Стаття 9. Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку

Аналізуйте судовий акт: Інформація, що міститься в базах даних контролюючих органів - не доводить порушень податкового законодавства. (ВС КАС №200/2903/22 від 21.08.2023 р.)
 Товариство оспорювало ППР (податкові повідомлення-рішення) від податкової, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 49 680 000,00 грн; зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 978 480,00 грн; збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 55 026 900,00 грн, у тому числі за податковим зобов’язанням - 44 021 520 грн, за штрафними санкціями - 11 005 380,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за результатами проведеної перевірки, дійшов хибних висновків про відсутність реального здійснення господарських операцій Товариства з його контрагентом ТОВ «Хайсбенрай Альянс», оскільки поставлений товар був фактично отриманий, а за результатом таких операцій у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі. Вважав, що висновок податкового органу про нереальність господарських операцій з вищевказаним контрагентом ґрунтується виключно на припущеннях, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Обидві інстанції (як перша, так і апеляційна), підтримали платника податків і задовольнили позов, скасувавши ППР, оскільки позивач надав як до перевірки, так і до суду належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення реальної господарської операції, яка стала передумовою для формування позивачем витрат та податкового кредиту, тоді як доводи контролюючого органу є невмотивованими, такими що ґрунтуються на недоведених припущеннях про порушення податкової дисципліни з боку третіх осіб по ланцюгу постача, а не позивача.Такої ж думки був і ВС КАС, який пояснив:

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Нез’ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди (КАС/ВС у справі № 826/16627/18 від 20.05.2021)
 ВС розглянув справу за позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Так, на обґрунтування своїх вимог позивач (ТОВ) послалося, зокрема, на те, що висновки податкового органу в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій є неправильними та  спростовуються змістом господарських операцій, досягненням економічного ефекту; господарські операції оформлені відповідними первинними документами.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, апеляційний суд в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд вказав, що за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Порушення податкової дисципліни контрагентами «по ланцюгу» не є підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки вона є індивідуальною (ВС/КАС у справі № 815/2417/16 від 21.04.2021)

 На підприємстві пройшла позапланова податкова перевірка. В акті перевірки ревізор-інспектор зазначає про нереальність господарських операцій із деякими контрагентами, внаслідок чого порушено ст.198 ПКУ та невірно сформовано податковий кредит.

Ситуація класична: якщо немає реальних помилок у податковому обліку, то нереальність господарських операцій можна «приписати» будь-якому підприємству. Якщо в нього всі контрагенти-партнери «благонадійні», то партнери партнерів по ланцюгу вище точно будуть десь співпрацювати із «ризиковим» підприємством.

А далі за звичною схемою: трудових ресурсів замало для виконання робіт, основних фондів не вистачає (орендують лише офіс без складів), віддалене місцезнаходження контрагентів, і не дай Боже їм не знаходитись за місцем реєстрації.

Висновок: господарські операції фіктивні, насправді товари (послуги, роботи) були прийняті, але від інших невстановлених осіб.

Після проведення податкової перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, з яким платник податків не погодився та звернувся до суду із вимогами про визнання його протиправним та скасування.

Суди перших двох інстанцій дійшли висновку, що доводи податкового органу не підтвердились, оскільки зміст первинної документації відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», докази фактичного виконання підтверджують рух активів між підприємствами та відповідають економічній меті їх здійснення, а тому, позов задовольнили.

Розглядаючи касаційну скаргу ВС зазначив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Крім того, ВС вкотре наголосив, що податкова інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Доводи щодо відсутності трудових ресурсів та основних фондів, незнаходження за юридичною адресою в контексті висновків про нереальність господарських операцій є лише припущеннями податкового органу та не відповідають принципу індивідуальної відповідальності платника податків.

У даній справі ВС також повторив свою позицію, щодо доводів податкової про наявність відкритих кримінальних проваджень, стосовно контрагентів та зазначив, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по кримінальному провадженню не спростовує фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, адже наявність досудового розслідування не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин. Належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому.

Результат касаційного розгляду думаю вже передбачуваний – ВС залишив в силі рішення судів на користь платника податків.

Отже, цим рішенням ВС фактично зібрав в одному місці всі правові позиції суду, стосовно найчастіших доводів податкової та засвідчив принципово неправильний підхід контролюючого органу до дослідження господарських операцій та доказування у справі.

Аналізуйте судовий акт: Незначні помилки в документах не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, підприємство повинно мати належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт її реального вчинення (справі № 820/1124/17 )

До уваги пропонується актуальна позиція ВС щодо критеріїв реальності господарських операцій.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень – рішень.

Контролюючим органом було зазначено, що господарські операції позивача з його контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків.

Такий висновок зроблений оскільки:

1) згідно інформації наданої іншими контролюючими органами та інформації, що міститься в інформаційних базах ДФС неможливо підтвердити факт постачання товарів на користь позивача та подальше постачання таких товарів від позивача, оскільки його контрагенти не знаходять за юридичною адресою, змінюють місце обліку в контролюючих органах, не мають трудових, матеріальних ресурсів для проведення господарської діяльності, не звітують до контролюючих органів;

2) надані позивачем товарно-транспортні накладні оформлені з недоліками, не містять інформації щодо навантажувально - розвантажувальних робіт, не вказані конкретні адреси.

Позивач зазначив, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано копії документів, зокрема, договори, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по рахунку у банку, довіреності, книга обліку виданих довіреностей, оборотньо-сальдові відомості.

Позиція ВС:

У цій справі ВС підтримав позицію платника податків щодо незаконності податкового повідомлення-рішення та зробив ряд висновків, зокрема:

- деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

- підтримано позицію щодо того, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об’єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

- відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

• не зазначення в товарно - транспортних накладних певної інформації, зокрема щодо проведення навантажуваньно - розвантажувальних робіт, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ.

• висновки про відсутність реальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу наданої іншими контролюючими органами податкової інформації та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, зокрема і щодо неподання контрагентами податкової звітності, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються.

Аналізуйте судовий акт: Заборгованість за кредитом має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором (ВС/КЦС у справі № 278/2177/15-ц від 17.12.2021)

Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику.

Обов’язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.

Наприклад для вирішення такого спору між фізичними особами позивачу необхідно суду надати розписку, яка повинна містити усі необхідні реквізити (дату передачі коштів, їх суму тощо).

Але з банками все виглядає дещо інакше.

У даній справі банківська установа звернулась до суду із позовом про стягнення з боржника та його поручителів боргу за кредитом.

Ураховуючи те, що суди більш ніж лояльно ставляться до банків – вимоги банку було задоволено.

Справа дійшла до Касаційного цивільного суду.

В обґрунтування своїх доводів боржники вказали те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам первинного документу, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Окрім того, вказаний розрахунок заборгованості підписано представником позивача, яка не мала на те відповідних повноважень. Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не може бути доказом безспірності заборгованості та її розміру.

Суд вирішуючи доводи скарги послався не те, що такі зводяться до переоцінки доказів і, нажаль, у задоволенні скарги відмовив, але поряд із цим зробив досить цікаві висновки.

За аналізу положень ч. 1 ст. 76, ст. 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає те, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У даній справі банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору.

Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

У даній справі виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судами досліджувались первинні документи.

Судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.

Аналізуйте судовий акт: Використання факсиміле для підпису юридичних та первинних документів допускається, проте лише тоді коли сторони про це письмово домовилися – інакше все недійсне (ВС/КГС: у справі № 910/4050/17 від 19 квітня 2018р.)

Актуальна постанова ВС, яка роз’яснює, яким чином правильно використовувати факсиміле для підписання документів у господарському обороті, і ілюструє як легко можна заперечувати проти дійсності первинних документів, які роками підписувалися між сторонами за допомогою факсиміле, а тепер виявляються недійсними. Все ж таки складно бізнесу без грамотного та принципового юриста, бо збитки рахуються іноді на мільйони.   

Нібито все просто. Є пункт 3 ст. 207 ЦК України, зміни в який внесли у 2015 році, який передбачає, що « Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.»

Та є ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема частина 2, яка передбачає серед іншого для первинних документів такий реквізит як «особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.»

Проте на практиці навіть наприклад у великих торгових мережах ніхто серйозно до цього не підходить, і багато цього підписується як завгодно та незрозуміло ким. Ну просто «оптимізують витрати» мудрий топ-менеджмент, і вважає що дешевше позвільняти відповідальних працівників та щось втрачати  у випадку спорів, ніж платити їм заробітну плату і вести документооборот належним чином. 

І ось ВС і розповів, що дешевше. Читаємо справу і рахуємо….        

Суд касаційної інстанції підкреслив, що усна домовленість про факсиміле неможлива, а існування усталеної практики щодо використання факсиміле в порушення ч.3, ст. 207 ЦК України «не впливає на  вирішення питання щодо правомірності його використання у випадках, коли інша сторона заперечує юридичну силу підписаного таким чином документу.»

Тобто, відповідачу достатньо лише заперечити проти підписання його представником юридичних та первинних документів за допомогою факсиміле, і доказувати суму боргу вже треба іншим незрозумілим для позивача чином.

Аналізуйте судовий акт: Підставою для формування податкового кредиту є лише ті бухгалтерські документи , які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, що потягли за собою реальні зміни майнового стану ПП (ВСУ від 14.03.2017, №21-2239а16)

суб'єкт господарської діяльності звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень мотивуючи це тим, що первинні бухгалтерські документи на підставі яких сформовано податковий кредит відповідають вимогам діючого законодавства та мають усі необхідні реквізити.

Проте, суд, відмовляючи у задоволенні позову в своїй постанові вказав, що зазначені первинні документи фактичноє фіктивними, такими, що дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об’єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування. 

Ухвалою апеляційного суду, з рішенням якого погодився і ВАСУ, постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

Натомість, ВСУ скасовуючи ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій вказав, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Водночас, при аналізі норм ст. 9 вказаного Закону, яка кореспондується з нормами Податкового кодексу ВСУ визначив, що для бухгалтерського обліку та, відповідно, формування податкового кредиту мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Отже відповідно до норм пунктом 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Іншими словами платник податку не повинен для підтвердження реальності господарської операції надавати інші, часом вигадані або надумані фіскальним органом документи, якщо такі документи не передбачені діючим законом