06.03.2019
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Реалізація опції касаційного оскарження в малозначних справах

Реалізація опції касаційного оскарження в малозначних справах - realizatsiya_optsii_kasatsiynogo_oskargennya_v_maloznachnih_spravah_5c7f965ce6f2e.jpg
Якщо справа є малозначною, то скоріше за все спір буде остаточно вирішений в апеляційній інстанції. Але якщо Ви не готові змиритись з поразкою на цьому етапі, то ця стаття саме для Вас.

Як відомо, законодавець затвердивши, новий Господарський процесуальний кодекс, встановив ценз на доступ до касаційної інстанції. Для країни із не занадто міцними правовими традиціями – це серйозне випробування (точніше навіть не для країни, а для суб’єктів господарювання, які належать до малого і середнього бізнесу).

Відповідно до п. 2 ч. 3 Статті 287 Господарського процесуального кодексу - не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Виключенням із цього загального правила є наступні випадки:

1) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,

2) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи,

3) справа становить значний суспільний інтерес,

4) справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу,

5) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Не будемо займатись зайвим філософствуванням, а спробуємо знайти практичні відповіді на питання, які допоможуть як представникам учасників судового процесу при написанні і поданні касаційних скарг в малозначних справах, так і суддям в прийнятті системних уніфікованих рішень при отриманні касаційних скарг в такій категорії справ.

ТЕМА: Правовий висновок ВСУ щодо застосування судами ст. 11 КК України «про малозначність діяння, яке не є злочином»

1. Яку інформацію має містити касаційна скарга, щоб вважалось, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики?

За нашим переконанням, питаннями права, які мають фундаментальне значення при формування єдиної правозастосовчої практики є перш за все питання процесуального права. 

Введення інституту малозначних справ в Господарський процесуальний кодексde facto поставило під сумнів універсальність принципу верховенства права, підмінивши його для учасників малозначних справ принципом верховенства апеляційного правосуддя.

Нескладно на сьогоднішній день знайти рішення, в яких апеляційні та касаційні судові ланки правосуддя притримуються принципово різних правових позицій. І тим не менше, рішення апеляційних судів абсолютно законно вступають в силу, а в прийнятті касаційної скарги скаржникам відмовляють.

Вочевидь, за таких обставин принцип верховенства права підлягає відновленню.

Звернемо увагу на наступні фундаментальні аспекти господарсько-процесуального процесу.

Відповідно до Статті 11 ГПК (Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом):

«2. Суд розглядає справи відповідно до … міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

8. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.»

Застосування судом міжнародного договору, як акта вищої юридичної сили по відношенню до національного законодавства, є фундаментальним принципом судочинства України. Отже, правомірною варто вважати наступну правову позицію.

Якщо:

- учасник справи послідовно в судовому процесі посилався  на положення міжнародного договору,

- учасник справи обґрунтовував, що саме таке положення має бути застосовано (а не положення національного законодавства),

- суд при цьому застосував саме положення національного законодавства або взагалі залишив таке обґрунтування без належної уваги

такий випадок має бути достатньою підставою для прийняття касаційної скарги Верховним Судом.

Фундаментальне значення також має наступна процесуальна норма ГПК.

Відповідно до ч. 4 Статті 236:

 «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду».

Обгрунтована вказівка скаржником в касаційній скарзі на те, що певний висновок в постанові суду апеляційної суперечить висновку Верховного Суду, викладеному в постанові Верховного Суду в іншій справі, має неодмінно призводити до прийняття касаційної скарги Верховним Судом. За інших обставин, це неодмінно негативно впливатиме на авторитет Верховного Суду серед судів нижчих ланок та не зможе забезпечити єдність у питанні правозастосування в Україні.

І на решті, висновку Верховного Суду в іншій справі може ще не бути (практика тільки напрацьовується), а різні апеляційні суди можуть по-різному застосовувати правові норми. Це також ставить під сумнів єдність у питанні правозастосування, що має фундаментальне значення.

Якщо скаржник у малозначній справі в касаційній скарзі обґрунтує, що в постанові суду апеляційної інстанції в його справі та в постанові суду апеляційної інстанції (яка є чинною) в іншій справі суди апеляційних інстанцій неоднаково застосовували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом рішення у подібних відносинах, то за належності такого обґрунтування касаційна скарга також, на нашу думку, має прийматись Верховним Судом.

Такий зрозумілий і прозорий підхід міг би значно покращити судову практику і сформував би також правову визначеність для учасників судового процесу.       

2. За яких обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, особа може бутипозбавлена можливості їх спростувати при розгляді іншої справи? Що має обґрунтовуватись для подання касаційної скарги в малозначній справі на цій підставі?

В нашому розумінні, тут мова йде саме про вплив на рішення в іншій справі преюдиції, яка може сформуватись на апеляційній стадії розгляду в поточній справі. 

Відповідно до ч. 4 Статті 75 ГПК:

«Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.»

Дія цієї норми є доволі обмеженою за колом осіб. Крім цього, дію цієї норми не можливо застосовувати розширено. Тобто вона стосується виключно обставин і не може застосовуватись до оцінки обставин (запозичення оцінки обставин). Суд завжди має надавати обставинам власну оцінку, навіть якщо самі обставини беруться до уваги у вигляді преюдиції.

Виходячи із зазначеного вище, можна дійти висновку, що широкого поширення цей спосіб обґрунтування подання касаційної скарги в малозначних справах набути не може.

Але, все ж таки, які ж обставини особа буде позбавлена можливості спростувати в іншій справі із тих що встановлені в поточній? Існують, як мінімум, два варіанти відповіді на це питання:

1) мова може йти про певну встановлену обставину щодо документу, оригінал якого знаходиться в матеріалах поточної справи і відповідно вже не зможе бути поданий до іншої справи.    

2) мова може йти про встановлену обставину, яка підтверджена доказами, що є допустимими в рамках предмету доказування у поточній справі, але не зможуть вважатись допустимими в рамках предмету доказування в іншій справі.

3. Якими аргументами в касаційній скарзі має бути підтверджено, що справа становить значний суспільний інтерес?

Наведемо різні визначення поняття суспільний інтерес. Всі вони носять загальний характер і не є юридично визначеними термінами. 

Суспільний інтерес – інтерес суспільства або усередненого («репрезентативного») представника цієї спільноти, пов’язанного із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки і сталого розвитку.

Суспільний інтерес – спільний інтерес осіб, які виступають в якості членів суспільної групи.

Суспільний інтерес – сукупність узагальнених індивідуальних інтересів окремих людей, що стосується політики.

Дуже важко ці філософські концепції імплементувати при живому застосуванні права. Можна сказати лише наступне. Недопустимо плутати поняття «суспільний інтерес» із поняттям «суспільний резонанс». Суд не має цікавити наскільки потужним є висвітлення процесу в засобах масової інформації. Суд має цікавити наскільки сильний об’єктивний вплив може мати рішення у справі на інтереси суспільства в цілому.  

Так, наприклад, Україна в світі має негативний імідж стосовно забезпечення належного захисту авторського права та суміжних прав. Через цю обставину Україна весь час або знаходиться під ризиком застосування міжнародних санкцій, або потерпає від них. Відповідно в інтересах всього суспільства є виправлення цієї ситуації. Якщо в судовому процесі встановлено, що особа не довела, що вона використовувала об’єкти авторського права або суміжних прав правомірно і при цьому:

- санкція до такої особи не застосована,

- а касатор посилається на те, що обставини справи не були досліджені належним чином,

то виходячи із того, що рішення в такій справі стосується суспільного інтересу, за нашим переконанням, касаційна скарга до розгляду Верховним Судом мала б прийматись навіть у тому випадку коли справа є малозначною.

4. Чим касатору підтвердити, що справа має для нього виняткове значення?

Враховуючи те, що до малозначних справ відповідно до ГПК не належать справи у спорах які носять немайновий характер, то це наштовхує на думку, що виняткове значення для майнового  спору пов’язано перш за все з його матеріальними (фінансовими) наслідками. 

Тобто, доводити варто перш за все вплив перемоги/поразки в конкретній справі на фінансовий стан скаржника та на певні істотні наслідки, які з цього випливають. Так, наприклад, якщо поразка у справі об’єктивно призведе до фінансової неспроможності особи в подальшому здійснювати господарську діяльність і це буде документально підтверджено, то така касаційна скарга має шанс бути прийнятою до розгляду.

Винятком із зазначеного «фінансового» підходу може бути, зокрема, наступне. Для певних осіб представництво в судах є їх регулярною функцією. На підставі їх звернень в певній сфері вже сформована судова практика. І якщо рішення суду апеляційної інстанції радикально цій практиці суперечить, то справа, в які воно прийняте, набуває виняткове значення для такої особи. Це обумовлено тим, що зазначена особа стикається із ризиком зміни існуючої судової практики або із кроком правосуддя в сторону правової невизначеності. 

5. Чим можливо підтвердити те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково?

Відповідно до ч. 5 Статті 12 ГПК передбачено: 

«Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначнимикрім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.»

Розшифруємо і деталізуємо ці норми:

1) за загальним правилом помилково віднесеною до малозначних справ завжди буде справа, в якій ціна позову перевищую сто мінімальних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2) помилково віднесеною до малозначних справ також буде справа, в тому числі незначної складності, якщо вона підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Лише за правилами загального позовного провадження розглядаються наступні категорії справ (див. – ч. 4 ст. 247 ГПК):

- про банкрутство;

- за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

- у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

- у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

- у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

- у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

- в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 зазначених вище.

Крім цього, звертаємо увагу на те, що відповідно до ч. 5 ст. 247 ГПК справа, що розглядалась за правилами спрощеного провадження вже має розглядатись судом за правилами загального провадження, якщо суд прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову, відповідно до якої справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. На ряду із цим, відповідно до ч. 7 ст. 180 ГПК справа, що розглядалась за правилами спрощеного провадження вже має розглядатись судом за правилами загального провадження, якщо у справі було подано зустрічний позов.

3) помилково віднесеною до малозначних справ також може бути справа із розміром позовних вимог більше ніж сто мінімальних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо суд першої інстанції вважав її справою незначної складності і окремо ухвалою визнав її малозначною. Формально у суду першої інстанції є право віднести справу до категорії малозначних справ, якщо ціна позову не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прим. – виключенням з цього правила є спори щодо захисту прав інтелектуальної власності, де такого права у суду немає).

За нашим переконання, помилковим буде будь-яке віднесення до категорії малозначних справи справи із ціною позову, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб виходячи із загальних принципів господарського судочинства. Суд першої інстанції не має законного права (шляхом винесення суб’єктивної оцінки обставинам справи) позбавляти заздалегідь учасника справи способу правового захисту, а саме можливості подання касаційної скарги.

Отже, ми розглянули всі п’ять випадків-виключеннь за яких у малозначних справах касаційна скарга має бути прийнята (може бути прийнята) Верховним Судом до розгляду.

Завершити ж цю статтю хотілось би наведенням декількох прикладів, які свідчать, що прийняття касаційних скарг у малозначних справах є реальністю, а не міфом:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73473174

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73840218

В той же, час після більше ніж року функціонування Верховного Суду учасники спорів в малозначних справах вже повинні мати більш чітку уяву про те, які ж саме касаційні скарги мають шанс бути розглянутими.

При написанні касаційних скарг у малозначних справах особи, які їх подають, мають заздалегідь планувати чи варто витрачати на час та кошти на таке оскарження. Повна імпровізація – це поганий інструмент для скаржників. Хотілось би сподіватись, що правові позиції, в тому числі, висловлені і у цій статті набудуть своє відображення в судовій практиці.

Автор статті: Сергій Хлєбніков, адвокат. Керуючий партнер Адвокатського об'єднання "INTELKRAFTS"

Джерело: Ліга. Блоги

2114
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: