Ухвала

Іменем України

20 вересня 2019 р.

м. Київ

Справа № 755/5308/19

Провадження № 51-4482 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,

розглянувши скаргу обвинуваченої ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року,

встановив:

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року клопотання прокурора та подання Дніпровського районного суду міста Києва задоволено.

Кримінальне провадження № 42018000000002002 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ст. 340, ч. 2 ст. 375 КК України, направлено до Броварського міськрайонного суду Київської області для розгляду.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, адресовану Верховному Суду, в якій порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і направлення цього кримінального провадження до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Київським апеляційним судом зазначена скарга 10 вересня 2019 року була направлена на адресу Верховного Суду за належністю й отримана Верховним Судом 16 вересня 2019 року.

ОСОБА_1 вже зверталась раніше безпосередньо до Верховного Суду з аналогічною скаргою, яка була розглянута в передбаченому законом порядку, й ухвалою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 вересня 2019 відмовлено у відкритті провадження за скаргою. Тобто за аналогічною скаргою Верховним Судом вже ухвалювалося рішення. Копію цієї ухвали було направлено на адресу заявника, вказану у поданій скарзі.

За змістом скарги ОСОБА_1 наполягає на тому, що Верховний Суд у цьому випадку повинен узяти на себе процесуальну функцію суду апеляційної інстанції по відношенню до ухвали Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року про направлення кримінального провадження на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області, однак такі повноваження Верховного Суду чинним КПК України не передбачені, й взяття таких повноважень суперечитиме положенням як ч. 2 ст. 19 Конституції України, так і положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті розгляду справи судом, встановленим законом.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу існування самого суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 3 КПК України Верховний Суд є судом касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

З огляду на це, Верховний Суд може здійснювати правосуддя як суд апеляційної інстанції лише у випадках, визначених процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 424 КПК України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених ч. 1, 2 ст. 424 КПК України. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Крім цього, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.2015 року № 3-рп/2015 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Таким чином, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією і законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.

Як зазначив у своєму рішенні від 18 грудня 2018 року Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Абрамова проти України"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року визначені критерії застосування законодавчих обмежень щодо доступу до Верховного Суду, такі як: передбачуваність обмеження; несприятливі наслідки помилок під час провадження, що призвело до відмови заявникові у доступі до вищого суду; можливість стверджувати, що такі обмеження здатні спричинити надмірний формалізм.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає можливості оскарження судових рішень, постановлених апеляційним судом в порядку ст. 34 КПК України, одразу після їх постановлення, однак гарантує можливість оскарження судового рішення, постановленого за наслідками розгляду справи по суті, в тому числі й з підстав порушення правил підсудності. При цьому, згідно з положеннями п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, наявне порушення правил підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку.

Тому, враховуючи вказане вище, а також те, що питання щодо відкриття провадження за аналогічною скаргою вже було вирішене згідно з ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року, керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою обвинуваченої ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

І. В. Іваненко Анісімов Г. М. О. Л. Булейко