[herb.gif]

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

09.01.2018

Київ

К/9901/3302/17

805/338/17-а

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. перевірив матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від
17.10.2017 у справі за позовом Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Стар" про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Донецькій області 07.11.2017 надіслало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017.

Суддя Вищого адміністративного суду України Маринчак Н.Є. під час перевірки касаційної скарги на відповідність вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017) встановила, що касаційна скарга подана з порушенням частини п'ятої цієї статті, а саме: до касаційної скарги не додано документа про сплату судового збору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2017 зазначена касаційна скарга була залишена без руху та встановлено скаржнику строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 19.12.2017.

19.12.2017 скаржник надіслав до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване посиланням на недостатність коштів для сплати судового збору, а 22.12.2017 - клопотання про продовження строку для усунення недоліків, обґрунтоване аналогічними обставинами.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від
02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
27.12.2017 суддею-доповідачем у справі визначено суддю Верховного Суду Бившеву Л.І.

Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга була подана без додержання вимог частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - до касаційної скарги не додано документа про сплату судового збору. Недоліки касаційної скарги в межах встановленого ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2017 строку скаржником усунуті не були. При цьому, скаржник надіслав до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, обґрунтовані посиланням на недостатність коштів для сплати судового збору.

Суд вважає, що клопотання податкового органу про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з
15.12.2017) учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, забезпечується право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках та у визначений Статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України строк.

Частина 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

У підпункту 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" також встановлено перелік суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Водночас, суд звертає увагу на те, що органи Державної фіскальної служби є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.

Згідно з частиною 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Позивач до касаційної скарги не додав документа про сплату судового збору, але заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, обґрунтовані посиланням на відсутність бюджетних асигнувань та залишку коштів на рахунку для сплати судового збору.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовуються положення частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Суддя-доповідач, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання відповідних вимог процесуального закону, дійшла висновку про повернення касаційної скарги.

Керуючись статтею 332, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань Головного управління ДФС у Донецькій області про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області повернути.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а касаційну скаргу залишити у суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.І. Бившева