Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №565/2147/17

Ухвала

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 565/2147/17

провадження №61-17480ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Залізничного районного суду м.

Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, в якому просив визнати дії Львівського окружного адміністративного суду щодо надсилання процесуальних документів на адресу ОСОБА_4 із скороченим терміном зберігання протиправними та визнати протиправною бездіяльність Львівського окружного адміністративного суду щодо не надсилання ОСОБА_4 та його представникам належно оформленого судового рішення.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31 жовтня 2018 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправною.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Ухвалу Залізничного районного суду м.

Львова від 31 жовтня 2018 року залишено без змін.

У вересні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Залізничного районного суду м.

Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Відповідно до ~law15~ у розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі статтями 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і керуються верховенством права, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до зазначених положень Конституції України, судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції.

З наведеного вбачається, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16-ц, в якій зазначено, що згідно частини 7 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 490/7300/14-ц встановлено, що суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання притягнення судді до відповідальності було врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) та Законом України "Про Вищу раду юстиції". Отже, чинним законодавством надано можливість громадянинові повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Таким чином, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126, 129 Конституції України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову).

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що відповідно до Конституції України юрисдикція суддів поширюється на будь-який юридичний спір, що порушили суди. На думку заявника, апеляційний суд протиправно не допускає його до правосуддя.

Вказані доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті судом, оскільки ОСОБА_4 не зазначив жодних доводів, які б підтверджували протиправність дій судів попередніх інстанцій.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), а саме:

Львівський окружний адміністративний суд, який діє від імені держави та виконує покладену на нього державою функцію правосуддя, а тому обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу, тому провадження за позовом ОСОБА_4 було закрито.

З таким висновком суду першої інстанції погодився апеляційний суд і зазначив, що висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16. Доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують. Аргументи апеляційної скарги щодо постановлення ухвали неналежним та неповноважним судом не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 1 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав в своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі ОСОБА_4, у своїх постановах від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 490/7300/14-ц. Судами попередніх інстанцій було прийнято рішення у відповідності з такими висновками Верховного Суду, тому у відкритті касаційного провадження у справі має бути відмовлено.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 31 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправною.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта