Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише до основного покарання або що не зробиш для покращання апеляційної практики (№346/4258/17 від 05.02.2018)

Фабула судового акту: Апеляційна практика тобто процентне співвідношення скасованих та змінених судових рішень за апеляціями прокурорів до рішень, переглянутих за апеляціями інших учасників процесу завжди був, є та мабуть буде одним із основних показників діяльності державного обвинувача.

Однак дуже часто подання апеляцій прокурорами носить формальний характер, а тому такий перегляд жодним чином не впливає ані на законність судових рішень ані сприяє оперативності здійснення правосуддя.

Згідно положень ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

В свою чергу стаття 77 КК України чітко вказує, які додаткові міри покарання застосовуються у разі звільненні від основного покарання.

Тобто з аналізу вказаних статей однозначно випливає те, що стаття 75 КК України може застосовуватись виключно до основних покарань.

У даному випадку особу, яка вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України засуджено до позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

При цьому судом у вироку не вказано, від якого саме покарання звільнено особу – від основного, додаткового або від обох.

Це і стало підставою для подання прокурором апеляційної скарги.

Задовольняючи вказану скаргу апеляційний суд вказав, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК в резолютивній частині обвинувального вироку має зазначатись покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Із врахуванням такої позиції апеляційний суд зазначив, що у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК із застосуванням додаткових покарань (крім конфіскації майна) суд у резолютивній частині вироку повинен чітко вказати, що таке звільнення стосується тільки основного покарання, а додаткове має обов'язково виконуватися.

Аналізуйте судовий акт: Суд: Не виконання особою, яку звільнено від відбування покарання із випробуванням хоча б одного з обов'язків покладених на нього судом тягне за собою направлення такої особи до місць позбавлення волі (справа № 205/5281/17 від 26.09.2017)

Особа, яка засуджена до штрафу і добровільно його не сплатила, звільняється від сплати штрафу, якщо держава протягом двох років цей штраф не стягнула і це не вважається ухиленням від відбування покарання згідно ст. 389 КК України (Постанова ВСУ)

М’який вирок водію, який збив людину і вона померла, скасовано за скаргою потерпілого на підставі істотного порушення вимог КПК - ст. 349 КПК України (Апеляційний суд Вінницької області від 8 вересня 2016р.)

Справа № 346/4258/17

Провадження № 11-кп/779/64/2018

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Повзло

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Кукурудза Б.І., Гриновецького Б.М.,

з участю секретаря Шандаловича А.І.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12016090180001905 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина Володимира Дмитровича на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2017 року, згідно якого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, неодруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого, раніше не судимого, що на утриманні нікого не має, депутатом не являється,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, поклавши на нього згідно зі ст. 76 КК Українивідповідні обов'язки.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи в сумі 988,7 гривень та судово-імунологічних експертиз в сумі 1237 гривень.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора Журавльова Є.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржений вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким: вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік; на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік; згідно з ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_1 періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; в іншій частині вирок залишити без змін.

Не оспорюючи правильність кваліфікації дій та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, прокурор вважає вирок суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Посилається на зміст ст. 370 КПК України, ст. ст. 75, 77 КК України. Підсумовує, що зміст ст. 77 КК України вказує на те, що на підставі ст. 75 КК України суд вправі звільнити обвинуваченого від відбування тільки основного покарання. Наголошує, що однак суд першої інстанції, застосовуючи ст. 75 КК України, ухвалив звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, не уточнивши, що він звільняється від відбування тільки основного покарання, що після вступу вироку в законну силу, незаконно потягне за собою звільнення його від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

25 грудня 2016 року приблизно о 05-00 годині ранку, у темну пору доби, обвинувачений ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2101», реєстраційний номер 005550Е, в салоні якого знаходився пасажир потерпілий ОСОБА_2, рухаючись автодорогою 0090403 сполучення «Лука-Коломия» в сторону м. Коломия, в с. Годи-Добровідка по вулиці Незалежності, навпроти господарства № 16, не обравши безпечної швидкості руху та не врахувавши дорожню обстановку, не впорався із керуванням автомобілем, в результаті чого з'їхав в кювет, де допустив наїзд на дерево. При цьому обвинувачений ОСОБА_1 порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме: п. 2.3., відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.9. водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п. 12.1. у якому вказано, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.3. у якому зазначено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій обєктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

У результаті порушення обвинуваченим ОСОБА_1 Правил дорожнього руху сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля потерпілий ОСОБА_2, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 08 квітня 2017 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому обох кісток лівої гомілки в нижній третині діафізів з раною на його рівні, відкритого перелому тіла нижньої щелепи та закритого перелому її лівого суглобового відростку з раною відповідного перелому тіла, забійної рани лобної ділянки голови, черепно-мозкової травми із струсом головного мозку, синців в орбітальних ділянках. Наявний у ОСОБА_2 відкритий перелом кісток лівої гомілки відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, який небезпечний для життя.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за його участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за його відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий;

- обвинувачений ОСОБА_1 просив прийняти рішення по закону.

Під час апеляційного розгляду колегія суддів повторно дослідила матеріали кримінального провадження, які характеризують ОСОБА_1, а саме вимогу про судимість (том 1 а.п. 133), довідку про склад сім`ї (том 1 а.п. 134), характеристику (том 1 а.п. 135), довідку лікаря-психіатра (том 1 а.п. 136), довідку лікаря-нарколога (том 1 а.п. 137) та копію трудової книжки, яку надано обвинуваченим під час апеляційного розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_1, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтею КК України, за якою він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється.

Прокурор висловив свою незгоду в частині щодо призначеного обвинуваченому покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Прокурор погоджується з призначеними ОСОБА_1 видами та розмірами основного та додаткового покарання, також не заперечує проти застосування до нього положень ст. 75 КК України, в той час звертає увагу, що суд першої інстанції, застосовуючи ст. 75 КК України, ухвалив звільнити обвинуваченого від відбування покарання, не уточнивши, що він звільняється від відбування тільки основного покарання, що після вступу вироку в законну силу, незаконно потягне за собою звільнення його від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Так, дійсно ОСОБА_1 має посвідчення водія серії ВВТ № 399205, видане 17 жовтня 2013 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вимог ст. 370 КПК України в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України не дотримався.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів вважає, що виходячи з норм цієї статті особу може бути звільнено від відбування призначеного покарання саме у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п'яти років, відповідно, що положення цієї статті про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням не поширюються на додаткові покарання, в тому числі на позбавлення права займатися певною діяльністю.

В той час, ст. 77 КК України передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК в резолютивній частині обвинувального вироку має зазначатись покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 1990 року № 11 з наступними змінами «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироків» звернув увагу судів на те, що вирок суду є найважливішим актом правосуддя, повинен бути законним і обґрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.

З метою недопущення вказаних недоліків при призначенні покарання Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснив, що при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційному класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку (абз. 5 п. 9).

Таким чином, у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК із застосуванням додаткових покарань (крім конфіскації майна) суд у резолютивній частині вироку повинен чітко вказати, що таке звільнення стосується тільки основного покарання, а додаткове має обов'язково виконуватися.

У той же час, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, застосувавши звільнення від покарання і до додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

За викладених обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до вимог статті 420 КПК вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку у звязку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання.

При цьому, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік підлягає обовязковому виконанню.

На підставі викладеного та керуючись 374, 405, 407, 414, 420, 439 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина Володимира Дмитровича задовольнити.

Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного обвинуваченому покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням скасувати.

Постановити відносно ОСОБА_1 новий вирок.

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Згідно з ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_1 періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку, не пізніше наступного дня після його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.