За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається ПОЗА його межами і метою такого є отримання певного результату (Дніпропетровський ОАС № 804/2857/18 від 10.08.2018)

Фабула судового акту: У 2018 році у зв’язку із підвищенням розміру мінімальної заробітної плати на підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» суттєво збільшився розмір штрафів, які накладаються органами Державної служби України з питань праці. На даний час такі штрафи сягають десятки, а той й сотні тисяч гривень.

У даній справі органом Держпраці на товариство з обмеженою відповідальністю було накладено штрафні санкції у розмірі 3 574 080 грн. за те, що на підприємстві працювало без належного оформлення трудових відносин 32 працівника з якими було укладено цивільно-правові договори підряду. Проте на думку Держпраці вказані угоди мали ознаки трудових договорів, що і стало підставою для накладення штрафу.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу підприємство звернулось до суду із адміністративним позовом обґрунтовуючи його тим, що положень зазначених договорів виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес виконання робіт. Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Предметом трудового договору є праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Тому виходячи із наведеного договори підряду є цивільно-правовими, а не трудовими.

Заперечуючи проти позову орган Держпраці вказав, що пналізом наданих договорів підряду встановлено, що зазначені у договорах послуги відносяться за КВЕД до постійного характеру виконання, тобто їх можуть виконувати лише штатні працівники, які пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці. Неприпустимо оформляти договори цивільно-правового характеру на виконання небезпечних робіт. Тобто йдеться про підміну трудових договорів цивільно-правовими. Таким чином, підприємством фактично було допущено тридцять два працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

В свою чергу окружний адмінсуд погодився із доводами позивача та вказав, що згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, можна прийти до висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори підряду, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах.

Водночас про виконання робіт та їх оплату свідчать акти здачі прийняття робіт, видаткові касові ордери.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

Крім того, позивачем надано суду податкові розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податків.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування (ВС/КАС, справа №806/1368/17, 26.06.18)

ВС/КАС: Право на пенсію має бути належним чином забезпечене, і сумніви щодо заповнення трудової книжки у цьому не завада ( ВС/КАС у справі № 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.)

Cам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами (ВС/КАС у справі №813/2451/17 від 27 лютого 2018р.)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року

Справа № 804/2857/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНеклеса О.М. за участі секретаря судового засіданняКолесника І.О. за участі: представника позивачапредставника відповідачаГусарова В.О. Соломка М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віторі Груп" до Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віторі Груп» звернулося з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить: - визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №15/4.1-11/158 від 06.04.2018 року, яка була винесена начальником Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області В.В. Снісар і якою на ТОВ «Віторі Груп» накладено штраф у розмірі 3 574 080,00 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач посилається на те, що між ТОВ «Віторі Груп» та тридцяти двома фізичними особами було укладено цивільно-правові договори підряду, за умовами яких виконавці фізичні особи зобов'язуються виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених даними договорами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги. Згідно підпункту 1.3 зазначених договорів виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес виконання робіт. Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який виконує роботи згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який працює відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. За трудовим договором після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. У випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, то вказані відносини відповідають ознакам договору підряду. Підпунктом 2.1 угод сторони погодили, що вартість робіт по цивільно-правовому договору встановлюється сторонами у додаткових угодах та фіксується в актах приймання-передачі робіт. Підпунктом 1.6. угод сторони погодили, що підрядник зобов'язаний виконати роботи у узгоджені сторонами обсягах і строки. Також вказав, що перевірка була проведена поверхнево, висновки, які були зроблені за її результатом хибні, а прийнята постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

04 травня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Віторі Груп» подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.

Вказана заява отримана суддею Неклеса О.М. 10.05.2018 року згідно реєстру передачі справ судді №1691/18, копія якого міститься в матеріалах справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року заява позивача про забезпечення адміністративного позову була задоволена.

18 травня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено за заявою відповідача.

21 травня 2018 року на адресу суду від відповідача Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти доводів адміністративного позову, посилаючись на законність прийнятої постанови, просить відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування законності прийнятої постанови про накладення штрафу відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що на ТОВ «Віторі Груп» існують випадки укладання цивільно-правових договорів, що мають ознаки трудових договорів. На протязі 2017 року між ТОВ «Віторі Груп» та тридцяти двома працівниками було укладено договори про виконання робіт. Аналізом наданих договорів підряду встановлено, що зазначені у договорах послуги відносяться за КВЕД до постійного характеру виконання, тобто їх можуть виконувати лише штатні працівники, які пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці. Неприпустимо оформляти договори цивільно-правового характеру на виконання небезпечних робіт. Тобто йдеться про підміну трудових договорів цивільно-правовими. Таким чином, директором ТОВ «Віторі Груп» фактично було допущено тридцять два працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

29 травня 2018 року за усним клопотанням представника позивача підготовче судове засідання було відкладено до 19.06.2018 року.

01 червня 2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач висловлює незгоду із аргументами відповідача, зазначеними у відзиві, та стверджує, що ТОВ «Віторі Груп» як суб'єкт господарювання вправі було на власний розсуд організовувати власні статутні завдання в т.ч. з укладанням договорів цивільно-правового характеру з надання будь-яких послуг чи виконання будь-яких робіт (в т.ч. підвищеної небезпеки) із зазначеними у акті інспекційного відвідування фізичними особами, за умови досягнення між ними такої домовленості. Виникнення, зміна чи припинення відносин між позивачем та фізичними особами, які залучалися ТОВ «Віторі Груп» для виконання певних робіт, перш за все була зумовлена не примусом, а вільним волевиявленням обох сторін цивільно-правового договору.

12 червня 2018 року відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких останній не погоджується з твердженнями позивача та зазначає, що ТОВ «Віторі Груп» було допущено до роботи 32 працівника без укладання трудового договору. Вказане свідчить про недотримання позивачем вимог ч.1 ст. 24 та ч.3 ст. 24 КЗпП України. Позивач вчинив дії, спрямовані на приховування трудових відносин, тому Головне управління Держпраці в Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

07 серпня 2018 року від відповідача надійшли додаткові пояснення.

07 серпня 2018 року в підготовчому судовому засіданні позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог.

10 серпня 2018 року від представника ТОВ «Віторі Груп» надійшли додаткові пояснення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Між ТОВ «Віторі Груп» (замовник) та фізичними особами - підрядниками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35,ОСОБА_36, ОСОБА_18, ОСОБА_37, ОСОБА_38 було укладено цивільно-правові договори (договори підряду), додаткові угоди на виконання робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором та додатковими угодами до нього, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані роботи. Підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт і зобов'язаний виконати усі роботи у повній відповідності до технічної документації. Факт виконання відповідних робіт з боку підрядника засвідчується актами приймання-передачі наданих робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами, чеками про зняття готівки, відомостями на виплату грошей за 2017р.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 05.03.2018 р. по 06.03.2018 р. на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 05.03.2018 року №14 інспектором Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було здійснено вихід за місцем провадження господарської діяльності ТОВ «Віторі Груп» за адресою м.Дніпро, вул. Гоголя, буд.15, прим. 23 та проведено виїзне інспекційне відвідування щодо питань оформлення трудових відносин.

За результатами інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що фактично ТОВ «Віторі Груп» як роботодавцем було допущено тридцять два працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

За результатами відвідування складено акт №15/4.1-11 від 06.03.2018 року та виписано припис про усунення виявлених порушень №15/4.1-11-7 від 06 березня 2018 року.

14 березня 2018 року Головним управлінням Держпраці в Дніпропетровській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення на ТОВ «Віторі Груп» штрафу №2023-16/04.

ТОВ «Віторі Груп» направило на адресу Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області зауваження на акт інспекційного відвідування від 06.03.2018р. №15/4.1-11.

06 квітня 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 509 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №15/4.1-11/158.

Вказаною постановою відповідно до пп. 54 п. 4 Положення про державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. № 96 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф на Позивача розмірі у розмірі 3 574 080,00 гривень.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Державна служба України з питань праці (Держпраця) відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. (пп.6 п.6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі Порядок №295).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі за текстом Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч.4 ст.2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877-V).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку №295).

Згідно п.п.8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Судом встановлено, що в період з в період з 05.03.2018 р. по 06.03.2018 р. на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 05.03.2018 року №14 інспектором Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було здійснено вихід за місцем провадження господарської діяльності ТОВ «Віторі Груп» за адресою м.Дніпро, вул. Гоголя, буд.15, прим. 23 та проведено виїзне інспекційне відвідування щодо питань оформлення трудових відносин.

За результатами інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що фактично ТОВ «Віторі Груп» як роботодавцем було допущено тридцять два працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

За результатами відвідування складено акт №15/4.1-11 від 06.03.2018 року та виписано припис про усунення виявлених порушень №15/4.1-11-7 від 06 березня 2018 року.

Суд, дослідивши зміст цивільно-правових договорів про надання послуг, які містяться в матеріалах справи, а також наданих суду доказів, не може погодитися з вищевикладеними висновками відповідача, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Віторі Груп» (замовник) та фізичними особами - підрядниками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35,ОСОБА_36, ОСОБА_18, ОСОБА_37, ОСОБА_38 було укладено цивільно-правові договори (договори підряду) додаткові угоди на виконання робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи в обсязі і на умовах передбачених договором та додатковими угодами до нього, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані роботи. Підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовує процес виконання робіт і зобов'язаний виконати усі роботи у повній відповідності до технічної документації Факт виконання відповідних робіт з боку підрядника засвідчується актами приймання-передачі наданих робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами, чеками про зняття готівки, відомостями на виплату грошей за 2017р.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем суду не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів.

Враховуючи викладене, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення з фізичними особами - підрядниками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35,ОСОБА_36, ОСОБА_18, ОСОБА_37, ОСОБА_38 договорів підряду порушення чинного законодавства України.

Згідно даного договору факт надання послуг з боку Виконавця засвідчується актами здачі-прийняття робіт ( надання послуг), які підписуються сторонами після надання послуг та є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору замовник та підрядник встановлюють вартість виконання робіт по даному договору у додаткових угодах та фіксують у актах передачі-приймання робіт. Ціна роботи узгоджена у додаткових угодах до договору включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану роботу.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори підряду, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах.

На підтвердження виконання сторонами вищезазначених договорів позивачем надано суду акти здачі прийняття робіт, видаткові касові ордери.

Судом досліджені: договори підряду, додаткові угоди до них, акти виконаних робіт, додатки до актів виконаних робіт, штатний розклад підприємства - позивача за 2017 рік, накази про внесення змін до штатного розкладу, індивідуальні технічні завдання до договорів підряду, прибуткові і видаткові касові ордери, чеки про зняття готівки, відомості на виплату грошей за 2017р., оборотно-сальдова відомість за 2017 рік.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

Крім того, позивачем надано суду податкові розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податків.

Пунктом 11 Порядку №295 визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, при цьому інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Таким чином, наведені інспектором в акті №15/4.1-11 від 06.03.2018 року твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між ТОВ «Віторі Груп» та фізичними особами згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру. А дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.ч.1 і 3 ст.24 КЗпП України.

Судом встановлено, що 06 квітня 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 509 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №15/4.1-11/158.

Вказаною постановою відповідно до пп. 54 п. 4 Положення про державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. № 96 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф на Позивача розмірі у розмірі 3 574 080,00 гривень.

Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи викладене, а також встановивши в судовому засіданні факт відсутності в діях позивача порушень ч.ч.1 і 3 ст.24 та ч.1 ст.21 КЗпП України, суд вважає, що накладення відповідачем позивача штрафу у розмірі 3 574 080,00 грн. не може вважатись правомірним.

У своєму відзиві відповідач посилається на рішення Верховного Суду по справам №127/21595/16-ц від 08.05.2018р. та №820/1432/18 від 04.07.2018р. Однак суд не може прийняти до уваги та врахувати посилання представника відповідача на вищевказані постанови Верховного Суду, оскільки зазначені справи містять інші фактичні обставини. Так як у справі №127/21595/16-ц від 08.05.2018р., що розглядалась Верховним Судом, мова йшла про встановлення факту перебування у трудових відносинах між ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

У справі №820/1432/17 від 04.07.2018р., що розглядалась Верховним Судом, мова йшла про укладання трудових угод з громадянами та укладання додаткових угод до них.

У вищевказаній постанові Верховний суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

У межах даних правовідносин спірним є питання укладання саме цивільно-правових договорів (договорів підряду), їх тлумачення посадовими органами Держпраці.

Також суд зазначає, що жодних відомостей щодо непогодження фізичних осіб з укладенням цивільно-правових договорів в акті інспекційного відвідування не було зазначено, пояснення від фізичних осіб не відбиралися. На підставі чого суд робить висновок, що вказані договори укладено за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджені ними.

Чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов'язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що до роботи не допускаються працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» працівник це виключно та особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Оскільки фізичні особи залучалися ТОВ «ВІТОРІ ГРУП» до виконання робіт на підставі цивільно-правових, а не трудових договорів чи контрактів, вони відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону праці» не вважалися працівниками, а тому на них не розповсюджувалися положення статей 18 та 21 вказаного закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є необґрунтованою, прийнятою не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про її протиправність та скасування.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_40, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2 5 72 77 139 241 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віторі Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Гоголя, 15, прим. 23, код ЄДРПОУ 37620264) до Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області (49050, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №15/4.1-11/158 від 06.04.18р. Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, і якою на Товариство з обмеженою відповідальністю "Віторі Груп" накладено штраф у розмірі 3574080 грн. (три мільйони п'ятсот сімдесят чотири тисячі вісімдесят гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віторі Груп" (код ЄДРПОУ 37620264) судовий збір в розмірі 53611,20 грн. (п'ятдесят три тисячі шістсот одинадцять гривень 20 коп.).

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20 серпня 2018 року.

Суддя