Історія справи

Ухвала ККС ВП від 21.06.2021 року у справі №159/426/19

Ухвала

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

Провадження № 51-2998 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.

розглянув касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12018030110002217 щодо ОСОБА_2

встановив:

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у смт. Козача Лопань Золочевського району Харківської області, зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимої,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700
гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4364,16 гривень майнової шкоди та 4000
гривень моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 березня 2021 року цей вирок змінено в частині вирішення питання розподілу процесуальних витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 2800 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині вирок суду залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_2 визнана винуватою у тому, що вона 16 жовтня 2018 року приблизно о 11 год. 00 хв., знаходячись на території подвір'я по АДРЕСА_1, в ході конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно кинула близько трьох разів бетонними шматками від фундаменту по тілу ОСОБА_1, чим спричинила останній тілесні ушкодження у вигляді забою поперекової та клубової ділянки зліва, які відповідно до висновку експерта, за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі потерпіла просить змінити судові рішення і призначити ОСОБА_2 більш суворе покарання у виді громадських робіт, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди та 2450 гривень витрат на правничу допомогу. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли неправильного висновку щодо виду та розміру покарання призначеного ОСОБА_2, яке є явно несправедливим та не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Вказує, що при призначенні покарання не враховано наявні у неї фактичні тілесні ушкодження, поведінку та ставлення ОСОБА_2 до вчиненого, те, що остання своєї вини не визнала, не відшкодувала їй завдану шкоду, та протягом судового слідства неодноразово вчиняла неправомірні дії щодо неї. Зазначає, що визначена судом сума моральної шкоди не відповідає ступеню тяжкості її фізичних та моральних страждань. Повідомляє, що апеляційний суд безпідставно відхилив її апеляційну скаргу в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5250
гривень.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для її задоволення.

Висновки суду про доведеність винуватості, кваліфікація дій засудженої ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125 КК України у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги потерпілої про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м'якість, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Положеннями статтей 50, 65 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при призначені покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, те, що на день постановлення вироку, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, віднесено до кримінальних проступків, особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, в цілому позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, позицію потерпілої щодо міри покарання, яка просила суворо покарати обвинувачену.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, даних про особу винної - як у загально-соціальному стані, так і в аспекті її потенційної суспільної небезпеки, суд призначив ОСОБА_2 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу, яке за своїм видом та розміром є співмірним вчиненому, необхідним та достатнім для виправленняОСОБА_2 і попередженню вчиненню нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам статтей 50, 65 КК України.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок м'якості або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність суд не вбачає.

Щодо вирішення цивільного позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілої моральної шкоди, місцевий суд, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, врахувавши характер вчиненого правопорушення, фізичні та душевні страждання потерпілої внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 4000
гривень.

Зазначене рішення в частині вирішення цивільного позову узгоджується з положеннями статей 23, 1167 Цивільного кодексу України.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення, погодився із висновками суду першої інстанції про призначення ОСОБА_2 покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, та обґрунтовано змінив вирок в частині вирішення питання розподілу процесуальних витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь потерпілої 2800 гривень витрат на професійну правничу допомогу, які документально підтверджені та реально понесені потерпілою.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Усі наведені доводи потерпілої, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, належним чином перевірені, на них надані змістовні відповіді.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших доводів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12018030110002217 щодо ОСОБА_1

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець