Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.12.2020 року у справі №910/67/20

УХВАЛА

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/67/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Васів Ю. М.,

відповідача - Яковенко О. О.,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 (судді:

Владимиренко С. В. - головуючий, Демидова А. М., Ходаківська І. П. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (суддя Плотницька Н. Б. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жиркомбінат"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 04.11.2016 № 4О16007Д/П, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, обґрунтовано тим, що відповідач ввів позивача в оману.

2. АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності доводів позивача та відсутності підстав для задоволення позову.

3. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жиркомбінат".

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Лайк-Сіті", у зв'язку із недоведенням позивачем своїх вимог щодо наявності підстав для визнання недійсним договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Лайк-Сіті" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує на відсутності у судовій практиці висновку щодо застосування норм матеріального права, а саме частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України в аналогічних правовідносинах та обставинах справи.

Крім того, заявник касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах стосовно зазначених у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги.

6. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

7. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у наведеному випадку, не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

8. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 31.10.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (позичальник) та АТ КБ "ПриватБанк" (банк) укладено кредитний договір № 4Л16028Г.

04.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (поручитель) та АТ КБ "ПриватБанк" (банк, кредитор) укладено договір поруки № 4О16007Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Нова" своїх зобов'язань за кредитними договорами від
22.03.2016 № 4О16005Д та № 4О16007Д а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені відповідно до кредитного договору (пункт 1 договору).

Суди установили, що сторони у договорі поруки від 04.11.2016 № 4О16007Д/П визначили такі умови:

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (пункт 2 договору);

- у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У разі невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункти 4-6 договору);

- у разі порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору);

- до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором (ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (пункт 8 договору);

- у разі невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка визначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором (пункт 9 договору);

- кредитор зобов'язаний у разі виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договору);

- цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором. Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами (пункти 11,17 договору).

9. ТОВ "Лайк-Сіті", звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки від 04.11.2016 № 4О16007Д/П, з посиланням на положення статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, обґрунтовував свої вимоги тим, що банк ввів його в оману щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Позивач зазначав, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 31.10.2016 № 4Л16028Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України.

Водночас обов'язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Лайк-Сіті", було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих" боржників перед банком.

ТОВ "Лайк-Сіті" на виконання укладених з банком договорів поруки були перераховані на користь банку грошові кошти (повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників) за договорами поруки на загальну суму 3 982 020 164,01 грн.

Однак у зв'язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договорів поруки, позивач акцентував увагу на тому, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

10. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

У частинах 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити частинах 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

11. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеним позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що:

- відповідно до протоколу від 30.10.2016 № 30/10/2016-1 загальних зборів учасників ТОВ "Лайк-Сіті", а саме з першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з АТ "КБ "ПриватБанк" на суму 1 750 000
000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Тобто, як установили суди, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

- відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. При цьому жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами вказані документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку;

- за змістом пункту А.2. кредитного договору від 31.10.2016 № 4Л16028Г цілями кредитування визначено фінансування поточної діяльності. Доказів про укладення договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками банку, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля банку немає та позивачем відповідні обставини не доведено.

Отже, суди дійшли висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Водночас суди не встановили пов'язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників. Суди дійшли висновку, що укладення договору поруки відбулося не внаслідок отримання позивачем кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було спрямоване на отримання прибутку, суди визнали такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи і встановленими судами обставинами.

Таким чином, під час вирішення цього спору попередні судові інстанції визнали недоведеним позивачем факт навмисного введення відповідачем в оману позивача щодо природи та предмета правочину (кредитного договору), його прав та обов'язків, натомість введення в оману щодо мотивів правочину не є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

12. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від
25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з'ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Бізнес Брук" (далі - ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук") до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від
25.10.2016 № 4П16098Г. Звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г, ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов'язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Однак зобов'язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов'язання боржників у забезпечених порукою зобов'язаннях, не були виконані, тож з огляду на тривале невиконання банком умов пунктів 8,10 договорів поруки, позивач вважав, що банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань. При цьому обов'язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов'язання попередніх боржників перед банком.

Під час розгляду справи № 910/18604/19 суди установили, що за змістом спірного кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача; доказів укладення цього договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, на чому наполягав позивач, матеріали справи не містять. Суди також врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення у справі № 910/18604/19 залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/67/20, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/67/20 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

13. Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Скаржник зазначає, що оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з основною обставиною, на якій ґрунтується позов (відсутність забезпечення кредитних договорів), то відповідач не може заперечувати відсутності такої обставини та визнає її, а тому слід дійти висновку, що такі договори не укладалися.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та свідчать матеріали справи, відповідач АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву з посиланням на відповідні докази та норми права заперечував проти обставин, якими позивач обґрунтував підстави позову, а тому зазначені доводи скаржника колегія суддів не бере до уваги.

14. Таким чином, зважаючи на викладене, касаційне провадження у справі № 910/67/20 за касаційною скаргою ТОВ "Лайк-Сіті" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/67/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак