Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.09.2019 року у справі №643/17428/18

Ухвала

13 липня 2020 року

м. Київ

справа № 643/17428/18

провадження № 61-9592ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Житлового кооперативу "Світоч" Тарапати Володимира Федоровича, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третя особа - ОСОБА_2, про визнання факту інформації такою, що не відповідає дійсності та визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до голови Житлового кооперативу "Світоч" (далі - ЖК "Світоч") Тарапати В. Ф., Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ХМБТІ"), третя особа - ОСОБА_2, в якому просила визнати факт, що інформація, яка міститься в довідці Житлово будівельного кооперативу "Свєточ" (далі - ЖБК "Свєточ") від 15 червня 1992 року № 219, не відповідає дійсності; визнати дії КП "ХМБТІ" щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 незаконними; визнати реєстраційне посвідчення КП "ХМБТІ" від 28 липня 1992 року № 56977 недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення Київського районного народного суду м. Харкова від 28 січня 1988 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 здійснили обмін житлом та вселилися в квартиру АДРЕСА_1. На вказане житлове приміщення ЖБК "Свєточ" на ім'я ОСОБА_4 видав ордер № 39, зазначивши склад її родини: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 06 березня 1990 року прийнято Закон "Про власність СРСР", який набрав чинності з 01 липня 1990 року, відповідно до якого члени ЖБК ЖК та інших кооперативів набувають право власності на квартиру після того, як сплатять пай в повному обсязі. Дане положення розповсюджувалось на правовідносини, як до, так і після 01 липня 1990 року. Попередня власниця квартири - ОСОБА_7 сплатила пайовий внесок за вказане житло в розмірі 6 336,61
руб 01 жовтня 1987 року, тобто до здійсненого обміну. Грошові кошти, сплачені за житло були спільною сумісною власністю родини ОСОБА_7, а отже у неї та членів її сім'ї при обміні виникло право спільної сумісної власності на цю квартиру.

Вважає, що вона та члени її родини набули право власності на квартиру в рівних частках. Однак, ОСОБА_4 на підставі довідки ЖБК "Свєточ" від 15 червня 1992 року № 219 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 лише на себе. Зазначає, що вказана довідка порушує її права та права членів її родини, оскільки вони набули право власності на цю квартиру ще при обміні квартирами. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. За життя ОСОБА_4 заповіла квартиру АДРЕСА_1 своєму племіннику ОСОБА_2, який не допомагав їй за життя та не приймав участі у її похованні.

Вважаюла, що ОСОБА_4 могла розпоряджатися лише 1/4 частини спірного житла та не могла сплатити пай за вказану кооперативну квартиру, оскільки пай був сплачений 01 жовтня 1987 року ОСОБА_7, яка була членом та пайщиком ЖБК "Свєточ".

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, справа визнана малозначною на підставі пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано факт, що у довідці ЖБК "Свєточ" від 15 червня 1992 року № 219 міститься інформація, яка не відповідає дійсності.

Визнано реєстраційне посвідчення від 28 липня 1992 року за реєстровим № 56977 щодо запису в реєстрову книгу Харківського міського бюро технічної інвентаризації недійсним. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до КП "ХМБТІ" про визнання дії КП "ХМБТІ" щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 незаконною відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено, рішення Московського районного суду м.

Харкова від 18 лютого 2019 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до голови ЖК "Світоч" Тарапати В. Ф., КП "ХМБТІ", третя особа - ОСОБА_2, про визнання факту недостовірної інформації, що зазначена в довідці, визнання реєстраційного посвідчення недійсним відмовлено. У частині позовної вимоги ОСОБА_1 до КП "ХМБТІ" про визнання дії КП "ХМБТІ" щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 незаконними рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року закрито провадження у справі, з огляду на те, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Шарапа Л. А. у червні 2020 року засобами поштового зв'язку вдруге подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є визнання факту, що інформація, яка міститься в довідці ЖБК "Свєточ" від 15 червня 1992 року № 219, не відповідає дійсності; визнання дії КП "ХМБТІ" щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 незаконними; визнання реєстраційного посвідчення КП "ХМБТІ" від 28 липня 1992 року № 56977 недійсним.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що судове рішення у цій справі може бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції з підстав передбачений у підпунктах "а ", "в ", "г" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції, внаслідок ухвалення оскаржуваного судового рішення, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Посилаючись на наявність обставин, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України до касаційної скарги не додано доказів, які б їх підтверджували, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково відніс дану справу до малозначних, оскільки у позові наявні немайнові вимоги, Верховний Суд відхиляє з урахуванням того, що пункт 2 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачає право суду на визнання справи, яка містить немайнові вимоги, малозначною.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Житлового кооперативу "Світоч" Тарапати Володимира Федоровича, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третя особа - ОСОБА_2, про визнання факту інформації такою, що не відповідає дійсності та визнання дій незаконними відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик