Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №766/20797/18 Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №766/20...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Ухвала

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 766/20797/18

провадження № 61-9435св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Чорної Т. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ "Херсонрегіонгаз" про захист прав споживача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у червні 2018 року позивач отримала від ТОВ "Херсонрегіонгаз" рахунок на сплату послуг з газопостачання № НОМЕР_1/6 за розрахунковий період червень 2018 року, з зазначенням боргу на початок розрахункового місяця (з урахуванням перерахунку) - 285,93 грн, яка виявилась через скасування постанови КМ України № 237 від 29 квітня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/16447/15 та здійснення перерахунку за постановою КМ України № 619 від 08 червня 1996 року.

Позивач вважала дії відповідача такими, що порушують її права, оскільки перерахунок здійснений за межами позовної давності. Крім того НКРЕКП рекомендовано постачальникам природного газу утримуватися від виставлення рахунків побутовим споживачам у зв'язку зі скасуванням постанови КМ України №
237. Проте помилка, здійснена Урядом через ухвалення в подальшому скасованої постанови КМ України № 237 повинна бути виправлена за рахунок держави.

Перерахунок також не передбачений Кодексом газорозподільчих систем. Перераховані суми виставлені їй, як заборгованість, що відображається на її нервовій системі, виникає депресія та пригнічує її стан.

ОСОБА_1 просила:

визнати борг за використаний нею газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року у розмірі 285,93 грн безпідставними та скасувати його;

зобов'язати відповідача списати з її особового рахунку заборгованість у розмір 285,93 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року у складі судді: Ус О. В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права та інтереси ОСОБА_1 відповідачем порушені не були, оскільки ТОВ "Херсонрегіонгаз" в судовому порядку не вимагає стягнення з позивача спірної суми. Позивачем не доведено факту відмови у призначенні їй субсидії з підстав наявності у неї заборгованості за послуги газопостачання за період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року в розмірі 285,93 грн. Позивачем не надано суду доказів, що зазначена відповідачем заборгованість з послуг газопостачання за період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року в розмірі 285,93 грн впливає на призначення субсидії та позовні вимоги пов'язані з відмовою у призначенні субсидії з саме цих підстав. Ні договором про газопостачання, ні нормами чинного законодавства не передбачено такого способу захисту прав споживача як зобов'язання списання заборгованості.

Тому списання з особового рахунку заборгованості за використаний газ у зв'язку зі спливом позовної давності та інших об'єктивних причин законом не передбачено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано борг за використаний ОСОБА_1 газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року включно у розмірі 285,93 грн нарахованим безпідставно.

Зобов'язано ТОВ "Херсонрегіонгаз" списати з особового рахунку ОСОБА_1 за № НОМЕР_1/6 донараховану заборгованість у сумі 285,93 грн.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про скасування боргу відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг листом від 26 квітня 2016 року рекомендувала постачальникам природного газу утриматися від незаконних дій пов'язаних із виставлення побутовим споживачам рахунків, в яких вказуються донарахування обсягів спожитого природного газу минулих періодів у зв'язку із скасуванням постанови КМ України № 237 від 29 квітня 2015 року. КМ України в своїх постановах № 63 від 30 січня 2019 року та № 143 від 27 лютого 2019 року щодо питань споживання природного газу, встановлював про недопущення нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постанови КМ України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників". Відповідач на рахунок позивача, як споживача послуг здійснив нарахування сум, як неотриманнях внаслідок дій державного органу, щодо прийняття нормативного акту, яким врегульовані норми споживання до оплати. Колегія суддів зазначила, що вимога про скасування боргу за спірний період у вказаній відповідачем у рахунку сумі є зайво заявленою, оскільки встановлені підстави для визнання боргу за використаний ОСОБА_1 газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року включно у розмірі 285,93 грн нарахованим безпідставно, а також зобов'язання відповідача списати з особового рахунку ОСОБА_1 донараховану заборгованість в сумі 285,93 грн.

Аргументи учасників справи

У травня 2019 року ТОВ "Херсонрегіонгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неналежно оцінив лист НКРЕКП № 4125/16/7-16 від 26 квітня 2016 року. Посилання апеляційного суду на постанови КМ України № 63 від 30 січня 2019 року та № 143 від 27 лютого 2019 року є безпідставним, оскільки їх не було на момент ухвалення рішення суду першої інстанції. Твердження про порушення ТОВ "Херсонрегіонгаз" конвенційних принципів "належного урядування" та "правової визначеності" є необґрунтованим, оскільки дотримання вказаних принципів покладено на органи державної влади. Матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача щодо призначення житлових субсидій. Апеляційний суд фактично допустив втручання у господарську діяльність товариства.

У листопаді 2019 року ТОВ Херсонрегіонгаз" звернулося із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивоване тим, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у застосуванні судами постанов КМ України № 63 від 30 січня 2019 року та № 143 від 27 лютого 2019 року, які встановлюють зокрема показники норм споживання природного газу споживачами, у яких відсутній лічильник природного газу. Зазначає, що постанова КМ України № 237 від 29 квітня 2015 року прийнята із численними порушеннями, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 826/16447/15.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі; зазначено, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року доповнення до касаційної скарги ТОВ "Херсонрегіонгаз" від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Херсонрегіонгаз" про захист прав споживача залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Херсонрегіонгаз" на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у задоволенні клопотання ТОВ "Херсонрегіонгаз" про участь у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що постачання природного газу на території міста Херсон здійснює ТОВ "Херсонгазрегіон". Позивач є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно розрахунку на сплату за газопостачання за розрахунковий місяць червень 2018 року за період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року за особистим рахунком здійснено перерахунок оплати вартості спожитого природного газу з застосуванням норм споживання природного газу: 9 та 18 куб. м. на одну людину, внаслідок чого позивачеві донараховано раніше не нарахований обсяг газу в загальній кількості 39,77 м. куб на загальну суму 285,93 грн.

У частині 1 та 2 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) зроблено висновок, що "відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини 1 статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення "договір купівлі-продажу" (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6,7,8 частини першої статті 31). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. У зв'язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку".

У справі, що переглядається, позивачем по суті заявлено вимогу про здійснення перерахунку (зобов'язати відповідача списати з особового рахунку позивача заборгованість у розмір 285,93 грн).

Постановою КМ України від 08 червня 1996 року № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - постанова КМ України № 619) встановлено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників та визначено, що ці норми є єдиними для всіх населених пунктів.

Постановою КМ України № 619 (у редакції, що діяла з 01 жовтня 2014 року) встановлено, що у разі наявності у житлі споживача центрального гарячого водопостачання мінімальною нормою споживання природного газу для нього є 6 куб. метрів/людино-місяць, у разі відсутності центрального гарячого водопостачання та газового водонагрівача норми споживання природного газу встановлено у розмірі 9 куб. метрів/людино-місяць; у разі наявності плити газової та водонагрівача - 18 куб. метрів/людино-місяць.

Постановою КМ України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - постанова КМ України № 237) КМ України внесені зміни до норм споживання газу населенням, затверджених постановою № 619, а саме змінено (вдвічі зменшено) норму споживання у графі "Норми споживання ", замінивши цифри "6 ", "9 " і "18" цифрами "3 ", "4,5" і "9" відповідно.

У постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09 зазначено, що:

"касаційний суд, залишаючи без задоволення скаргу ОДПІ та без змін рішення апеляційного суду, не звернув уваги на порушення вимог норм матеріального та процесуального права, допущені судами при розгляді справи. Всі суди розглядали вимогу (частково або повністю її задовольняли) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (нечинним податкового повідомлення-рішення), які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням".

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 28 січня 2016 року, визнано незаконною та нечинною постанову КМ України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237.

В постанові окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року в справі № 826/16447/15 не вказано момент з якого постанова КМ України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 втрачає чинність.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року зазначено про те, що "порушення, допущені КМ України під час прийняття постанови є достатньою підставою для визнання її незаконною, нечинною з моменту прийняття, що означає, що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 вказано, що:

"при вирішенні спору суди дійшли висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною з моменту набрання чинності постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, тобто з 04 листопада 2015 року. Такий висновок є передчасним, оскільки при визначенні моменту, з якого ця постанова Кабінету Міністрів України втратила свою чинність, суди не врахували позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 08 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09".

Тобто Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 не погодився з висновком судів про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, тобто з 04 листопада 2015 року.

За схожих обставин у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року у справі №822/1815/16 (адміністративне провадження № К/9901/29162/18) вказано, що:

"постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957". Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2015 року набрала законної сили 11 лютого 2016 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що постанова Кабінету Міністрів України № 426 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957" не породжує правових наслідків для позивача в частині підвищення з 11 липня 2015 року мінімальних роздрібних цін на алкогольні напої, оскільки у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2009 року (справа N 21-1573во09). Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року N 426 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року N 957" залишалась чинною до 11 лютого 2016 року - дати набрання законної сили судового рішення про визнання її незаконною та нечинною. Тобто станом на день вчинення позивачем порушення, яке полягало у здійсненні роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціни на такі напої - 03 вересня 2015 року та 13 січня 2016 року, вказаний нормативно-правовий акт був чинним".

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

З урахуванням того, що в постанові окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15 не вказано момент з якого постанова КМ України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 втрачає чинність, то колегія суддів вважає, що постанова КМ України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 була чинною до моменту набрання законної сили судовим рішенням, тобто до 04 листопада 2015 року.

Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 та вказати, що постанова КМ України "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29 квітня 2015 року № 237 була чинною до моменту набрання законної сили судовим рішенням, тобто до 04 листопада 2015 року.

Керуючись статтями 260,403,404, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

Передати справу № 766/20797/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати