ПОСТАНОВА

Іменем України

08 липня 2020 року

Київ

справа №463/1352/16-а

адміністративне провадження №К/9901/21241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шишова О. О.,

суддів - Дашутіна І. В., Яковенка М. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюка Василя Івановича про визнання дій неправомірними, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2016 року (прийняту в складі: головуючого судді Лакамської Ж. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н. М., суддів: Гуляка В. В., Коваля Р. Й.),

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач-1), інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюка В. І. (далі -відповідач-2), у якому просив:

- визнати незаконними дії інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюк В. І., скасувати постанову інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюк В. І. від 15.11.2015 року якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП,

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, за відсутністю у діях позивача складу правопорушення.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що постановою інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюк В. І. від 25.11.2015 року на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України. У даній постанові вказано, що ОСОБА_1 керуючи автомобілем Subaru Forester д. н. з НОМЕР_1,25 11.2015 року о 13:25 год. у м. Львові на вул. Личаківська 21, не виконав вимогу дорожньої розмітки п.1.1., здійснивши поворот ліворуч, перетнувши її чим порушив Правила дорожнього руху України. Указує, що зазначені у постанові обставини не відповідають дійсності, оскільки при складанні оскаржуваної постанови інспектором патрульної поліції не було всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі матеріали справи. З урахуванням наведених мотивів просить визнати незаконними дії інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюк В. І., скасувати постанову інспектора Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюк В. І. від 15.11.2015 року якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, провадження у справі закрити.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3.25 листопада 2015 року інспектором роти №3 батальйону №4 Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Романюком В. І. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 №679213, згідно якої позивач ОСОБА_1 25 листопада 2015 року на вул. Личаківській 21 в м. Львові о 13:25 год. керуючи автомобілем Subaru Forester д. н. з НОМЕР_1, не виконав вимоги дорожньої розмітки 1.1, здійснив поворот ліворуч, чим порушив ч.1 ст. 122 КУпАП. Згідно даної постанови позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. (а. с.3).

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

4. Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у задоволені адміністративного позову було відмовлено.

5. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем в силу вимог статті 71 КАС України був доведений факт скоєння правопорушення.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

7. Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що лівий поворот на вул. Личаківській, 21 виконати у вказаному місці є фізично неможливо. Зазначає, що оцінка цього доказу судами не відображена в рішеннях судів.

7.1. Позивач указує, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

7.2. Також, позивач зазначає, що в суді першої інстанції заявляв клопотання про допит свідка, але суд відмовив в задоволені клопотання, чим порушив принцип всебічності. Суд як доказ взяв лише показання інспектора, який був допитаний в якості свідка.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

9.15 грудня 2017 року, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

10.13 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

11. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В. М., суддям Шарапі В. М., Данилевич Н. А.

12. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 29 квітня 2020 року №699/0/78-20, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

13. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шишову О. О., суддям Дашутіну І. В., Яковенку М. М.

14. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

16. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law43~), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

19. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law44~ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law45~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law46~.

20. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених ~law47~.

21. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

22. Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

23. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

24. Також, відповідно до статті 69 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскаржуваних рішень) в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

25. Згідно із частинами 1 , 2 статті 70 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскаржуваних рішень) належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

26. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскаржуваних рішень) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

27. Як убачається з пункту 8.1 Правил дорожнього руху, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

28. Згідно із частиною 1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

29. Зі змісту спірної постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що позивач 25 листопада 2015 року на вул. Личаківській 21 в м. Львові о 13:25 год. керуючи автомобілем Subaru Foroster д. н. з. НОМЕР_1, не виконав вимоги дорожньої розмітки 1.1, здійснив поворот ліворуч, чим порушив ч.1 ст. 122 КУпАП.

Згідно даної постанови позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.

30. Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.

31. Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова відповідача не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

32. Ураховуючи те, що відповідачем не було надано до судів попередніх інстанцій жодних належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для скасування спірної у цій справі постанови.

33. Також колегія суддів вважає безпідставним врахування судом першої та апеляційної інстанції пояснень відповідача в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа - інспектор патрульної поліції. Суд зазначає, що свідчення тільки такої особи у цій справі не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

34. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо того, що позивачем при розгляді цієї справи не було доведено невинуватості про адміністративне правопорушення, оскільки що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.

35. Крім того, відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

36. Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.

37. Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).

38. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

39. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним.

40. Щодо вимог про визнання протиправними дій відповідача, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій процедурних порушень під час складання постанови Інспектором ПП Романюк В. І. не встановлено, а позивач не обґрунтував у цій частині свій позов. Самі по собі дії інспектора при складанні постанови про правопорушення, яку було скасовано у судовому порядку за недоведеністю вини не можна вважати неправомірними.

41. Таким чином, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували вимоги частини 2 статті 77 КАС України та помилково дійшли до висновку про доведеність вини позивача.

42. Суд також вважає, що оскільки ухвалою суду апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишено без змін, то скасуванню підлягають рішення судів обох інстанцій.

43. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

44. Відповідно до частини 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

45. З огляду на викладене, ураховуючи те, що висновки суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскаржувані постанова Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

46. Судові витрати у цій справі не підлягають розподілу, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору.

47. Керуючись статтями 341, 344, п.3 ч.1. ст.349,ст. 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі №463/1352/16-а скасувати.

3. Прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог

4. Скасувати постанову серії ПС2 № 699213 від 25.11.2015 винесену у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. Шишов

Судді І. В. Дашутін

М. М. Яковенко