Слідчий суддя не має повноважень зобов'язати прокурора закрити кримінальне провадження. Така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку. (ВС ККС, справа № 405/680/22 від 14.02.2023 р.)

Фабула судового акту: За скаргою сторони захисту, слідчий суддя своєю ухвалою зобов`язав прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч.1 ст. 284 КПК (закінчення строків). Апеляційний суд закрив апеляційне провадження за скаргою прокурора, вирішивши, що це рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Прокурор подав касаційну скаргу, яка була задоволена ВС ККС. Суд зазначив:

Право на апеляційне оскарження рішень слідчого судді визначається положеннями ст. 309 КПК. Однак, відповідно до усталеної судової практики, якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке виходить за межі його повноважень, сторона не може бути обмежена в праві на апелляцію проти такого рішення.

Так, 12 жовтня 2017 року Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України прийняла рішення у справі, в якій слідчий суддя ухвалою зобов`язав прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження, де зазначила: «У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК» (постанова від 12 жовтня 2017 року, № 757/49263/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/70326277)

ВС зазначив, що ст. 307 КПК чітко розрізняє «рішення» і «дії». Це розрізнення послідовно проводиться у всіх трьох частинах статті, де «рішення» і «дії» згадуються поряд як самостійні поняття. Також й інші положення КПК не свідчать про те, що законодавець визначає «рішення» як різновид «дії». Навпаки, відповідно до КПК «рішення» і «дія» завжди мають самостійне значення. Рішення приймається - дія здійснюється, дія має початок і закінчення - рішення є одномоментним актом, до процесуальної дії можуть бути залучені багато учасників - процесуальне рішення приймається лише уповноваженою особою, дії фіксуються в протоколі - рішення оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК не дають жодних підстав вважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.

Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», ч. 2 ст.307 КПК визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або не здійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов`язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов`язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично прийме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК).

Таким чином, ВС зробив висновок, що ст. 307 КПК не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов`язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов`язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.

Отже у цій справі:

В цій справі слідчий суддя у резолютивній частині ухвали постановив: «Зобов`язати … прокурора … вчинити процесуальну дію - прийняти постанову про закриття кримінального провадження». У мотивувальній частині рішення він у обґрунтування своїй повноважень ухвалити таке рішення послався на ч. 2 ст. 307 КПК. Таким чином, можна дійти висновку, що суддя ґрунтував свої повноваження на п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК, що передбачає повноваження «зобов`язати вчинити певну дію», і вважав рішення прокурора «процесуальною дією».

Виходячи з своїх висновків, ВС констатував, що прокурор мав право на апеляційне оскарження цієї ухвали.

Практика “невтручання” в дискреційні повноваження сторони обвинувачення дійсно є усталеною. На жаль. Однак, виглядає, що це є гарним виправдання судами небажання з різних причин брати відповідальність за забезпечення дійсно ефективного і справедливого кримінального процесу. В своїх рішеннях, де використовується така “усталена” практика, жодним чином не приділяється увага, як бути стороні захисту, якщо їх права, безапеляційно і безкарно порушуються. Ось як їм бути, якщо сторона обвинувачення без жодних причин не виконує покладених на них обов’язків?

Аналізуйте судовий акт: Запис свідком телефонних розмов на власний диктофон і передання їх слідчим - не є НСРД і не містить ознак зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ВС ККС, справа №758/1780/17 від 02.12.2022 р.);

Слідчий суддя зобов’язав слідчого залучити заявника як потерпілого, а отже - на думку ВС - втрутився в процесуальні повноваження слідчого. Таку ухвалу слідчого судді можна оскаржити в апеляційному порядку (ВС ККС, справа №522/7836/21 від 01.12.2022 р.);

У разі закриття справи слідчим доля речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею (ВС/ККС у справі № 234/17070/19 від 08.12.2020);

Призначення експертизи слідчим, який не входив до складу групи, саме по собі не робить висновки експертизи недопустимим доказом. При визнанні доказів недопустимими, суд має обгрунтувати які саме, чиї права і свободи порушено і як. (ВП ВС, справа №756/10060/17 від 31.08.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 405/680/22

провадження № 51-1544км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурора захисника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, якою закрито апеляційне провадження за скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 .

Обставини справи

1. Слідчий суддя за скаргою сторони захисту зобов`язав прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 32021120010000012 щодо ОСОБА_7 на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

2. Апеляційний суд оскарженою ухвалою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді, вирішивши, що це рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги

3. Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

4. Він вважає, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена до апеляційної інстанції, оскільки прийняте тим рішення не передбачене нормами кримінального процесуального закону. Він вважає, що положеннями частини 1 статті 303 КПК не передбачено можливості оскаржити відмову прокурора прийняти процесуальне рішення і слідчий суддя не має повноважень зобов`язати його прийняти рішення про закриття кримінального провадження.

5. Він посилається на рішення Конституційного суду України № 3-рп/2010 від 27 січня 2010 року про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження, а також на правовий висновок Суду про те, що перевірці в апеляційній інстанції підлягають ухвали слідчого судді, які мають вирішальне значення для руху досудового розслідування.[1]

6. Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 надали Суду заперечення, в яких просили відмовити у задоволенні його скарги.

Позиції учасників касаційного розгляду

7. У судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги, а захисник ОСОБА_6 заперечив проти її задоволення.

8. Захисник ОСОБА_8 повідомив Суд про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі.

9. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити.

11. Слідчий суддя зобов`язав прокурора закрити кримінальне провадження у цій справі у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК.

12. Право на апеляційне оскарження рішень слідчого судді визначається положеннями статті 309 КПК. Однак, відповідно до усталеної судової практики, якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке виходить за межі його повноважень, сторона не може бути обмежена в праві на апелляцію проти такого рішення.

13. Так, 12 жовтня 2017 року Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України прийняла рішення у справі, в якій слідчий суддя ухвалою зобов`язав прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження, де зазначила:

«У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК».[2]

14. 23 травня 2018 року така правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у двох постановах, що стосувалися ухвал слідчих суддів про проведення позапланової перевірки,[3] де Суд зазначив, що «не вбачає підстав для відходу від такої судової практики та вважає, що з метою забезпечення єдності судової практики у вирішенні питань відкриття апеляційного провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про призначення позапланових перевірок суди апеляційної інстанції повинні діяти з урахуванням судової практики Верховного Суду України, а саме згаданої постанови від 12 жовтня 2017 року».[4]

15. Також цей Суд вирішував, що у разі ухвалення слідчим суддею рішення, що мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку,[5]і визнавав такими, що винесені поза межами повноважень, рішення слідчого судді про скасування рішень слідчого та прокурора про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні.[6]

16. Таким чином, вирішення питання про законність відмови апеляційного суду у розгляді скарги на рішення слідчого судді залежить від відповіді на питання, чи мав слідчий суддя повноваження прийняти таке рішення.

17. В цій справі слідчий суддя у резолютивній частині ухвали постановив: «Зобов`язати … прокурора … вчинити процесуальну дію - прийняти постанову про закриття кримінального провадження». У мотивувальній частині рішення він у обґрунтування своїй повноважень ухвалити таке рішення послався на частину 2 статті 307 КПК. Таким чином, можна дійти висновку, що суддя ґрунтував свої повноваження на пункті 3 частини 2 статті 307 КПК, що передбачає повноваження «зобов`язати вчинити певну дію», і вважав рішення прокурора «процесуальною дією».

18. Суд зазначає, що навіть стаття 307 КПК чітко розрізняє «рішення» і «дії». Це розрізнення послідовно проводиться у всіх трьох частинах статті, де «рішення» і «дії» згадуються поряд як самостійні поняття. Також й інші положення КПК не свідчать про те, що законодавець визначає «рішення» як різновид «дії». Навпаки, відповідно до КПК «рішення» і «дія» завжди мають самостійне значення. Рішення приймається - дія здійснюється, дія має початок і закінчення - рішення є одномоментним актом, до процесуальної дії можуть бути залучені багато учасників - процесуальне рішення приймається лише уповноваженою особою, дії фіксуються в протоколі - рішення оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК не дають жодних підстав вважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.

19. Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», частина 2 статті 307 КПК визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або не здійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов`язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов`язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично прийме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (частина 3 статті 22 КПК).

20. Таким чином, Суд робить висновок, що стаття 307 КПК не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов`язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов`язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.

21. Виходячи з такого висновку, Суд вважає, що прокурор мав право на апеляційне оскарження цієї ухвали на підставі пункту 17 частини 1 статті 7 та частини 1 статті 24 КПК у сукупності з положеннями частини 5 статті 9 КПК, а тому закриття апеляційною інстанцією провадження за скаргою сторони обвинувачення з посиланням на статтю 309 КПК є порушенням права сторони обвинувачення на оскарження і не грунтується на вимогах процесуального закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, якою закрито апеляційне провадження за скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Постанова від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19

[2] Постанова від 12 жовтня 2017 року, № 757/49263/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/70326277

[3] Постанови від 23 травня 2018 року, № 243/6674/17-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/74475959 та № 237/1459/17,https://reyestr.court.gov.ua/Review/74475877

[4] Постанова від 23 травня 2018 року, № 243/6674/17-к, пункт 19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/74475959

[5] Постанова від 31 травня 2021 року, № 646/3986/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/97429838

[6] Постанова від 5 листопада 2019 року, № 440/539/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85542841