного об'єкта судового захисту;

- порушення спірними договорами прав (інтересів) учасника саме товариством, від імені якого діяв директор при вчиненні правочину;

- практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо випадків, коли чітко встановлено неможливість для компанії діяти через власні органи;

- обставини, які вказують на неможливість належного реагування позивача як учасника, який володіє часткою 50 %, на перевищення своїх повноважень особою, яка є учасником цього ж товариства з часткою 50 % та одночасно директором товариства, здійснюючи безпосереднє керівництво його поточною діяльністю;

- ефективність обраного позивачем способу захисту, що забезпечує відновлення права на управління товариством та враховує інтереси всіх учасників товариства.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що позбавлення учасника права оспорити правочин, вчинений з порушенням вимог закону, який спрямований на забезпечення його права брати участь в управлінні господарським товариством при вирішенні суттєвих питань, може призвести до узаконення зловживань з боку інших учасників та/або директора товариства, вчинення ними будь-яких правочинів без винесення відповідних питань на загальні збори учасників та протиправного захоплення товариства чи його майна (рейдерства).

Проте правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, вчинені від імені товариства, які є очевидно недобросовісними та призводять до порушення прав та інтересів одного з учасників.

Отже, у спорі, що розглядається, обраний позивачем спосіб захисту є найбільш ефективним, оскільки його застосування призведе до реального поновлення порушених прав та інтересів позивача, у підсумку буде спрямований на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом, а також захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

Водночас відсутні підстави для оскарження учасником господарського товариства правочинів, вчинення яких згідно з вимогами закону та статуту не потребує винесення відповідного питання на вирішення загальних зборів учасників товариства, оскільки самі лише збитковість відповідного правочину та недобросовісність дій директора товариства не є достатньою підставою для висновку про безпосереднє порушення прав та інтересів учасників товариства. І саме в такому випадку достатньо ефективним може бути спосіб захисту у вигляді відшкодування збитків товариству його посадовою особою.

Виходячи із зазначеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що для правильного вирішення спору у справі № 904/920/19 необхідно частково відступити від викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 і 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17 та № 905/2559/17, від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (з урахуванням ухвали від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18) висновку в тій частині, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства незалежно від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника в статутному капіталі товариства.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю формування правової позиції щодо належного захисту прав учасників господарського товариства, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, на участь в управлінні цим товариством із забезпеченням принципу верховенства права, що має вирішальне значення для вирішення цього та подібних спорів.

Відповідно до частини 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У рішенні від 27 вересня 1990 року у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom; заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Ухвалами Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18 та від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734 було повернуто на розгляд Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду відповідні справи, передані з подібних мотивів, і вказано, що в постановах від 8 і 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17 відповідно та від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 за позовами учасників товариств про визнання недійсними договорів, укладених товариствами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства, оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;

- за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання генеральним директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника у статутному капіталі товариства.

У наведених постановах було відзначено, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

У постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 за позовом учасника товариства, який має частку 97,5 % статутного капіталу товариства та звернувся за захистом порушених, на його думку, корпоративних прав внаслідок укладення товариством спірного договору купівлі-продажу, Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства в його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Укладення товариством спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваних договорів з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на виникнення обставин, коли учасник товариства звертається з позовом у спорі, який вже було вирішено судами за позовом самого товариства.

Щодо способів захисту порушених прав у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 міститься також висновок про те, що належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини 1 статті 20, статті 54 ГПК України. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини 1 статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

Крім того, у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, де учасник товариства просив захистити корпоративні права, як порушені оскаржуваними рішеннями державного реєстратора та нотаріуса, а також договором іпотеки, оскільки в результаті протиправних дій відповідачів було втрачено право на частину майна, пропорційну частці у статутному капіталі товариства (50 % від загального розміру статутного капіталу), Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскаржувані записи нотаріуса та рішення державного реєстратора прав позивача як учасника товариства не стосуються, оскільки правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасника товариства за наслідками внесених записів нотаріусом та рішення державного реєстратора жодним чином не змінюється.

Щодо правової природи правовідносин між товариством та директором товариства Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 зазначила, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, у якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, у тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя. За частиною 1 статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Відповідне нормативне регулювання наслідків порушення порядку вчинення значних правочинів та правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, відображено також в Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який набув чинності 17 червня 2018 року.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства, у тому числі й тих, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку статті 54 ГПК України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.

В постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к Велика Палата Верховного Суду вже наголошувала, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає з тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на Верховний Суд покладено обов'язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2020 року не наведено ґрунтовних підстав для необхідності відступу від вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в раніше ухвалених постановах від 8 і 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17 і №905/2559/17, від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (з урахуванням ухвали від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18).

Відповідно до частини 6 статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 904/920/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія", ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства та іпотечних договорів за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 вересня 2019 року повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. РогачСудді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В.

С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л.

Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г.

Яновська