Сімейні та матеріальні цінності в Україні: невірне трактування законотворчих норм

А зараз поговоримо про цінності… сімейні і матеріальні. І які принципи, що об'єднують ці два типи цінностей в Україні трактуються докорінно невірно…

До нашої уваги впало дві речі: деякі фактичні нестиковки у сімейному кодексі і той факт, що більшість пересічних людей (і навіть суди України ) невірно трактують норми пов’язані з виплатами аліментів.

Частина 1. Як «працюють» аліменти?

Почати варто навіть не з Сімейного Кодексу, а з ст. 51 Конституції України, яка гласить:

«Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.»

Розглянемо саме речення «батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття», та «сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою».

Що ж далі?

А далі ст. 141 Сімейного Кодексу України, де сказано що:

«Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою».

Обидві ці статті є чудові за своїм змістом, але реально не працюють, тому що повноцінного контролю і захисту цієї рівності батьків в державі не існує. А так званий захист діє тільки коли вже ситуація є критичною, і те лише декларативно. Якогось практичного комплексу превентивних дій - не існує взагалі.

А яким боком тут аліменти?

А тим, що в нашій країні ця фінансова норма сприймається і трактується невірно. В чому ж?

По-перше, більшість людей впевнені, що аліменти повинна платить лише одна сторона тій стороні, з якою ПРОЖИВАЄ дитина. По-друге, не існує чіткого визначення “проживання” на законному рівні. Фактично, це є формалізмом. Тому що дитина може проживати із “стороною” не кожний день, знаходитись в таборі, чи в родичів, а утримувати то її треба кожний день.

Більш доречним формулюванням було б «тій стороні, з якою ПЕРЕБУВАЄ дитина». Бо, що наприклад робить, коли місце проживання дитини не визначено? Кому з батьків нараховуються аліменти? Адже в законі чітко прописано, що БАТЬКИ зобов’язані утримувати дитину до повноліття. Вважається, що в такому випадку аліменти мають перераховуватись тому, з ким дитина ПЕРЕБУВАЄ в даний час. Це і є думка, що існує в суспільстві.

Проте, юридично, до того моменту як буде чітко встановлено з ким ПРОЖИВАЄ дитина, вимагати перерахування аліментів на свою користь не може ні один з батьків.

А так як обидва батька, в незалежності від того з ким проживає дитина, зобов'язані утримувати дитину до повноліття, то в даній ситуації необхідно задіяти п. 3 ст. 181 СК України. А саме - перераховувати кошти безпосередньо на користь дитини.

Такий підхід допоможе запобігти великій купі судових спорів і є превентивною мірою, застосовуючи яку, не постраждає жодна із заінтересованих сторін, та будуть дотримані права кожної з них.

Також існує думка, щоб перераховувати гроші дитині, потрібно відкрити рахунок саме у “Ощадбанку” лише після отримання відповідного висновку уповноваженого органу, який може здійснювати перевірку не частіше ніж один раз на три місяці. Та це не є до кінця вірною думкою. Адже варто враховувати, що на момент написання закону, “Ощадбанк” був єдиним державним банком. А єдиним способом контролювати цей момент для держави, було залучення державного банку.

Зараз, “Приватбанк”, також є державним банком і його дитячі продукти несуть додаткову розвиваючу складову для дітей і є найкращими.

Аргументується все теж ст. 186 СК де зазначено що «… у разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.» (Про банк поговоримо в окремій статті).

Та, від сторони з якою проживає дитина, можуть бути претензії, чомусь вона має перераховувати кудись гроші, хоча і так кормить, поїть дитину. Але, це гарантує той факт, що гроші будуть використані на потреби дитини. А дитина, у свою чергу, повинна мати фактичний доступ до цих коштів, адже вони мають витрачатися на її потреби і гармонійний розвиток. І це не «кудись», а саме на аліментний рахунок дитини і не просто так, а відповідно до п. 3 ст. 179 СК України.

А що ж із контролем витрат, якщо перераховувати безпосередньо дитині, тим паче малолітній?

Головною проблемою є те, що на загальному слуху тільки поняття з першої частини другого пункту статті 179 СКУ.

Не дивлячись на те, що аліменти є власністю дитини, отримує їх доросла сторона на своє ім'я та у своє розпорядження і добре якщо вони витрачаються на дитину. Про те, щоб дитина мала до них доступ і говорити не можна. А за часту, ця сторона розпоряджається йми не на користь дитини.

Таке становище за багато років стало «нормою» і не викликає питань ні у широкого загалу, ні у представників влади та суддів. А насправді, такий розклад є нічим іншим як економічним насильством над дитиною, що є одним із проявів домашнього насильства.

Але боротися з цим можна і дуже просто: донести до широкого загалу та застосовувати на практиці п. 3 тієї ж ст.179 СКУ. А контролювати витрати коштів та запобігти зловживанням допоможуть інноваційні технології. Такі технології в наш час - дитячі банківські продукти. У Приватбанку - це картка “Юніор”.

Ще одним важливим аргументом на користь даного рішення є ситуації, коли дитина знаходиться десь не з батьками. У випадку, якщо гроші перераховуються комусь з них і дана сторона з будь-якої причини не має можливості передати кошти дитині, то дитина позбавляється того, що їй по праву належить.

Беручи за основу виключно першу частину п. 2 ст.179 як аксіому, незважаючи на інші пункти та статті, батьки і вимагають щоб аліментні кошти перераховувалось виключно на користь когось із них.

Зарадити цьому можна, але як?

Якщо один з батьків не вносить гроші у дитячий фонд, не хоче пояснювати куди тратяться гроші, що надає друга сторона, або обмежує присутність другої сторони у житті дитини - перша сторона має повне право звертатися до суду.

Тобто це «зробіть проблему на рівному місці і тоді держава матиме рішення», а дитина почекає.

А потім відбувається наприклад таке як у справи № 588/674/19, де дитина, яка не мала доступу до аліментних грошей, подала на стягнення накопичених грошей з батьків. З матері, яка ці гроші отримувала і не витрачала на дитину у повному обсязі і с батька. Фінансово - так, фактично, дитина в цьому випадку була жертвою економічного насильства. Але, судитися з батьками, це така собі справа. СРСР пахне, а саме тим, що комуністична доктрина вирощувала «Павликів Морозових».

Так яке рішення?

Якщо батьки не доходять згоди у фінансових питаннях, які стосуються дитини, є інноваційне рішення - соціальний інструмент регулюючий данні питання, який було
розроблено виходячи суто з практики.

На ім’я дитини створюється рахунок в банку, куди обидві сторони (припустимо одна добровільно, одна за наказом суду) кладуть гроші, а дитина має до них доступ через, припустимо, картку «Юніор» Приватбанку.

Частина 2. Загальний опис дії інструменту.

А як було на практиці?

А на практиці мати відмовлялася і відмовляється будь-яким чином обговорювати питання щодо утримання і витрат на дитину, передавати дитині надіслані гроші, постійно обмежує батька в участі у житті дитини. Витрачає кошти на нез'ясовані потреби і речі, які ніяким чином не узгоджуються, після чого в претензійної формі вимагає компенсацій.

Щоб уникнути подібної ситуації, здійснювати спільний контроль над витратами на дитину і доцільність тієї чи іншої витрати, батьком був оформлений банківський продукт Приватбанку - картка «Юніор» та передано мати.

Батьком був також оформлений Афідевіт, із зобов'язанням щомісячного добровільного перерахування грошових коштів на дану картку, з метою формування своєї половини витрат на дитину.

Так, як мати категорично відмовляється формувати свою частину контрольованих витрат на дитину, то було подано відповідне звернення до суду про отримання наказу.

Таким чином, метою даного звернення до суду є виключно формування спільного і контрольованого способу витрати грошових коштів на дитину обома сторонами. Кошти перераховуються/стягуються безпосередньо на рахунок картки «Юніор».

Сама картка знаходиться у того з батьків, з ким в даний момент і знаходиться дитина.

Для доступу до аліментного фонду використовується картка (пластик, або віртуальна), яка передається тому дорослому (один з батьків, родичів, вихователь, тобто особа, яка в даний час несе відповідальність за дитину) з кім зараз знаходиться дитина, або ж безпосередньо дитині. Таким чином забезпечується доступ до грошей завжди і звідусіль.

У підсумку, введення інструменту для забезпечення формування дитячого аліментного фонду на картку дитини є важливим кроком у забезпеченні фінансової безпеки та добробуту дітей, які стали жертвами розлучення батьків. <br>Цей інструмент має багато переваг, включаючи відсутність економічного насильства, сприяння фінансовій грамотності дитини та контролю використання коштів на дитину. Однак, для успішного впровадження цього інструменту необхідно належно розповісти про нього громадськості та внести зміни до законодавства України. Крім того, судді повинні розглядати кожен випадок індивідуально і знаходити інноваційні рішення, щоб допомогти дитині.

У наступних статтях ми продовжимо досліджувати цей інструмент та його вплив на суспільство. Також ми розглянемо конкретний прецедент, який став поштовхом до створення цього інструменту, та проаналізуємо його наслідки.

Взагалі ж, за допомогою таких досліджень можливо досягти більшої правдивості та справедливості в суспільстві.

Автор статті: Acco Service / (Акко сервіс)