Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.04.2021 року у справі №910/18003/19

УХВАЛА

12 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18003/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л. В. - головуючий, судді - Кібенко О. Р., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Демидов В. О.)

від 06.08.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Кравчук Г. А., судді - Козир Т. П., Чорногуз М. Г. )

від 15.02.2021,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рапіт"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Бізнес Пром Інновація" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до АБ "КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору поруки №4Р13347Д/П від
20.10.2016, за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Рапіт" своїх зобов'язань за кредитними договорами.

Рішенням Господарський суд міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 в позові відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 203, 215, 230, 553, 556, 558 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, дійшли висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Судами встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Позивач не довів, що представники відповідача повідомляли відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину, зокрема, відсутність забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором третьої особи та те, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки, які насправді наступити не можуть. Зі змісту протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Бізнес Пром Інновація" №19/10/2016 від 19.10.2016, техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016 та заявки на отримання кредиту від
18.10.2016 вбачається, що метою кредитування позивача є саме фінансування поточної діяльності Товариства. При цьому, жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як і не містять посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за спірним договором). Судами встановлено, що жодний пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення спірного договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Також, матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених на підтвердження наявності підстав для визнання договору недійсним обставин, а підписавши спірний договір поруки, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.

24.03.2021 ТОВ "Бізнес Пром Інновація" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі №910/18003/19 до Касаційного господарського суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 229, 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів).

Подібність правовідносин визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від
27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Колегія суддів встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа №910/18005/19 за позовом ТОВ "Бізнес Пром Інновація" до АТ
"КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

У справах № 910/18005/19,910/18003/19 позивач зазначав про добровільну участь у реструктуризації. Як мотив такої участі вони наводили бажання отримати прибуток від звернення стягнення на майно первісних кредиторів, а також інших кредиторів, за зобов'язаннями яких вони поручилися перед Банком. Позивач зазначав, що відповідач, як сторона оспорюваних договорів, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку ввів в оману позивачів про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями інших товариств у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що спонукало позивача до укладення з Банком оскаржуваних договорів. На переконання позивача, наведені ним обставини вказували на відсутність договорів забезпечення у Банку, що мало істотне значення при укладенні оспорюваних договорів та підтверджувало факт обману позивача, оскільки якби він знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем кредитний договір та договір поруки.

У обох справах № 910/18005/19,910/18003/19 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачами докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за договорами поруки прибутку, укладення оспорюваних договорів відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно зі ст. 627 ЦК.

Застосовуючи до цих правовідносин положення ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК, суди у справі № 910/18005/19 відмовили у позові та їх рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 10.12.2020.

Ухвалюючи постанову від 10.12.2020 у справі № 910/18005/19, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.

Враховуючи викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18005/19, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

У справі № 910/18005/19 Верховний Суд, застосовуючи положення 1 ст. 229, ст. 230 ЦК, дійшов таких висновків:

під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману;

правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Схожих висновків щодо застосування ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов у справах № 910/60/20,910/18185/19,910/18713/19,910/17881/19,910/17876/19.

Верховний Суд зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 910/18003/19 правозастосування ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у справах № 910/18005/19,910/60/20,910/18185/19,910/17876/19,910/18713/19,910/17881/19 у подібних правовідносинах; підстави для відступу від цих висновків відсутні.

Крім цього, у справі №910/18003/19 позивач подавав клопотання про витребування рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, оскільки вважав, що в цьому рішенні містяться відомості щодо обставин, за яких укладено кредитний договір та договори поруки, а також просив витребувати оригінали кредитних договорів, укладених між Банком та третьою особою із супутніми документами разом із клопотанням про поновлення строку на звернення з цими клопотаннями.

Проте, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, клопотання позивача про витребування доказів залишено без задоволення, оскільки суд визнав, що факт отримання позивачем відзиву після подання позовної заяви не є беззаперечною підставою для поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів за відсутності підтверджуючих обставин про необізнаність позивача про наявність доказів, які останній просить витребувати, станом на день подання позову. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку для подання клопотань про витребування доказів.

Клопотання позивача від 10.02.2020 про витребування у відповідача рішення Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 також залишено судом першої інстанції без задоволення, оскільки позивач подав його не разом з позовною заявою та не заявив про поновлення строку для його подання.

Апеляційний господарський суд не вбачав порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді зазначених клопотань. Згідно з приписами статті 81 ГПК України у випадку подання стороною клопотання про витребування доказів, які вона не може подати самостійно, з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення (що є тотожним відмові), а не без розгляду, як стверджує позивач.

Таким чином, суд першої інстанції надав оцінку клопотанням позивача про витребування доказів відповідно до вимог ст. 81 ГПК України, якою унормовано порядок розгляду таких клопотань. Незгода позивача з результатом розгляду та обґрунтуванням судом першої інстанції поданих ним клопотань не свідчить про прийняттям судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції правильно переглянув судове рішення у справі № 910/18003/19 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше ухвалених постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з п. 5 ч. 1 ст. 293 ГПК.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно залишити без розгляду.

Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/18003/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі №910/18003/19 надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова