Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.06.2021 року у справі №924/1153/20

УХВАЛА

17 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/1153/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав", позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021

у справі № 924/1153/20

за позовом ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Фізичної особи-підприємця Кулакова Тараса Григоровича (далі - ФОП Кулаков Т. Г., відповідач),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав"; 2) Приватна організація "Організація колективного управління авторських та суміжними правами".

про стягнення 40 830,65 грн, з яких: 39 600,00 грн боргу, 474,35 грн втрати від інфляції, 756,30 грн 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" 07.06.2021 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через "СКРИНЮ" з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 (дата складення повного тексту постанови 25.05.2021) у справі №924/1153/20; справу направити на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.06.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 924/1153/20 визначено колегію суддів у складі:

Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 924/1153/20, відмовлено у задоволенні позову ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" до ФОП Кулакова Т. Г. про стягнення 40 830,65 грн, з яких: 39600,00 грн боргу, 474,35 грн втрат від інфляції, 756,30 грн 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено порушення його права, за захистом якого було пред'явлено позов, оскільки ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" є особою, яка за умовами договору виконує лише допоміжну функцію за договором щодо поділу винагороди (роялті), яку сплачує користувач, між репрезентативними організаціями колективного управління відповідно до їх сфер діяльності, та правом на подання позову про стягнення заборгованості з користувача не наділена, а, отже, є безпідставною позовна вимога ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" про стягнення коштів на умовах договору № КБР-454/01/20-Н від
03.01.2020.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 7 статті 12 ГПК України для цілей частини 7 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн, а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 210

200,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 924/1153/20 є стягнення 40 830,65 грн, з яких: 39
600,00 грн боргу, 474,35 грн втрати від інфляції, 756,30 грн 3% річних, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" у поданій касаційній скарзі зазначає, що, у цій справі важливо вирішити питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: 1) "Чи може відсутність вказівки в багатосторонньому договорі стосовно того, яка саме певна сторона такого договору має право звернутись до суду із захистом свого права (права, якому відповідає обов'язок Іншої сторони за договором), бути підставою для трактування такої обставини як підстави для відмови у позові в порядку застосування статті 4 ГПК та сукупної дії норм статей 173 ГК України, статей 204, 509, 629 ЦК України"; 2) "Чи може бути правомірним висновок щодо того, що у особи відсутнє порушене право (або охоронюваний законом інтерес) за умови, що така особа з іншою особою знаходиться у прямих правовідносинах І така інша особа не виконує перед першою особою свій обов'язок за чинним договором, укладеним із дотриманням принципу свободи договору відповідно до статті 627 ЦКУ".

На думку скаржника, відсутність вирішення цього питання може призвести до того, що суди нижчих інстанцій регулярно на свій розсуд будуть приходити до висновків, що може бути відсутнє порушене право, навіть у випадках коли між сторонами існують прямі правовідносини і одна із сторін виконує свій обов'язок.

Також скаржник вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій не врахували рішення як Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, так і Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, а саме висновки викладених у постановах від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19. Відсутність такого врахування, як це відбулось у даній справі, має наслідком правового хаосу, що недопустимо.

Крім того скаржник зазначає, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скарну, оскільки позивач регулярно укладає чотиристоронні договори аналогічні тому, на підставі якого виник цей спір.

Запропонована форма договору організаціям колективного управління та партнерам нічого не порушує. Це означає, що кожен обов'язок за такою формою договору зможе бути виконаним і відповідно, що він зможе бути предметом судового захисту. При цьому тільки в регіонах підсудних Північно-Західному апеляційному господарському суду аналогічних договорів укладено більше ніж 249 штук.

На підставі значної кількості аналогічних договорів через заборгованість користувачів вже є судові спори в зазначених регіонах, а саме у справах: № 924/73/21; № 924/1361/20; № 924/447/21; № 924/114/21; № 924/443/21; № 903/311/21.

Зазначене свідчить про те, що цей спір має для скаржника, а також для сторін, чотиристороннього договору (третіх осіб у цій справі) виняткове значення, оскільки суди при вирішенні спорів за заборгованості за таким видом договорів будуть керуватись протиправною правовою позицією Північно-Західного апеляційного господарського суду, а висновків Верховного Суду в них не буде.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Суд не вважає наведені скаржником обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі. Що ж до зазначених у касаційній скарзі доводів стосовно того, що справа має для скаржника виняткове значення, то Суд зазначає, що незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Також слід зауважити, що саме лише застереження про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного викладення обставин справи стороною у справі та до переоцінки доказів, які були досліджені судами попередніх інстанцій. Такі доводи, з огляду на статус Верховного Суду і його повноваження, не є підставою для відкриття касаційного провадження зі справи.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 924/1153/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 924/1153/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос