Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2020 року у справі №9901/53/20

УХВАЛА

31 серпня 2020 року

Київ

справа №9901/53/20

адміністративне провадження №П/9901/53/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О. А.,

суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Соколова В. М.,

перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

24 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2020 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів:

Рибачук А. І.- головуючий суддя, судді: Берназюк Я. О., Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., Тацій Л. В.

25 лютого 2020 року суддями Верховного Суду Рибачуком А. І., Мороз Л. Л. та Бучик А. Ю. заявлено самовідводи від розгляду цієї справи для уникнення будь-яких сумнівів в об'єктивному вирішенні спору, оскільки відповідачем у справі є ВРП, Третьою Дисциплінарною палатою якої ухвалено рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно цих суддів Верховного Суду, які входять до складу колегії для розгляду справи №9901/53/20.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року задоволено заяви суддів Верховного Суду Рибачука А. І., Мороз Л. Л. та Бучик А. Ю. про самовідвід від участі у справі №9901/53/20. Відведено суддів Рибачука А. І., Мороз Л. Л. та Бучик А. Ю. від розгляду справи №9901/53/20. Справу передано для повторного автоматичного розподілу з метою визначення складу колегії суддів для розгляду справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року справа №9901/53/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач)- Губська О. А., судді - Білак М. В., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року цю позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 160, 266 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк тривалістю 10 днів з дня вручення її копії для уточнення позовних вимог та відповідних обґрунтувань до Державної казначейської служби України шляхом подання до суду такої уточненої позовної заяви з її копіями відповідно до кількості учасників справи.

25 березня 2020 року на виконання вимог цієї ухвали суду від позивача надійшла заява, у якій останній виклав вимоги поданого ним позову.

Проте, вимоги ухвали суду щодо подання уточненої позовної заяви з відповідними обґрунтуваннями вимог до Державної казначейської служби України з її копіями відповідно до кількості учасників справи останнім не виконано.

Разом з тим, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19), за яким, зокрема, внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та доповнено Розділ IV Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3.

Відповідно до пункту 3 Розділу IV Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширення корона вірусної хвороби (COVID-19).

У зв'язку з цим, ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків його позовної заяви до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали, але не менше, ніж з дня закінчення строку дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

04 травня 2020 року та 17 липня 2020 року до суду надійшли заяви ОСОБА_1, подані на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06 березня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, якими позивач зазначає Державну казначейську службу України відповідачем та обґрунтовує вимоги до неї, а також надає копії заяв відповідно до кількості учасників справи.

Отже, виконує вимоги ухвали Верховного Суду від 06 березня 2020 року.

Однак, у відкритті позовного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, виходячи зі змісту наведеної норми, оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до актів індивідуальної дії, що приймаються Вищою радою правосуддя, особливості провадження у справах щодо яких встановлено статтею 266 КАС України.

Конституцією України у частині 10 статті 131 встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від
02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, частиною 7 статті 107 визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

Згідно зі статтею 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

За правилами статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі-Закон №1798-VIII) дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

~law31~ встановлено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Отже, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України "Про Вищу раду правосуддя" та "Про судоустрій і статус суддів".

З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом розгляду Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя були матеріали дисциплінарної скарги ОСОБА_1 від 23 червня 2016 року на дії судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справі №К/800/7815/16.

Ухвалою Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за зверненням ОСОБА_1.

~law32~ визначено, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

Разом із ~law33~ №1798-VIII встановлено процедуру стосовно оскарження рішень, ухвалених Дисциплінарними палатами.

~law34~ встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Згідно з положеннями ~law35~ до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Таке законодавче регулювання випливає з пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України, яким визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Зі змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 вбачається, що дана ухвала оскарженню не підлягає.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та діяльність органів Вищої ради правосуддя щодо її постановлення не підлягають оскарженню в судах.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (набрала чинності 11 вересня 1997 року) (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Стаття 6 Конвенції застосовується у дисциплінарних провадженнях, проте у випадку притягнення особи до такої відповідальності (як приклад, рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії" (заяви № 6878/75; 7238/75)).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Право на оскарження рішення, дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, мають лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.

Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Водночас, позивач - ОСОБА_1 не є суб'єктом дисциплінарного провадження в розумінні зазначених норм законодавства, тобто між ним та Вищою радою правосуддя відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.

З матеріалів позовної заяви ОСОБА_1, а також заяв, поданих на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06 березня 2020 року, у яких позивач конкретизовує свої вимоги до кожного відповідача, вбачається, що Вища рада правосуддя не вчиняла будь-яких дій або бездіяльності, які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом.

Отже, позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року по справі №9901/866/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2019 року №9901/73/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2020 року по справі №9901/609/19.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з держави України в особі Державної казначейської служби України 100000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки вимога про визнання дій та бездіяльності відповідача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то в силу частини 5 статті 21 КАС України не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і похідна вимога позивача про стягнення моральної шкоди.

Одночасно необхідно роз'яснити, що для вирішення спору з приводу стягнення моральної шкоди позивач має право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.

Отже, у розумінні статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

О. В. Калашнікова

В. М. Соколов