Ухвала

28 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 554/6777/17

Провадження № 14-68цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос Олег В'ячеславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа- приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 передала йому 500 000 грн у борг строком до 31 грудня 2015 року.

У січні 2017 року ОСОБА_1 дізнався про те, що 02 червня 2016 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.

Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Шевченківське ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області) Дукою О. С. відкрито виконавче провадження № 51270820 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 533 991,10 грн відповідно до виконавчого напису, вчиненого 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., з реєстровим номером 623 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 533 991,10 грн, з яких 500 000 грн - сума позики, 2 700 грн - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, 25 250 грн - сума боргу, нарахована відповідно до індексу інфляції за час прострочення повернення позики, 6 041,10
грн - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 01 січня 2016 року по 26 травня 2017 року.

Позивач вважав, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог закону та порядку його вчинення, адже заборгованість не була безспірною, оскільки доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором, однак нотаріус цього не перевірив, а надані відповідачкою документи не свідчили про безспірність боргу.

Крім цього, виконавчий напис вчинено без повідомлення боржника про наявність боргу та вчинення виконавчого напису. Також позивач зазначив, що в лютому 2017 року він оспорював договір позики в Новосанжарському районному суді Полтавської області, вважаючи його недійсним, що також свідчить про наявність спору між позикодавцем та боржником і спірність суми боргу, яка стягнута за виконавчим написом.

ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 травня 2016 року приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В., за реєстровим номером 623 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 533
991,10 грн за договором позики від 24 березня 2015 року.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на час вчинення виконавчого напису сума боргу була безспірною, про що свідчили подані нотаріусу та оформлені у встановленому порядку документи, нотаріус вчинив виконавчий напис правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства і підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню, відсутні. Нотаріус при вчиненні виконавчого напису виконав умови вчинення виконавчого напису, передбачені статтею 87, частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат", перевірив належним чином безспірність боргу за Переліком документів, який затверджений Кабінетом Міністрів України (далі - КМ України) і пунктом 1 цього Переліку не передбачено надання будь-яких зустрічних підтверджень чи заперечень боржника щодо безспірності боргу.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 640 грн судового збору.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2017 року залишене без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 подала нотаріусу всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису і нотаріус при вчиненні виконавчого напису перевірив безспірність заборгованості за Переліком документів, затвердженим КМ України 29 червня 1999 року за № 1172. Апеляційний суд зазначив, що ні нотаріус, ні позикодавець не були зобов'язані повідомляти боржника письмово про вчинення виконавчого напису за договором позики, оскільки умовами договору або вимогами закону такі дії не передбачені. Умовами договору позики було передбачено, що повернення грошових коштів повинно відбутися до 31 грудня 2015 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця, чого боржник не зробив, а у випадку невиконання позичальником зобов'язань за договором позикодавець мав право звернути стягнення на грошові кошти на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Додатковою постановою Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року вирішене питання розподілу судових витрат.

У березні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус не з'ясував у боржника наявності заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Суди не надали оцінки діям нотаріусу, які свідчать не тільки про неможливість вчинення виконавчого напису за відсутності "безспірності", а і про безпідставне збільшення суми заборгованості та неправильне визначення суми боргу і незаконне включення до виконавчого напису грошових коштів.

У травні 2018 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала заяву, у якій заперечувала проти касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2018 року крім іншого відкрите касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справа призначена до судового розгляду.

Частинами 1 та 4 статті 404 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у ЦПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 15 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, оскільки вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням аспектів розгляду справ про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного раніше у постановах Верховного Суду щодо процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису; а також вирішення питання про те, яку редакцію Переліку необхідно застосовувати при вирішенні спорів про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, а тому вважає, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справа передана для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 6-887цс17 зроблено висновок: "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності".

У пунктах 20,22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено: "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності".

У зазначених постановах Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду застосовано норми права та зроблено висновки щодо можливості вчинення виконавчого напису про звернення стягнення за іпотечним договором.

Разом з тим у справі, яка була передана до Великої Палати Верховного Суду, спір стосується договору позики грошових коштів.

Окрім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17. У цій постанові зазначено: "відповідно до положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМ України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29 червня 1999 № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Господарські суди при дослідженні матеріалів нотаріального провадження з вчинення спірного виконавчого напису встановили, що при його вчиненні нотаріус не отримував первинних документів щодо видачі позики та здійснення її часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нього не було підстав вважати, що розмір заборгованості НВ ТОВ "Агро-Інтер" перед ПП "Воронівка Агро" є безспірним".

Таким чином, суд зробив висновок у господарських правовідносинах, де сторонами є юридичні особи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та фінансову звітність, і де такі документи можуть бути належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють її розмір.

Разом з тим суб'єктний склад сторін спірних правовідносин у справі № 554/6777/17 є відмінним. Фізичні особи, які є учасниками цих правовідносин, не зобов'язані вести документації, оформленої відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", яка згодом може бути доказом, що підтверджує наявність чи відсутність заборгованості.

Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17.

Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року № 261/0/15-18 (провадження № 11-557сап18).

Так, щодо необхідності вирішення питання про те, яку редакцію Переліку документів, затвердженого КМ України, необхідно застосовувати при вирішенні спорів про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, Велика Палата Верховного Суду вважає, що правильність застосування норм в часі не можна вважати виключною правовою проблемою, оскільки зазначене стосується саме якості судового рішення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

Відповідно до частини 6 статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Повернути справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос Олег В'ячеславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А.

Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков