Штраф за паркування за відсутності водія: чимало порушень зараді ста гривень

02.10.2020 | Автор: Черный Вадим
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Штраф за паркування за відсутності водія: чимало порушень зараді ста гривень - 0_27473800_1601661657_5f776ad943186.jpeg

Запроваджена в Україні відповідальність власників транспортних засобів за несплату за паркування є юридично сирим механізмом, який порушує низку норм від фундаментальних статей ЄКПЛ до національних нормативних актів.

1. Екзотичною, тобто такою, що порушує ст.3 ЄКПЛ, є норма 14-2 КУпАП про адміністративну відповідальність власника автомобіля.

“Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення,” ВС 204/8036/16-а (2а/204/27/17).

В країнах з розвинутою правовою системою, накладення штрафу за паркування на власника транспортного засобу, грунтується на однієї з трьох доктрин:

а) відповідальність об’єкту (“Народ против літаку ХХХ”, на якому перевозились наркотики). Тобто, відповідальність автомобілю, а не власника чи водія,

б) respondeat superior, відповідальність за дії підлеглого (раба чи дитини тощо),

в) спростовуємої презумпції того, що машиною керує власник. Саме ця доктрина застосовується в Україні, 279-3 КУпАП.

Відмова від презумпції невинуватості звичайно виправдовується незначністю покарання та практичною неможливістю дотримання презумпції невинуватості через відсутність водія під час паркування. Проте, настільки радикальний відхід від звичайного правосуддя повинен бути збалансованим достатнімі процесуальними гарантіями, що надають можливість обвинуваченому необтяжливо довести відсутність вини. Ця вимога пропорційності в Україні не дотримана.

У звичайному, поширеному випадку передачі керування іншої особі без внесення її до реєстру, закон не надає власнику ТЗ будь-якої можливості спростувати звинувачення.

КУпАП в статтях 279-3 та 14-2 встановлює вичерпний перелік підстав для доказування невинуватості власника. Сам по собі вичерпний перелік виправдовувальних підстав порушує ст.6 ЄКПЛ, оскільки призводить до автоматичного засудження. Закон, який виключає розсуд суду, розумний розгляд судом всіх обставин, завжди порушує ст.6 ЄКПЛ.

Доречі, формулювання 279-3 КУпАП не відповідає якості закону: “особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб”. Але ж таким документом може бути тільки рішення суду, зазвичай по кримінальній справі, що вочевидь неможливо на протязі короткого строку провадження за КУпАП.

Власник ТЗ, який передав керування без внесення до реєстру, звільняється від відповідальності виключно у разі, якщо інша особа визнала свою вину та сплатила штраф, 279-3 КУпАП. Така вимогу з боку законодавця є цинічним порушенням презумпції невинуватості, права на справедливий суд. Доведення невинуватості однією особою не може залежати від визнання вини іншою особою, та навіть виконання нею покарання.

Підсумуємо: презумпція вини власника ТЗ може відповідати вимогам ст.6, 7 ЄКПЛ за наявності ефективної можливості спростування вини, зокрема шляхом заявлення аргументів, які будуть дискреційно розглянути судом. Навпаки, КУпАП передбачив автоматичне покарання власника без практичної можливості для нього спростувати звинувачення. Саме ця відсутність у законі ефективної процедури спростування презумпції вини власника є порушенням позитивного обов’язку держави запровадити правосуддя.

2. Порушення ст.6 ЄКПЛ при складанні повідомлення

Постанову складають поза процедурою судового розгляду. Проте, навіть притягнення до відповідальності адміністративним органом має дотримуватися певних ознак правосуддя. Інспектор з паркування, який приймає рішення про законну відповідальність особи безпосередньо на вулиці, не виглядає як особа, що здійснює правосуддя навіть поза трибуналом. Міськрада фактично не здійснюває позасудового розгляду при винесенні постанови, а копіює дані повідомлення.

3. Відсутність строків притягнення до відповідальності.

Строк складання постанови законодавством не передбачений: “розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб’єкта цього правопорушення,” 277 КУпАП. Тобто, в залежності від отримання відомостей про власника, строк може бути будь-яким. Відсутність строку давності є порушенням якості закону, ст.7 ЄКПЛ, що унеможливлює його застосування.

При цьому, строк накладення стягнення не може перевищувати двох місяців, 38 КУпАП.

4. Незаконне отримання персональних даних власника автомобілю

Поширення персональних даних ... дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини,” 14.2 Закону “Про захист персональних даних”. Міськрада не зможе аргументувати, як накладання штрафу за парковку порушує національну безпеку, добробут чи права людини.

  1. “Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних. У запиті зазначаються … прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит,” 16.4.3 Закону. “Також інші відомості” (держномер автомобілю) додаються “також”, а не “або”. Держномер не замінює імперативної вимоги закону про зазначення саме ПІБ у запиті про отримання персональних даних. Тобто, закон не передбачає отримання персональних даних у вигляді ПІБ особи. Закон дозволяє отримання персональних даних лише стосовно особи, ПІБ якої відомо.

Всупереч ст.16.4.3 Закону “Про захист персональних даних”, міськрада отримує не персональні дані стосовно відомої їй особи, а встановлює особу - фактично, виконує слідчі дії, які далеко виходять за межі її повноважень за КУпАП чи Закону “Про захист персональних даних”.

  1. Автоматичне отримання доступу до персональних даних неприпустимо, 16.4 Закону. Кожен факт доступу оформлюється у вигляді запиту. Автоматичність отримання даних особи за запитом порушує гарантії 16.5 Закону: обов’язок розпорядника даних вивчити запит, надати оцінку його обгрунтованості, і лише за наявності законних підстав, задовольнити такий запит. Шляхом автоматичних запитів, міськрада отримала неконтрольований доступ до персональних даних, та фактично сама стала їх розпорядником.

Міськрада незаконно, в автоматичному режимі отримує дані власників навіть не для складання постанови, а в момент сплати за паркування, як вбачається з кнопки “Перевірити” на екрані “паркомату”. Тобто, розголошення персональних даних відбувається навіть без звинувачення у правопорушенні.

Доступ до персональних даних отримує навіть не міськрада як орган, уповноважений на складання постанови, а комерційне підприємство, яке здійснює обробку даних “паркомату”, як вбачається з напису про сервісний центр на екрані. Ніяких законних підстав для розголошення персональних даних власника автомобілю цій комерційний компанії не існує.

Можливо, програмне забезпечення на планшеті также використовує медіацію комерційної компанії та не забезпечує надійний захист персональних даних, такий що відповідає GDPR та сертифікований ДССЗЗІ.

Держава порушила обов’язок повідомити власника ТЗ про факт поширення його персональних даних, 21.1. Закону.

При оформленні штрафів хронічно присутні й численні менш значні порушення.

  1. Відсутні докази безперервного паркування більш 10 хвилин між першою та другою фотофіксацією. Водій не повинен доводити невинуватість (ВС 463/1352/16-а), тобто від’їзд. Можливо, власник ТЗ чи інша особа, якій він доручив керування, паркувався на строк менше 10 хвилин (152-1 КУпАП), від’їхав, через деякий час повернувся та знов запаркувався на тому ж місці. Доказ безперервного паркування на протязі 10 хвилин має бути безперервним.

  2. Пристрій, яким здійснюється фотофіксація, є планшетом, не захищеним (на відміну від “Візир”) від несанкціонованого втручання з боку інспектора, який може вільно змінити час, тим самим імітуючи перебіг 10 хвилин.

  3. Паркомати не відповідають вимогам законодавства, оскільки не приймають до сплати купюри НБУ номіналом 500 та 1000 гривень, а також монети. Жоден продавець послуг, навіть якщо це міськрада, не може відмовити в прийнятті державних банкнот в оплату. “Фізичні та юридичні особи зобов’язані без будь-яких обмежень приймати придатні до обігу банкноти (монети) за всіма видами платежів,” 2.6 Постанови НБУ 134-2018. Металева шафа не паркоматом в розумінні закону.

  4. Паркомат не видає здачі, що є порушенням прав споживачів та порядку розрахунків, п.22 Постанови НБУ 148-2017. Водія притягують до відповідальності не за те, що він не сплачує, а за те, що виконавець не може прийняти від нього плату за послугу.

  5. Не всі паркомати мають фіскальний модуль, тому не є законним засобом розрахунку, ст.3.1 Закону “Про РРО”, п.9 Постанови НБУ 148-2017.

  6. Паркомат не належить оператору парковки. У власника ТЗ відсутній обов’язок встановити комерційну структуру, яка приймає оплату начебто для оператора, перевірити зв’язок між ними, та використати послуги такої структури. Напис про паркомат чи комунальне підприємство на паркоматі не може вважатися законним доказом такого зв’язку. Тобто, власник ТЗ бачить термінал, який вочевидь (з інформації на екрані) належить іншої компанії, ніж оператор парковки.

  7. У власника ТЗ відсутні будь-які підстави вважати, що він сплачує оператору. Фіскальний модуль паркомата зареєстрований не за оператором паркування, а за іншим підприємством. Інформація на чекі про начебто зарахування на рахунок оператора не відповідає дійсності: в момент прийняття грошей паркоматом, рахунок оператора не поповнюється. Отже, паркомат не є засобом сплати оператору паркування.

Можливі й порушення оператором парковки ПКМУ 1342 від 2009 року, наприклад в Одесі:

  1. Суб'єкти господарювання - балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначаються відповідно до Закону України Про благоустрій населених пунктів.” Тобто, на конкурсних засадах, 10.4 Закону. Визначення КП балансоутримувачем не було здійснено на підставі конкурсу.

  2. “відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху,” п.4. Майданчики передбачені на вулиці чи дорозі, але не площі, як-то Катерининська.

  3. “Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції,” п.8. Відсутнє погодження “уповноваженим підрозділом” НП. Погодження, здійснене ДАІ, не є належним, оскільки Інспекція не була підрозділом саме НП.

  4. Зазвичай відсутні докази існування “майданчику для паркування” в розумінні ПКМУ 1342, не виконана належна розмітка. Неможливо довести, що рішення міськради про обладнання майданчику стосується саме цієї ділянки, оскільки на схемах відсутні геодезичні координати.

У відповідності до вимог 288.4 КУпАП особа, яка оскаржує постанову в справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати судового збору, також відповідно до Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя, прийняття справ до судовому розгляду не повинно обумовлюваться сплатою державі суми, розмір якої не розумний до предмету спору. Передбаченою санкцією є штраф розміром 100 грн, а сплата судового збору, який у більш ніж 4 рази перевищує суму предмету спору є перешкоджанням доступу до правосуддя (схожа думка відображається окремою думкою суддів Великої палати Верховного суду у справі № 543/775/17).

Автор статті: Черный Вадим

3181
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1